Арифметика добробуту

 Протягом розвитку цивілізації прагнення кожної людини спрямовані на зростання добробуту та якості власного життя та життя своїх близьких, задоволення матеріальних і духовних потреб. Багато в чому в сучасних суспільствах деякі функції такого забезпечення передаються державі й тим людям та інституціям, які приймають рішення щодо економічної та соціальної політики.

Макроекономічна наука ще на початках сформулювала залежність зростання добробуту від двох основних макроекономічних параметрів: економічного зростання та інфляції. Економічне зростання асоціюється із відповідним збільшенням доходів усього населення, а низька інфляція означає, що ці доходи з часом не втрачають багато в купівельній спроможності. В сучасних умовах дедалі більшу увагу стали приділяти й іншим не менш важливим параметрам і чинникам, які впливають на покращення якості життя людей.

Більш рівномірний розподіл доходів у суспільстві дає можливість більшій кількості людей отримувати вигоди від економічного зростання. Економісти ввели новий термін “інклюзивне зростання”, коли національні доходи розподіляються більш рівномірно та справедливо серед суспільства і дозволяють більшим верствам населення відчувати плоди цього зростання. Звичайно, що це вже залежить не тільки від кількісних параметрів у макроекономічних моделях, а також від якості державних інституцій, які керують економікою та перерозподіляють доходи в державі. Це залежить також від якості законів та обов’язковості їхнього виконання, низького рівня корупції в системі управління державними фінансами та в суспільстві взагалі. А ще від того, чи є загальноприйнятою парадигмою те, що державні інтереси завжди є вищими за приватні або групові інтереси тих, хто є владою та приймає рішення. Це також залежить від досконалості механізму контролю суспільства за рішеннями влади. Країни в сучасному світі дуже різняться за показником розподілу доходів. Зокрема, скандинавські країни (Фінляндія, Норвегія, Швеція, Данія та Ісландія) мають відносно низький показник нерівномірності доходу між заможними та малозабезпеченими порівняно навіть із іншими розвиненими країнами. Тоді як на іншому полюсі перебуває низка держав, де 1% населення володіє понад половиною або більше національного багатства цих країн.

У сучасному світі дедалі більше чинників, відмінних від суто грошових, визначають добробут. Це і стан навколишнього середовища, зокрема якість питної води та повітря, і рівень соціального захисту, і доступ до медичних послуг та освіти, а також їхня якість. На перший план виходять також фактори безпосередньої безпеки для життя в певній країні або місці проживання. А ще набувають більшої ваги питання расової, гендерної рівності та ще багато інших факторів. Усі ці чинники значно взаємопов’язані та можуть бути навіть у певному ступені виміряні як за кількістю, так і за якістю. Скажімо, заможна людина в Лагосі або Сан-Паулу може мати більший відносний грошовий дохід, ніж житель Відня або Ванкувера. Але за інших рівних вона витрачатиме значну частину власного доходу на заходи безпеки, чистої їжі та води, а також на медичне обслуговування і взагалі жити в середньому буде менше, ніж порівняльний суб’єкт в іншому, більш приємному місці проживання.

Індекс якості життя (quality of life index), методологія якого запропонована Economist Intelligence Unit, ґрунтується на оцінці життя в країнах та охоплює близько 80 країн світу (див. рис.).

Цей індекс враховує як монетарний добробут (ВВП на душу населення, ціни, паритет купівельної спроможності), так і рівень здоров’я, політичної стабільності та безпеки, клімату та стану навколишнього середовища, безробіття, рівності розподілу доходів і деяких інших параметрів.

Ще одним підходом, методологія якого суб’єктивна, але достатньо точно відображає якість життя між різними країнами, є індекс щастя (happiness index), який публікується у відповідному звіті (див. табл.).

Зокрема, в звіті є щорічне ранжування країн за індексом щастя. Методологія індексу базується на опитуваннях респондентів у різних країнах щодо якості факторів життя: економічних, соціальних, природних, безпекових тощо. Цей індекс корелює із індексом якості життя, але враховує не оцінки фахівців, а точку зору опитуваних та їхнє сприйняття добробуту та власного щастя. Фінляндія 2021 року є лідером за індексом щастя, а решта скандинавських країн мають високі показники за кожним із ранжувань.

Однак якщо за індексом якості життя в лідерах перебувають переважно дуже заможні країни, то за індексом щастя на верхівці є і деякі країни із середніми доходами, такі як Коста-Ріка або Словенія та Чехія. Але населення цих країн дає високу оцінку власному задоволенню від життя.

Україна, маючи гарні природні та кліматичні умови, безліч природних ресурсів і непогані стартові економічні позиції, з часу здобуття незалежності перебувала на нижніх щаблях у різних рейтингах країн як за рівнем доходів на душу населення, так і за індексами якості життя або індексом щастя. Це є відображенням того, що ми за 30 років від здобуття незалежності так і не змогли використати те, що нам дала природа, а також побудувати суспільство, де переважна кількість громадян відчували б себе щасливими.

Війна перегорнула сторінку, коли можна було порівнювати більш об’єктивно якість життя в нашій країні з іншими країнами на різних континентах. Здається, що зараз недоречно навіть аналізувати ці індекси, коли в Україні йде повномасштабна війна, десятки тисяч уже загинули в боях і під обстрілами сучасних фашистських орд зі сходу, мільйони людей залишили домівки, а майже половина економіки зруйнована. Але вже багато з нас ставлять собі запитання: що буде після війни? Куди і як Україна рухатиметься надалі? Як швидко вона зможе відновити економіку та повернути мільйони людей додому? Бо людський капітал є безцінний, і без нього неможливо відбудовувати країну. Зрештою, яку країну ми маємо відбудувати? Чи для того зараз гинуть найкращі з кращих, щоб після перемоги ми знову почали відбудовувати те ж саме суспільство, якість життя в якому і експерти, і самі українці до війни оцінювали дуже низько?

Уже зараз суспільство має аналізувати, які фактори є визначальними для того, щоб переважна кількість громадян країни після війни відчували, що мають перспективу в Україні для себе і своїх дітей і в економічному, і в соціальному аспектах. Відчували, що держава приділяє достатньо уваги всім верствам населення. Що національний дохід розподіляється справедливо і без корупційної складової. Держава ефективно виконує свої конституційні зобов’язання із захисту громадян, а багатство країни дійсно належить народу, а не купці “олігархів”, які де-факто керують політикою та економікою. І, нарешті, щоб в опитуваннях щодо індексу щастя Україна швидко піднімалася вгору, а не пасла задніх разом із Ліберією та Мозамбіком.

Що для цього треба робити? Головний рецепт успішних і щасливих країн — це не кількість барелів нафти чи кубометрів газу або не чудове географічне положення, хоча і це не зайве при розумному управлінні, як то є в Норвегії, Швейцарії чи Канаді. Головним фактором успіху якості життя людей у будь-якій країні є якісні державні інституції та ефективна система державного управління. У нашій ситуації необхідно додати і спрямування на розвиток високотехнологічних галузей із акцентом на військове забезпечення наших Збройних сил. Це єдино можливий стратегічний напрям розвитку економіки та державного управління, який гарантуватиме існування незалежної та міцної України. А розбудова такої соціально-економічної моделі є не менш важливою і не менш важкою, ніж перемога над агресором.

Олександр ПЕТРИК, д.е.н., професор, заступник виконавчого директора Ради директорів МВФ від України (2013—2017)