Безпорадність та святенництво

З останніх подорожей президента Броніслава Коморовського можна було б зробити висновок, що Україна стала важливою для польської політики. Протягом тижня глава Польщі побував у Харкові та Ялті. Чи свідчить це про нове зближення наших держав? Навряд чи, адже до Харкова Коморовський поїхав не для українців, а для поляків — у харківській землі лежать жертви катинського злочину. До Ялти полетів на конференцію, організовану Фондом YES (Yalta European Strategy, заснований одним із найбагатших українців Віктором Пінчуком), де зустрівся з Віктором Януковичем, можна сказати, випадково.

У 2010-му, році виборів нових президентів в Україні та Польщі, відносини між нашими державами втратили окреслені контури, перенісшись у площину розмитих тверджень і ритуальних жестів. Конкретика стосувалася Москви та її інтересів. Це їм — цим інтересам — підпорядкував Україну Віктор Янукович. Це вони — ці інтереси — схиляють президента Коморовського до дипломатичної еквілібристики на лінії над Києвом між Москвою і Брюсселем.

Доказом цього є інтерв’ю для газети “Жечпосполіта” (Rzeczpospolita) від 6 жовтня. Бо хоч би на запитання: “Чи можна говорити про продовження: Кваснєвський, Качинський, Коморовський у справі України?” — президент відповідає ствердно, але додає: “Зміни можуть полягати в тому, що набагато менше значення матимуть декларації та клятви, а більше — факти на основі реального прогресу української сторони у виконанні стандартів Євросоюзу”.

На що запитання-рикошет: “Увесь час це відбувається на тлі Росії. Хіба можна поліпшувати відносини з Росією, одночасно підтримуючи прозахідні аспірації України? Чи не боїтеся ви, що колись доведеться вибирати або Москву, або Київ?” “Неозброєним оком видно, — відповідає польський президент, — що Україна після зміни влади не прагне заохочування до вибору, чи з Росією, чи із Заходом, бо дотримується думки, що можна і з одними, і з іншими приязно жити... Настане момент, коли Україна муситиме вибрати... Але це вельми віддалена перспектива, що не має нині переважати у відносинах ЄС — Україна та Польща — Україна. Варто показувати, що співпраця з Євросоюзом і Польщею не означає поганих відносин із Росією. Ми не повинні створювати враження, ніби хочемо, щоб Україна таки зробила свій вибір поміж прагненням до ЄС та хорошими відносинами з Росією. Це не в польських інтересах”.

Чи то пан президент не бачив української роздвоєності в цьому питанні? З одного боку, Віктор Янукович декларує, що інтеграція з ЄС є одним із пріоритетних напрямів у політиці Києва, з іншого — підпорядкована йому Верховна Рада відхиляє проект закону про подання заявки на членство України в Євросоюзі. Опозиційний блок НУ—НС, який ще в березні подав цей законопроект, сподівався, що вже в листопаді під час саміту Україна — ЄС буде підписано угоду про асоційоване членство в Євросоюзі. Тепер же президенти незалежної Польщі та незалежної України можуть зітхнути з полегшенням — загроза такого рішення відкотилася. Джерела з Брюсселя інформують, що для цього потрібен щонайменше рік. Що за той час вигадає Кремль, побачимо. Президент Коморовський ніби навіть на Кремль розраховує, бо на запитання допитливого журналіста (шефа закордонного відділу “Жечпосполітої” Єжи Гащинського) про необхідність таки зробити швидко вибір між витягуванням України на Захід та поліпшеними відносинами з Кремлем, якому не подобається навіть Східне партнерство, відповідає: “Сьогодні ми спостерігаємо конкуренцію між Україною та Росією, хто швидше наблизиться до ЄС. Треба заохочувати українців, щоб успішніше презентуватися в тих перегонах, підтягуючись до європейських стандартів, та допомагати їм у міру можливостей”.

Але ж так, пане президенте, у розмовах із Януковичем треба розмовляти також про ті ж таки спроби закриття опозиційних телеканалів. Треба теж відповісти на звернення, до вас же надіслане від членів партії “Батьківщина”, з проханням допомоги, щоб ви, пане президенте, не допустили згортання демократії в Україні. Але чомусь не чути реакції Польщі на ці події.

“Вважаю, що не варто класифікувати українських політиків на основі того, більше чи менше вони зацікавлені у співпраці з Росією. Це шлях у нікуди”, — стверджує Броніслав Коморовський насамкінець. На жаль, примружування очей польським керманичем, що нібито сучасна політика України не загрожує її незалежності, — це і є, власне, дорога в нікуди. Дорога між безпорадністю та святенництвом.

Кристина КУРЧАБ-РЕДЛІХ