Російський ЦТУІГ гірший за в'язницю
Центри тимчасового утримання іноземних громадян — це підвідомчі мвс рф установи, куди відправляють іноземців та осіб без громадянства, які нібито мають проблеми з міграційним законодавством. У цих центрах іноземці чекають на депортацію або видворення на батьківщину. Як пояснив “Апострофу” член Експертної ради центру громадянських свобод, доктор політичних наук, професор Михайло Савва, всього в росії таких установ 76. Знаходяться вони у різних регіонах, але умови утримання в них однакові.
В одному з таких центрів у місті Артемі Приморського краю довелося сидіти киянину Андрію П. Ось що він розповів “Апострофу” про умови у цьому закладі:
“Спецприймальник для іноземних громадян розташований на околиці Артема у двоповерховому будинку колишньої школи, яка була споруджена у 1950-х роках. Мене здивували ґрати на вікнах, причому на всіх поверхах. Вхід у будівлю теж був заґратований, хоча це, начебто, й не в'язниця.
Вестибюль ЦТУІГ в Артемі
Кімната, де я перебував, була розміром 3 на 6 метрів без вікон. Стіни до половини були пофарбовані у синій колір, а верхня половина вкрита малюнками голих жінок у різних позах. У кімнаті було два двоярусних ліжка, в кутку розташований унітаз, відгороджений від основного приміщення ширмою, біля унітазу — умивальник, навпроти умивальника маленький стіл та стілець без спинки. Замість спинки — натягнутий дріт. Біля правої стіни була батарея опалення, а в лівому верхньому кутку — вентиляція у вигляді труби діаметром 20 сантиметрів, яба була просто вмонтована в стіну.
У камері цілодобово горіла лише одна лампа денного світла. А замість дверей були ґрати”.
За словами Андрія, у спецприймальнику містилося більше 60 осіб. Тут були узбеки, китайці, таджики, азербайджанці, в'єтнамці. Причому як чоловіки, так і жінки.
“Усі постояльці закладу зачинені і кімнатах, які більше схожі на камери. На годинну прогулянку та в їдальню виводять у певний час. Телефони видають теж за розкладом, а у вихідні взагалі не видають”, — каже чоловік.
Медичної допомоги тут також немає жодної. “У закладі, де мене тримали, був один медпрацівник, чи то лікар, чи то фельдшер у якого від усіх хвороб були лише одні ліки — парацетамол, — розповідає Андрій, — Персонал спецприймальника складався з охоронців мвс, які поводилися по-хамськи стосовно іноземців”.
Єдине на що Андрій не скаржиться, то це харчування. Воно в спецприймальнику було нормальним.
Для порівняння, у російських колоніях-поселеннях умови набагато комфортніші. Тут немає ґратів на вікнах та дверях. Засуджені можуть вільно пересуватися територією колонії і навіть виходити за її територію без нагляду. Їм дозволено проживання зі своїми сім'ями не лише на території колонії-поселення, а й за її межами. Засуджені можуть користуватися телефоном, коли захочуть.
Варто зауважити, що у колоніях-поселеннях перебувають люди, які вчинили кримінальні злочини невеликої тяжкості. А в ЦТУІГ російська поліція тримає іноземців, які просто чекають на відправлення на батьківщину.
І ще одна відмінність. Термін перебування засудженого у будь-якій колонії твердо встановлений судом. А ось у ЦТУІГу іноземець може перебувати невизначений термін. Як розповіли “Апострофу” юристи комітету “Громадянське сприяння”, суд може неодноразово продовжувати термін утримання іноземця — щоразу на 90 днів. Максимально іноземець може пробути у спецприймальнику 2 роки. Так говорить закон. Але після виходу з ЦТУІГу нічого не заважає російським силовикам знову запроторити туди іноземця на такий самий термін.
Приміром, у серпні поточного року юристам цієї організації вдалося витягнути з ЦТУІГ у Підмосков'ї українця, який там провів півтора роки.
Потрапити до ЦТУІГу просто
Як кажуть правозахисники, до спецприймальників іноземці, зокрема й українці, потрапляють кількома способами. Найчастіше їх затримують за порушення міграційного законодавства (прострочення терміну посвідки на проживання або його відсутність). У таких випадках суд ухвалює рішення про штраф та видворення за межі росії. А ось для тих українців, які відбули термін у російських в'язницях та чиє перебування у рф, на думку фсб, небажано, передбачено депортацію. Але в обох випадках усіх везуть до ЦТУІГу.
Особливо уважно до громадян України російські поліцейські почали придивлятися після 24 лютого 2022 року. Міжнародна правозахисна група “Агора” у своїй Доповіді “Технології політичного профайлінгу” пише таке: “28 лютого на міжнародному автовокзалі “Північна брама” у Москві поліцейські зняли з автобусів понад десяток громадян України, які збиралися виїхати в Україну, купили квитки й навіть встигли зайняти місця в автобусах. Силовики явно знали, кого шукають: чоловіків затримали на ніч, оформивши протоколи про нецензурну лайку в громадському місці (стандартний привід для затримання). Наступного дня Головинський суд Москви відправив усіх до спецприймальника на 15 діб, звинувативши у дрібному хуліганстві”.
Камера в ЦТУІГ у місті Артемі
“Точну кількість громадян України, які зараз перебувають у ЦТУІГах, встановити неможливо, — каже керівник департаменту документування військових злочинів Української Гельсінської спілки з прав людини Сергій Мовчан, — Якщо з європейської частини росії ще надходить якась інформація, те, що робиться в Заураллі — невідомо”. Член Експертної ради Центру громадянських свобод Михайло Савва у коментарі “Апострофу” зазначає, що у червні цього року лише у Московському міському центрі перебували 113 громадян України. “Кількість українців, щодо яких ухвалено рішення про видворення з росії та тих, хто перебував у цих центрах, з 24 лютого постійно зростала. Цих людей не могли відправити на Батьківщину, а тримати у цьому центрі людину можуть до 2 років. Фактично, це позбавлення волі без вироку суду. По рф загалом кількість громадян України у центрах тимчасового утримання ми оцінювали на початку літа цього року не менше 2 тисяч осіб. Але вже у вересні їхня кількість значно зменшилася. У Московському міському центрі, наприклад, лишилося близько 10 громадян України. Це люди, яких фсб підозрює у “схильності до тероризму”. Решту відпустили”, — каже Савва.
Складнощі депортації
Андрію П. пощастило: завдяки активності його дружини та українського консульства в Новосибірську, він провів у жахливих умовах ЦТУІГу лише два тижні. Після того, як чоловіка відправили до спецприймальника для іноземців, його дружина, громадянка росії, зв'язалася з консульством України, яке прискорило депортацію українця на батьківщину.
Річ у тім, що федеральна міграційна служба росії (фмс) зобов'язана видворяти або депортувати іноземців за рахунок російського бюджету і на це часто не було коштів, а тому іноземці змушені були сидіти в ЦТУІГ місяцями.
“На вимогу українського консульства фмс купила мені квитки на найближчий рейс із Владивостока до Москви та на стикувальний із Москви до Бєлгорода, — розповідає Андрій П., — З Бєлгорода на своєму мікроавтобусі фмсники довезли мене до кордону з Україною. Усю дорогу до кордону мене супроводжував співробітник міграційної служби росії і всю дорогу мені дзвонив консул України та цікавився, куди мене везуть. І такий контроль був реально потрібний. Ще у ЦТУІГу фмсники натякали, що можуть відправити мене до “ДНР”: “Ти ж родом із Донецька і вважаєш Донецьк Україною. Ось ми і відправимо тебе до Донецька, нам так простіше”.
Але це було до повномасштабного вторгнення росії в Україну. Після 24 лютого посольство та консульства України в росії закрилися, дипломатичних відносин між країнами наразі немає. Відправлення українців на батьківщину якщо і не зупинилося, то суттєво загальмувалося. “Після початку російської агресії, громадян України російська влада не може безпосередньо висилати чи передавати українській владі, — каже Михайло Савва, — Українські адвокати та правозахисники також не можуть працювати на території країни-агресора. Юридичну та гуманітарну підтримку громадянам України надають наші російські друзі та партнери. Російські адвокати у червні зайнялися захистом прав цих людей. І вже у липні представники федеральної служби виконання покарань почали подавати заяви до судів про звільнення українців “у зв'язку з неможливістю виконати судове рішення”, тобто відправити людину в Україну. Приблизно у 50 випадках судді самі ухвалили рішення про звільнення, в інших випадках звільнення українців із ЦТУГів домоглися адвокати”.
Вимагаючи у судах звільнення громадян України зі спецприймальників, російські адвокати наводять аргумент про те, що відправлення українців на батьківщину несе загрозу їхньому життю, оскільки в Україні йде війна і місць безпечних для проживання немає. Суди з цим погоджуються та відпускають українців із ЦТУІГів. Але тут знову постає проблема.
“Людина отримує можливість самостійно виїхати з рф, наприклад, до Європи, через Естонію чи в іншу країну. Але дехто не має грошей, щоб це зробити”, — каже Михайло Савва, — У таких випадках людям допомагають російські правозахисники та релігійні організації”. Деякі українці, вийшовши зі спецприймальника, залишаються в росії, оскільки мають там родини, і знову ризикують потрапити до спецприймальника.
“Найчастіше люди використовують два варіанти виїзду з росії: через країни Балтії чи через Білорусь. Можливі також варіанти виїзду через Грузію чи Вірменію. У всіх цих країнах функціонують наші посольства, де можна оформити документи на повернення до України, — пояснив “Апострофу” Сергій Мовчан. За словами правозахисника, через Білорусь повернутися набагато легше: “По-перше, між Білоруссю та росією “особливі взаємини”, по-друге, між Білоруссю та Україною спеціально відкрито один пункт пропуску для повернення українців на батьківщину”.
На запитання “Апострофа” чи не вербують на війну українців, які перебувають у спецприймальниках, правозахисники відповіли, що про такі випадки їм не відомо.
І останнє. Російські правозахисні організації, які займаються допомогою українцям у ЦТУІГах, можна перерахувати на пальцях однієї руки. Усі ці організації визнані у росії “іноземними агентами”. А 20 грудня стало відомо, що одну з них — Московську Гельсінську групу — Мін'юст росії вимагає ліквідувати. Такої ж долі очікують й інші правозахисні організації росії. Все йде до того, що допомагати громадянам України в росії скоро не буде кому.
