Блокадники

Це розкладалися туші, викинуті з фур водіями, що везли були їх у Крим, але через довжелезні черги (декому доводилося стояти й тижнями) мусили викидати зіпсутий вантаж на узбіччі та вертатися додому порожняком…

В окупантських медіа півострова прийнято гордо звітувати, скільки тонн українських продуктів російські митники не пустили в Крим нібито через невідповідність “високим” російським стандартам. Останніми днями знов хизувалися, що забраковано 15% “бандерівського харчу”. А для нас той харч є символом спротиву. Заходжу до ларка “довіреної” продавщиці Зейнеб.

— Український сир завезли?

— Так, — й усміхається. — Пам’ятаєте, як наприкінці 1980-х не було сортів, а були просто “сир”, “ковбаса”, “риба”?

— Авжеж… А й справді: який це сорт?

— “Російський”!

— А щоб їх, із такою назвою… Півкілограма, будь ласочка.

Джерела постачання в Зейнеб, вочевидь, не зовсім легальні. Тому походження своїх товарів будь-кому вона не афішує. Уже було в неї: “Да ано же фсьо атравлєннає! Да пра вас далажить нада!”. (Одначе ж купили: “Пріходіца!”.) Кожний кавалок є маленькою економічною диверсією. Бачили в українських універсамах наліпки “Не купуй російського”? От і я не купую… Заявлена на прес-конференції 8 вересня ініціатива депутатів Чубарова, Джемілєва та новонавернутого в “українську віру” московського мультимільйонера Іслямова про “блокаду” поставок продовольства та електроенергії до Криму, поза сумнівом, сколихне суспільство. Сколихне по той бік Перекопу, де деморалізуюча безсилість у вирішенні кримської проблеми стає вже нестерпною, вимагаючи хоч би якої дії. Сколихне й у нас, у кримському “підпіллі”, де міцніє підозра, що ота бездіяльність є не відсутністю політики, а, навпаки, свідомим політичним курсом. У березні 2014 року ми чекали, коли наші військові частини, оточені “марсіянами”, почнуть відстрілюватися. Бо першими мусять відкривати вогонь солдати. Партизани підтягуються потім. Але солдати розійшлися. Тож партизани залишились удома. У квітні 2014-го ми мріяли про блокаду. Залізну, непробивну. Таку, яку Грузія з перших днів наклала на Абхазію. Блокади не сталося: на “кордоні” з’явилися товстопикі митники зі спітнілими руками. Ми чекали на закриття всього російського кордону, на розрив дипломатичних відносин із Москвою, на відкликання наших спортсменів із російських арен та наших митців із російських сцен, на негайне скасування “пасажирського” ешелону Москва — Севастополь, на перекриття газової труби…

Ми готові були витримувати злигодні справжньої війни. Війни не сталося. На жаль чи на щастя. Герої сьогоднішньої прес-конференції до блокади тоді не закликали. Інтелігентний Чубаров, зважуючи слова, міркував про об’єктивну необхідність делегування представників кримських татар до російських органів влади. Аксьоновський “віце-прем’єр” Іслямов лякав бадьорим “Москоу-стайл”-менеджментом сонне кримське чиновництво. Вони мали солідні мотиви: “…цілий народ не може бути дисидентом”, “…треба подбати про людей”... Їхньому порозумінню з Москвою завадило хіба що російське дрімуче самодурство, що зіграло власне проти інтересів Москви й перетворило без п’яти хвилин попутників на непримиренних “дисидентів проти волі” в Києві. Був іще, щоправда, Джемілєв, на відміну від інших безкомпромісний. Це дає йому право на найрадикальнішу думку. Але він перший із тих небагатьох, кому заборонено повернення до Криму. Якби Джемілєв був на півострові… Ми почули б від нього щось не менш радикальне. Але тактично цілком інше. Крим не спухне від голоду, якщо Чубаров заблокує Перекоп. Може, і спухнув би навесні 2014-го, але тоді “треба було думати про народ”. Відтоді окупанти вже насобачилися так-сяк годувати нашу резервацію й без України. По прилавках тхне розмаїття малоїстівних, але поживних російських білків, жирів та вуглеводів. Звісно, не гіпермаркет зразка довоєнного 2013-го. Але й не “продмаг” 1989-го.

Йде війна. Не до гастрономічних насолод. І тим більше не до запізнілого, нещирого та, головне, наперед безрезультатного піару. Крим під Росію не ковбасою заманили, а загнали страхом. Тож не ковбасою з-під неї і витягати. Москаль не почухається без нашої гречки. Бо змалку звик до своєї, з мишачим кізячком. Я не зголоднію без свого українського “Російського”. Бо готувався до гіршого. А от хто зголодніє, то це Зейнеб. І багато тисяч таких, як вона. Коли її крамничка закриється, вона не піде працювати за освітою — вчителем початкової школи. Бо там згідно з програмою з дітками треба розучувати пісеньку про “матінку Росію”. Ініціатори блокади кажуть, нібито якось опитували щодо неї кримських татар і ті очевидною більшістю висловилися “за”. Зейнеб присягається, що на той “таємний референдум” її не запрошували. Вона не дивилася годинної прес-конференції і зі своєї перспективи знає одне: Чубаров проти зими наклав блокаду на співвітчизників, котрим тут і без того непереливки. Побажаємо добре перезимувати і родині Зейнеб, і політичній репутації шановних діячів у нашому кримському “підпіллі”.

Лесь ТЕРЕН