Альтернативна реальність

В оригінальному сценарії гібридної війни, запущеної торік проти України, пропагандистська машина РФ зображала сусідню державу як неонацистську, чиї солдати палять села й розпинають дітей на російськомовному Сході. Після пишного військового параду, який Росія влаштувала 9 травня на відзнаку перемоги над німецьким (і паралельно українським) фашизмом, почала проявлятися вже нова сюжетна лінія. Тепер Україну показують як failed state — неспроможну державу. Вона не здатна повертати борги й порушила всі можливі міжнародні норми в цьому сенсі, тож її західні покровителі в паніці. Будь-якої миті може початися новий Майдан: у повітрі вже тхне паленими шинами.

У цьому сюжеті західні лідери усвідомили свою помилку й поспішають помиритися з Владіміром Путіним, великодушним лідером Росії, який намагався застерегти їх від підтримки Києва. Спочатку канцлер Німеччини Анґела Меркель попрохала аудієнції в пана Путіна. Відтак державний секретар США Джон Керрі полетів аж до Сочі засвідчити свою повагу. “Америка зрозуміла: Україна не варта того, щоб через неї псувати відносини з Росією”, — заявив “Первый канал”. На ньому натякають, що військова потуга Росії та союз із Китаєм змусили Америку повернутися за стіл переговорів.

Картинки війни, якими рясніли російські телеекрани весь минулий рік, тепер змінилися розповідями про дипломатичні перемоги РФ та невдачі України. Коли вірити “Первому каналу”, то, якщо бойові дії й поновляться, це буде з подачі доведених до відчаю українців. Новий наратив призначений не лише для російських глядачів. Не встиг Керрі відлетіти із Сочі, як Росія послала емісарів до Києва розказати Петрові Порошенку, що Америка і Європа махнули на нього рукою. Інша цільова аудиторія — Європейський Союз, який 22 червня вирішуватиме питання про продовження санкцій щодо Росії.

Якщо вже Америка хоче миритися, запитує Москва, то який сенс європейцям псувати бізнес із нами?

Насправді американські джерела запевняють, що візит Керрі мав на меті не замирення, а виявлення позиції Путіна щодо кількох моментів. Чи збирається російський президент протидіяти Америці в іранському питанні? Чи готовий він співпрацювати в питаннях Сирії? Чи не припинить втручання в Україні? Схоже, відповідь на всі три запитання була невтішна. Крім того, Керрі приніс Путіну послання у відповідь на його брязкання ядерною шаблею: не захоплюватися випробуванням бойової рішучості НАТО, тому що реакція не забариться. Путін представив візит Керрі як тріумф на дипломатичному фрон­­ті. Але зараз має вирішити, що робити далі.

Ситуація в Україні зайшла в глухий кут. Хоча Путін підписався у вересні під мінськими мирними домовленостями, насправді він прагне зовсім протилежного від України й Заходу. А саме щоб сепаратистський Донбас залишився у складі України, але як відкрита виразка, котру Росія може колупати в потрібний момент, контролюючи через неї всю країну. Лише домігшись такого “політичного вирішення”, він обговорюватиме закриття кордону з Україною. Захід хоче, щоб РФ закрила кордон і вивела свої війська із сусідньої країни, а місцеві вибори на Донбасі відтак відкрили б шлях для реінтеграції регіону. Але це суперечить меті всієї авантюри Путіна.

Проте конфлікт не може лишатися замороженим без постійної військової присутності та фінансової підтримки Росії. Після року війни населення Донбасу не готове прийняти київську владу, але багато хто починає обурюватися тим, що бойовики захопили контроль у регіоні й ділять російську гуманітарну допомогу між собою. Якщо РФ виведе війська, їхня влада може посипатися. Не виключено, цим пояснюється нещодавнє нарощення російської військової присутності й озброєнь, про що повідомляють спостерігачі вздовж російсько-україн­­ського кордону.
Між сепаратистами вже почалися внутрішні чвари. 23 травня було підірвано автомобіль, у якому їхав Олексій Мозговий — командир сепаратистів, що не підкорявся лояльній до Москви адміністрації в Луганську й вимагав “боротьби за незалежність”. Його вбивство збіглося в часі з відмовою РФ (принаймні наразі) від свого проекту створення в Україні великого російського анклаву.

“Кремль хотів провести цю війну дешево й сердито”, — каже Алєксандр Баунов, головний редактор сайта Carnegie.ru при Московському Центрі Карнеґі. Поновлення бойових дій може обійтися Москві дорого, наприклад спричинити посилення санкцій, які знищать російські банки. Крім того, РФ довелося б посилати в Україну великий контингент регулярних військ, чого не підтримує більшість росіян. Кремлю залишається сподіватися на те, що Україна просто розвалиться під тягарем економічних проблем.

Але в будь-якому випадку, як уже зрозумів Керрі, Путін не залишить її в спокої. Якщо інші методи не спрацюють, РФ вдасться до ескалації — такий намір мають продемонструвати воєнні ігри останньої в регіоні. Пов­ноцінна війна вимагатиме більшої мобілізації російської громадськості, контролю над усіма сферами суспільного життя й ширших репресій. Кремль уже й так придушив усю незалежну політичну діяльність у країні. Минулого тижня він вийшов за межі політики.

23 травня Путін підписав закон про “небажані іноземні організації” в Росії. Через два дні міністр юстиції оголосив два найавторитетніші науково-ос­вітні об’єднання країни “іноземними агентами”. Одне з них — Фонд “Либеральная миссия” під керівництвом колишнього міністра економіки, 81-річного Євґєнія Ясіна. Друге, “Династия”, підтримує природничі науки й освіту. Його фінансує 82-річний учений Дмітрій Зімін, філантроп і засновник най­ус­пішнішої в країні телекомунікаційної компанії “ВымпелКом”. “Династия” не втручалася в політику і вважала своєю метою виховання класу освічених громадян із самостійним мисленням. Але Кремль максимально прозоро натякає: відтепер у Росії не може бути ніякої незалежної від держави діяльності.

The Economist