Біда не в тому, що немає, а в тому, що багато є

Проте не краща ситуація і в інших галузях, хіба що за винятком енергетики, яка виробляє третину електроенергії країни. Про це й піде мова далі в нашому дослідженні.

“Іскра” не світиться, а жевріє

Казенне підприємство “Науково-виробничий комплекс “Іскра”, яке згадав у розмові з нами Микола Фролов як вмираюче, донедавна було одне з кращих у краї. Тут випускали пересувні електростанції, радіолокаційні станції, радіолокатори власної розробки. Техніка виробництва заводу “Іскра” мала великий попит у світі й постачалася у 38 країн. Щоправда, у списку наших інтересів не було. Але зустріч у дорозі з працівницею підприємства змусила розказати і про нього, щоб подати монолог, який ми почули.

Людмила, водій автокару:

— Зателефонувала мама і сказала, щоб я приїхала по гроші. Бо вже три місяці не платять на підприємстві навіть тої мізерної заробітної плати. Перед Новим роком видали по двісті гривень і все.

Тут я працюю не так давно, така була рада, що знайшла хоч якусь оплачувану роботу. Але помінялося керівництво. Звідкись приїхали молоді люди і встановили ось такі “правила”: спершу почали затримувати виплати зарплат, а тепер не платять зовсім.

Добре, що батьки, хоч і важко їм, корівку тримають. От тато і возить у Дніпрорудний на велосипеді, продає його. Отож мама й погукала мене, щоб допомогти.

З колін Токмак підніматимуть українські платники податків

У Токмака гідне минуле, незавидне теперішнє та невизначене майбутнє.

В області таке місто, на жаль, не єдине, але побували ми саме в Токмаку з підказки працівників статистики.

За їхніми даними, торік до загального фонду держбюджету від області надійшло на мільярд гривень більше від запланованого. Місцева казна поповнилася на 111 мільйонів позапланових коштів. Не виконали завдань по доходах лише Токмак (на 8 відсотків) та Бердянськ (0,8 відсотка). Це і спонукало нас виїхати до міста, що стоїть на колінах за 100 кілометрів від Запоріжжя.

Узимку воно зовні впорядковане і симпатичне — сніг до весни приховав безлад. Та бідність не прикриєш. Нею тут дихає все: центральні вулиці, на яких заробляють на хліб хто як може; напівпорожні магазини і зачинені вже о п’ятій дня побутові підприємства.

І не дивно. Платоспроможність населення вельми низька, солідних покупців — кіт наплакав.

Не повірите, але факт: у першу трійку бюджетоутворюючих суб’єктів господарювання входять ковальсько-штампувальний завод, відділи освіти та охорони здоров’я. З незначними, але все-таки прибутками працюють до десятка приватних фірм. Серед них завод “Прогрес” (виробництво фільтрів, акумуляторних контейнерів), ТОВ “Хліб Токмака”, ТОВ “Гора України” (випуск плодоовочевих консервів), феросплавна компанія.

На тлі цих карликових виробництв монстром є відомий “Південьдизельмаш”. Більмо на оці, колос на глиняних ногах — називайте цей колись процвітаючий завод як хочете. Сьогодні він мертвий. Роздроблений на кілька структур, в яких триває процес банкрутства.

— Потрапити на його територію не можуть ні місцева влада, ні право-охоронці, — зізнається Андрій Мамчак, заступник міського голови. — Соціальні об’єкти підприємства, на якому працював кожен четвертий токмачанин, передані місту, частина обладнання, вочевидь, порізана на металобрухт. Величезні виробничі площі і земля — ось що залишилося в активах, які можуть зацікавити інвесторів. Та вони не поспішатимуть у місто, доки воно дотаційне, а значить, безперспективне.

Однак ті, хто дивиться вперед, уже побачили світло в кінці тунелю. Його запалив уряд, визнавши Токмак одним із чотирьох депресивних міст країни.

— Наші спеціалісти розробили проект Державної цільової програми подолання депресивності на 2012—2016 роки, — розповідає міський голова Ігор Котелевський. — Її завдання — досягти збалансованого розвитку міста, подолати бідність та безробіття, створити робочі місця і в такий спосіб підвищити рівень життя людей.

Колишній працівник апарату облдержадміністрації, дізнавшись від нас про нинішній статус міста, обурився. Мовляв, спочатку дозволили померти “Південьдизельмашу”, віддавши його в бездарні, але загребущі руки, а тепер за рахунок українських платників податків хочуть місто відродити? “Щоб одразу прийшли варяги на готовеньке і поживилися?” — кипів співрозмовник.

Надати статус депресивного — ще не означає вивести Токмак “у люди”. Потрібно прийняти згадану цільову програму, знайти кошти на її реалізацію і не дозволити ті гроші розтринькати.

І все-таки, якщо програму затвердять, що місто матиме:

— п’ять інвестиційно привабливих промислових зон;

— працюючу на всю потужність феросплавну компанію (3000 додаткових робочих місць);

— нові підприємства з переробки відходів пластика та автомобільних шин і з випуску паливних брикетів;

— майже 75 кілометрів оновлених доріг;

— реконструйований асфальтобетонний завод;

— оновлену мережу водопостачання;

— до 2016 року очікується знизити рівень безробіття до 3,5 відсотка, збільшити рівень середньомісячної зарплати до 3690 гривень.

Поки запрацює механізм подолання депресивності, влада повинна довести свою здатність ефективно управляти тими ресурсами, що є.

Наш колега, критично оцінюючи діяльність міського голови і його команди, вимушений був констатувати, що їхні прагнення частково матеріалізовано.

Доказ — котельня, яку нещодавно здали в експлуатацію. Тепер 22 багатоповерхівки, садочки, школа мікрорайону Ковальський холодної зими не відчувають. Інший плюс — жодного соціального закладу не закрито, а в двох школах з’явились дитячі групи дошкільнят.

Цього року вперше з 2008-го із держбюджету заплановано виділити п’ять мільйонів гривень. Зрозуміло, їх використають на латання дірок, зокрема, на благоустрій, ремонт палацу спорту і стадіону. Утім, ці кошти ще треба отримати. Як і дочекатись прийняття урядом цільової програми подолання депресивності міста.

У Токмаку вірять, що Кабмін буде послідовним і, сказавши “А”, допоможе місту піднятися з колін...

Чим привабливий Токмак для інвесторів:

— дешева робоча сила;

— найнижчий рівень зарплати;

— 180 гектарів території колишнього військового аеродрому (його, щоправда, ще треба прийняти у комунальну власність);

— через місто, розташоване в центрі області, проходять автошляхи в усіх напрямках;

— населений пункт газифіковано, безпроблемне водопостачання тощо.

Чому подорожчав хліб соціальних сортів?

Під такою назвою управління у справах преси та інформації облдержадміністрації 15 жовтня минулого року розповсюдило повідомлення про нараду в ОДА. На ній керівники області домовлялися із власниками провідних хлібопекарських підприємств щодо меморандуму, підписаного, до речі, 4 жовтня, про недопущення підвищення цін на соціальні сорти хліба.

Щоправда, в інформації замовчувалося, чому ж через два дні ціни на хліб зросли від 2,8 до 8 відсотків. Тим паче якщо брати до уваги зібраний врожай, то для такого кроку ніби й справді підстав не було.

Отже, що робиться в агропромисловому комплексі регіону? Наведена статистика свідчить лише про одне: сільськогосподарське виробництво відмирає ще швидшими темпами, аніж промислове. Чому?

Голова Запорізької обласної ради Павло МАТВІЄНКО:

— Найближчим часом перший серед таких пріоритетів, які потрібно вирішувати, — проблеми сільського господарства. Адже нас, усю країну, врятувало сільське господарство у 2008—2009 роках, бо це єдина галузь, яка не дала економічного спаду, було два відсотки зростання і це витягло.

Я думаю, до кінця року буде прийнято закон про ринок землі... Та виникають запитання і в населення, і у влади: як розв’язувати цю проблему?

Тому ми займаємося сільським господарством. У нас нині почали будувати оптовий сільськогосподарський ринок. Уже закладають фундамент і до червня запрацює перша черга.

Ми займаємося сьогодні більш прискіпливо тваринництвом. Бо не буде тваринництва, не буде робочих місць на селі.

Що стосується зернового господарства, то в нас достатньо хороший результат — 2,2 мільйона тонн зібрано. Це більше, ніж у 2010-му. Були погані показники схожості. Але погода вирівнялась, і якщо було 55 відсотків схожості, то тепер близько 90. І ще поліпшується. Добре, що не було морозу без снігу, тож ми у весну зайшли з добрим видом на врожай.

Депутат Запорізької обласної ради, голова обласної організації партії “Батьківщина”, перший проректор Класичного приватного університету Микола ФРОЛОВ:

— В агропромисловому комплексі головна проблема — це тваринництво. Фактично в області тваринництво знищено. До того ж воно знищене передусім тому, що його не підтримували. На сьогодні 80 відсотків молока — це приватне, з індивідуальних господарств селян. Схожа картина з виробництвом м’яса, яке тут споживається: в області воно теж значною мірою виробляється селянами на своїх садибах. І плюс привізне. Тобто потягнуло вниз передусім тваринництво.

І друга проблема сільського господарства — це структура посівних площ. У нас, ураховуючи те, що є дуже серйозне велике переробне підприємство — Пологівський маслоекстракційний завод і ще два великі олійні заводи в Мелітополі і Запоріжжі, до однієї третини, а то й більше, останніми роками займає соняшник.

До відсотків 40 — пшениця, ячмінь, а в останній рік пішов рапс. Соняшник відпочиває порівняно з тим, як рапс виснажує площі. Рапс, однак, вміти вирощувати треба.

Тобто, як видно, у структурі рослинництва не залишається місця для кормової бази. Тому й зникло тваринництво потихеньку. Окрім того, селяни не витримують конкуренції. Тому що відкрили двері закордонній продукції.

Справді, область — промислово-аграрна, з серйозним потенціалом, але цей потенціал не відновлюється, не нарощується.

Голова Запорізької обласної державної адміністрації Олександр ПЕКЛУШЕНКО:

— Аграрний комплекс потребує повсякчасного системного розуміння того, що відбувається. І в рамках реформи, яка проводиться сьогодні під егідою Президента, треба чітко розуміти, що ринок землі потрібен не для продаж. Ринок землі і реформа на селі потрібні не для підвищення врожаїв, вони потрібні для головного. Для того, щоб зупинити відтік людей із села. Для того, щоб зупинити вимирання сіл. Особливо у Східній Україні. Розумієте, відбувається вимирання сіл. А для цього потрібно найголовніше — робочі місця. Для цього необхідне розуміння моделі, до чого ми йдемо.

Я, наприклад, вважаю, що ми повинні зберегти всі три моделі: великотоварне і середньотоварне виробництво, фермерство, і присадибне господарство. Ми повинні людей зачепити за землю.

Запорізький — унікальний аграрний край, де є все: і баштанні культури, і рання картопля, і ранні помідори, я вже не кажу за нашу перлину — черешню. Усе є в нас. Я гадаю, що ми, з урахуванням оптового ринку, можемо відмовитися від багатьох овочів, які сьогодні завозяться з-за кордону, починаючи від спаржі, шпинату, броколі і всього решти, що ми в змозі на наших запорізьких землях, завдяки підтримці дрібнотоварного фермерського та індивідуального господарства, вирощувати самі.

І, звичайно, питання тваринництва. Без тваринництва, без дотування зацікавленості ми не відновимо село. А тому головне завдання — не перетворити наше українське село на аграрний Сургут, куди будуть вахтовим методом приїжджати кваліфіковані механізатори з Турції, Чехії, Польщі. І, відпрацювавши свої 30—40 днів, забравши свої десятки тисяч доларів, позбавлять можливості наших селян, тих, кому належить ця земля, жити на ній, працювати і творити.

Як видно з наведених цитат, і керівники області, і опозиція однаково дивляться на проблеми агропромислового комплексу краю. Безперечно, для розв’язання проблем передусім потрібні кошти. Але де їх взяти? Ідеологи земельної реформи переконують, що земля має стати товаром, і тоді на село прийдуть інвестиції.

Однак уже сьогодні з’явилась іще одна проблема, яка може вчергове поховати благі наміри відродити село. І не тільки запорізьке.

Благі наміри і сувора дійсність

Доки політики дискутують довкола законопроекту про ринок землі, на село потягнулися представники товстих капшуків. “Голос України” не раз писав, як всілякими правдами і неправдами вони захоплюють успішні господарства, потім доводять їх до банкрутства і розпродують власність, залишаючи селян без засобів виробництва, худоби і — найголовніше — без заробітку. Чи не змушені будуть вони продавати свої паї, щоб прогодувати родину? А тому ми нагадали голові облдержадміністрації публікацію в “Голосі України” в жовтні минулого року під заголовком “Чужу власність на абордаж...”, в якій ішлося про ситуацію довкола агрофірми “Нива” в Бердянському районі.

Олександр ПЕКЛУШЕНКО:

— Гарантую вам, у мене дуже гармонійна системна робота. Не влазячи в повноваження наших правоохоронних органів і судів, я казав і кажу: проблем, які не стосуються облдержадміністрації, в Запорізькій області немає. Будь-яка проблема зачіпає нас. Закриття одного робочого місця — це надзвичайна подія для голови сільської ради, для голови держадміністрації району, для міського голови. Це — надзвичайна подія, не кажучи вже про закриття десятків або сотень робочих місць. А тому дії розумників, які мають намір із допомогою схем і своїх “приблатньонних” структур відібрати в людей робочі місця, в Запорізькій області приречені на провал. Ми моніторимо кожен випадок. Ми дуже ретельно будемо відстежувати їх рух у судах. У нас є законний конституційний інструмент, щоб дати цій банді по руках. І, повірте, ми їх відірвемо разом із їхньою головою.

Зрозуміло, після цих слів ми не могли не поцікавитися, що діється в “Ниві”, чи заколоситься вона? Однак нічого втішного у відповідь не почули, бо й далі триває судова тяганина. Хоча Олександр Миколайович і запевнив на брифінгу, що кожна критична публікація, яка стосується Запорізької області, буде ретельно розглянута і винних буде покарано. Тим паче в тій публікації наводилися такі неодно-значні факти, які давно мали б зацікавити місцеві правоохоронні органи, а також було оприлюднено відкритий лист до Президента.

Микола ФРОЛОВ:

— Будемо відверті, 2010 року, коли нова влада прийшла, стільки розмов було про поліпшення інвестиційного клімату, про все. Так? Чесно скажу, мене це як запоріжця тішило. Неважливо, хто до якої партії належить — всі ми в одному місті живемо. Але сьогодні ми бачимо, що ніякого інвестиційного прориву немає. А виявляється, що всіх втягнуто в суперечки і дискусії довкола проблем демократії, довкола гарантованості інвестицій від рейдерських захватів, корупційних схем. Тобто цей клімат не формується. Одного бажання малувато, щоб мені повірили і всі прийшли. Так, з’ясовується, не буває. Бо інвестиційний клімат треба формувати.

Іван ІЛЛЯШ, Володимир КОРОЛЮК