АМКУ: Частка ДТЕК на ринку електроенергії не досягає 33%

Після інтерв’ю з першим заступником голови Антимонопольного комітету Рафаелем Кузьміним “Економічна правда” не погодилась з деякими висновками цього відомства. Зокрема, нас здивувало твердження, що не є монополістами такі олігархи, як Дмитро Фірташ та Рінат Ахметов. Ми почали власний цикл матеріалів, які б показували, що ці люди домінують на окремих ринках, навіть якщо офіційно до них немає претензій.

Перший аналіз ми присвятили бізнесу, що належить Фірташу. Поставившись з повагою до точки зору АМК, ми назвали цей матеріал “Фірташ є власником усієї хімії, але це не монополія”. Відразу після цієї публікації до нас звернувся Рафаель Кузьмін, і запропонував надати аргументи, якими керувався АМК, приймаючи рішення щодо хімічного магнату. Ці аргументи були оприлюднені нами у статті “Group DF є власником деяких підприємств, але це не монополія”.

Наступними на черзі були два матеріали, присвячені Ахметову: “Домінування Ріната Ахметова: енергетика” та “Домінування Ріната Ахметова: металургія”. До нас вдруге звернувся Кузьмін, і запропонував оприлюднити точку зору АМК стосовно положення донецького олігарха. Цей матеріал є другою офіційною відповіддю першого заступника голови Антимонопольного комітету.

На прохання Кузьміна, ми не змінювали надісланий ним текст, хоча він не є легким для сприйняття. Проте, ми впевнені, що багатьом читачам сподобаються деякі деталі, які описують імперію Ахметова. Зокрема, згадування про те, що знос основних фондів його енергетичних компаній становить 70%. Це дещо підтверджує припущення, що в олігархів немає грошей для модернізації потужностей, які вони скуповують під час дивних приватизаційних конкурсів.

“ЕП” вже готує статтю, яка б оцінювала, чи є монополістом група “Приват” та її власники Ігор Коломойський та Геннадій Боголюбов. Це розслідування буде цікаве тим, що такої групи юридично не існує — на відміну від Фірташа та Ахметова, які юридично оформили свої права власності.

Ми будемо охоче чекати коментарів АМК щодо “Привату” хоча б тому, що комітет надасть власні докази того, що група існує. Ми також відкриті до спілкування з паном Коломойським та його бізнес-партнером Боголюбовим.

..................................................

(на статтю “Домінування Ріната Ахметова: енергетика”)

Як вивчається домінуюче становище

Антимонопольний комітет України досліджує ринки під час розгляду заяв (справ) про концентрацію (узгоджені дії), керуючись законодавством про захист економічної конкуренції. Зокрема, визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку здійснюється органами АМКУ згідно Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 5 березня 2002 року № 49-р, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 1 квітня 2002 року за № 317/6605 (надалі — Методика).

Згідно Методики, визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання включає в себе такі етапи:

встановлення об’єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища;

складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб’єкта господарювання;

складання переліку основних груп продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп);

визначення товарних меж ринку;

визначення територіальних (географічних) меж ринку;

визначення часових меж ринку;

визначення обсягів товару, який обертається на ринку;

розрахунок часток суб’єктів господарювання на ринку.

Ринки вугілля

Під час розгляду заяв про концентрацію, які відбуваються на ринках вугілля, Комітет встановлює становище суб’єкта господарювання на товарному ринку, керуючись Методикою.

На ринку вугільної продукції в Україні діють як суб’єкти господарювання державної форми власності (входять до сфери управління Міненерговугілля), так і підприємства приватної форми власності, які здійснюють видобування та реалізацію вугілля.

Товарні межі ринку

За призначенням, вугілля поділяється на коксівне та енергетичне.

Енергетичне та коксівне вугілля не є взаємозамінними, оскільки мають різне призначення та відповідно різні категорії споживачів, які не можуть легко перейти від споживання енергетичного вугілля до коксівного вугілля та навпаки.

Враховуючи показники взаємозамінності, подібності призначення споживчих властивостей, умов використання товару, Комітет розглядає окремо ринки енергетичного вугілля для потреб енергетичної галузі та коксівного вугілля для потреб металургійної галузі.

Територіальні (географічні) межі ринку

Реалізація енергетичного вугілля здійснюється на території України, в різних областях якої розташовані вугледобувні підприємства та споживачі цього вугілля: теплові енергогенуруючі компанії, котельні та побутові споживачі. Енергетичне вугілля імпортується в Україну в дуже незначних обсягах, є достатня кількість енергетичного вугілля, яке добувається в Україні. Адміністративні, економічні, екологічні бар’єри вивезення або ввезення з одного регіону в інший відсутні.

Споживання коксівного вугілля в Україні перевищує його видобуток, і ця недостача компенсується за рахунок імпорту. Основними імпортерами коксівного вугілля в Україну є Росія, Польща, Північна Америка та Австралія. Специфіка реалізації коксівного вугілля в окремих випадках може бути обумовлена відсутністю жорсткої прив’язки вугледобувного підприємства і споживача коксівного вугілля. У зв’язку з дефіцитом власного коксівного вугілля, частка імпорту буде постійно зростати, тому в майбутньому ринок буде характеризуватись більшою відкритістю.

Ринок вугілля, як енергетичного, так і коксівного, має певні бар’єри вступу на ринок для нових суб’єктів господарювання. До економічних бар’єрів вступу на ринки енергетичного та коксівного вугілля можна віднести значний розмір початкового капіталу, необхідний для створення вугледобувного підприємства, та значні терміни окупності капітальних вкладень в будівництво нових шахт (За даними Міненерговугілля, для будівництва нової шахти необхідно 5 млрд грн).

Крім того, економічними бар’єрами до вступу на ринок коксівного вугілля є обмеженість запасів зазначеного вугілля.

Бар’єром для ввезення енергетичного вугілля є достатня кількість запасів цього вугілля, а ціна є нижчою, порівняно з іншими країнами, що є значним бар’єром входження на ринок іноземних виробників. В якості основного адміністративного бар’єру можливо віднести необхідність одержання ліцензій на користування надрами.

Ринки енергетичного вугілля для потреб енергогенеруючих підприємств та коксівного вугілля для потреб металургійної галузі Антимонопольним Комітетом України визначені як загальнодержавні.

Розрахунок частки на ринку

Щодо розрахунку частки суб’єкта господарювання на відповідному ринку товару, який є об’єктом відповідного дослідження, Антимонопольний комітет України розраховує обсяг ринку з врахуванням видобутку (реалізації) продукції, експорту та імпорту відповідного товару, зокрема, енергетичного та коксівного вугілля. Також враховується внутрішньогрупове споживання (тобто, таке, що не реалізовується на ринку, а використовується виключно для власних потреб).

Така практика дослідження цих ринків існує в інших країнах, зокрема в ФАС Росії.

Тобто, опублікована в інтернет-виданні “Українська правда” інформація щодо становища групи суб’єктів господарювання ДТЕК на ринку є некоректною та не відповідає дійсній ситуації, оскільки не враховано, що ринок вугільної продукції поділяється на ринки енергетичного та коксівного вугілля.

Так, згідно даних Міненерго вугілля, обсяг видобутку енергетичного вугілля у 2011 році склав 57005, 5 тис тонн, коксівного — 24 843,1 тис тонн. При цьому, для розрахунку обсягу ринку та дійсного становища суб’єкта господарювання на ньому повинен розраховуватись експорт та імпорт енергетичного та коксівного вугілля, а також споживання продукції для власних потреб. Відповідних розрахунків інтернет-видання не надає.

За наявною в АМКУ інформацією, частка групи ДТЕК на ринках енергетичного та коксівного вугілля не перевищує 35%.

Ринки електричної енергії України

Комітет при розгляді заяв на концентрацію, які відбувались на ринках електроенергії, виходив з наступного.

Ринок (оптовий ринок) електричної енергії (надалі — ОРЕ) — це сукупність суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність з виробництва, передачі та постачання електричної енергії.

ОРЕ поділяється на такі сегменти:

виробництво електричної енергії

передача електричної енергії (суб’єкти господарювання, які діють на цьому ринку є суб’єктами природних монополій в територіальних межах розташування власних електричних мереж);

постачання електричної енергії за регульованими та нерегульованим тарифом (становище суб’єктів господарювання, які діють на ринку постачання електричної енергії за регульованим тарифом має ознаки монопольного (домінуючого) в територіальних межах розташування власних електричних мереж).

 

Ринок виробництва електричної енергії

Відповідно до публікації:

“Загалом, за даними ДТЕК, загальна потужність її генерацій становить 18,2 ГВт. В той же час номінальна потужність українських ТЕС становить 28,5 ГВт. Таким чином, Ахметов сконцентрував 63,86% потужностей ТЕС”.

Діяльність суб’єктів господарювання з виробництва електричної енергії, зокрема, регулюється постановою НКРЕ від 08.02.1996 № 3 „Про затвердження Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії” (надалі — Правила виробництва електроенергії).

Відповідно до пункту 2.2. Правила виробництва електроенергії, ліцензіат разом із спорідненими підприємствами не може мати у власності або експлуатації більше 25% загальної ліцензованої електроенергетичної потужності, якщо інше не встановлено НКРЕ за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління в електроенергетиці та Антимонопольним комітетом України.

Ця норма втратила чинність 9 вересня 2010 року. В той же час, з 9 вересня 2010 року пунктом 2.2 Правил виробництва електроенергії, передбачається, що ліцензіат разом із спорідненими підприємствами може здійснювати ліцензовану діяльність, якщо обсяги виробленої ними електричної енергії не перевищують 33% загального обсягу виробленої всіма виробниками електричної енергії в Україні за минулий календарний рік.

Відповідно до Правил виробництва електроенергії, споріднене підприємство — це:

а) будь-яке підприємство, яке прямо або опосередковано, повністю або частково (не менше ніж 25%): володіє частками (акціями, паями) статутного фонду або активами (майном) іншого суб’єкта підприємницької діяльності; управляє частками (акціями, паями) статутного фонду іншого суб’єкта підприємницької діяльності; користується на правах оренди активами (майном) іншого суб’єкта підприємницької діяльності;

б) будь-яке підприємство: частки (акції, паї) статутного фонду або активи (майно) якого прямо або опосередковано, повністю або частково (не менше ніж 25%) перебувають у власності іншого суб’єкта підприємницької діяльності; частки (акції, паї) статутного фонду якого прямо або опосередковано, повністю або частково (не менше ніж 25%) перебувають в управлінні іншого суб’єкта підприємницької діяльності; активи (майно) якого прямо або опосередковано, повністю або частково (не менше ніж 25%) перебувають у користуванні на правах оренди іншого суб'єкта підприємницької діяльності;

в) будь-яке підприємство, пов’язане хоча б з одним ліцензіатом або з одним з підприємств, зазначених у частинах а), б) цього визначення, відносинами контролю відповідно до статті 1 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.

Отже, під час розгляду заяв про надання дозволу на концентрацію, учасниками яких є суб’єкти господарювання, що здійснюють діяльність на ринку виробництва електричної енергії, Антимонопольний комітет України враховує умови здійснення підприємницької діяльності на цьому ринку, зокрема, виконання пункту 2.2 Правил виробництва електроенергії.

Антимонопольним комітетом України у 2011 році розглянуті заяви компанії “DTEK Holdings Limited” (м. Нікосія, Кіпр) про надання дозволів на концентрації у вигляді придбання акцій публічних акціонерних товариств “Київенерго” (Київ), “Західенерго” (Львів) і “Донецькобленерго” (Горлівка, Донецька обл.) та набуття контролю над публічним акціонерним товариством “Дніпроенерго” (Запоріжжя).

Основними конкурентами зазначених вище суб’єктів на ринку виробництва електричної енергії є Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”, ПАТ “Укргідроенерго”, ПАТ “Центренерго”, ПАТ “Донбасенерго” та інші.

Враховуючи зазначене, сукупна частка групи ДТЕК (суб’єктів господарювання, що пов’язані відносинами контролю та/або є спорідненими з ними) на ринку виробництва електричної енергії не досягає 33%.

Крім того, наведені у статті інтернет-видання розрахунки є некоректними, оскільки частка учасників ринку з виробництва електричної енергії, згідно Правил виробництва електричної енергії, розраховується відповідно до фактично поставленої на ОРЕ електричної енергії, а не відповідно до потужностей суб’єктів. Так, показники зносу обладнання суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність з виробництва електричної енергії, перевищують 70%.

Рафаель КУЗЬМІН, перший заступник голови Антимонопольного комітету України