Ще коли майбутні проблеми проходження цьогорічного опалювального сезону були не настільки очевидними як зараз, “УкрРудПром” присвятив великий матеріал питанню, як має виглядати стійка та ефективна енергосистема країни в умовах війни c рф.

Одним із ключових експертів, з яким ми спілкувалися у процесі його підготовки, був голова правління Східноєвропейської асоціації розвитку водневої економіки Олександр Пилипенко.

Напередодні різдвяних свят нам потрапила до рук концепція переосмислення української енергетики, яку розробила група фахівців саме на чолі з Пилипенко.

Зважаючи на те, що у нас з'явилися питання до цього документа, ми звернулися за коментарями безпосередньо до авторів.

- Олександре Акимовичу, зовсім недавно Ваша Асоціація вносила пропозиції щодо прийняття Водневої концепції розвитку економіки країни. У чому потреба знову піднімати це питання? Що змінилося?

— Понад два роки тому наша Асоціація запропонувала РНБО розглянути необхідність концепту розвитку водневої економіки. У державній бюрократичній машині шестерні провернулись і видали через 2 роки проєкт розпорядження Кабінету Міністрів, проте, що така концепція підготовлена та буде розглянута через півроку після перемоги над ворогом. Запропонували всім бажаючим внести свої пропозиції. Але не можна приймати таблетку за п'ять хвилин до початку больових відчуттів.

Очевидно, що держава не здатна нести інвестиційні витрати на таку технологічну трансформацію економіки країни. Але про фінансування згодом. Для ймовірності їх залучення необхідно подати Заходу оновлений концепт енергетичної програми розвитку на десятиліття вперед. При цьому ми не можемо скомпілювати Європейський досвід, нам необхідно враховувати потенційну мілітарну північну загрозу.

Перші 20 років незалежності ми спостерігали щорічне падіння виробництва електроенергії. А останнє десятиріччя взагалі продемонструвало падіння на 65% всієї енергії. Прийнята Енергетична стратегія розвитку енергетики до 2035 року законсервувала проблеми та не давала стимулів змінам. Це був жорстокий самообман. Основні енергетичні  об’єкти  з 70-х років знаходяться в останній часовій фазі своєї технологічної придатності.

Війна й порушення критичної інфраструктури поклали нас на край колапсу. Генератори на балконах, біля торгових кіосків це тимчасові, далеко не найкращі рішення. Патріотизм населення та технологічна поміч західних партнерів ефективні лише до цієї весни. До наступної зими ми повинні найти рішення.

Населення країни, бізнесові кола підтримають Уряд, тільки у разі дієвих кроків, в результаті яких всі будуть відчувати свою енергетичну незалежність, яка дасть можливість мати стабільний зв’язок та індивідуальний керований графік енергоспоживання.

Для цього необхідно створити другу енергетичну сітку низького вольтажу за рахунок виробників альтернативної енергії (сонце, вітер) у кожному  домогосподарстві, комунальній чи державної будівлі. Реально до кінця року мати до 3,0 ГВт такої енергії, так, це майже 2,0 млрд доларів, але ці витрати не будуть змарновані, як щорічна закупівля за кордоном нафтопродуктів, газу чи ядерного палива. Загалом, до 2030 року нам до снаги довести таку  об’єднану мапу генерацію до 15-20 ГВт.

Останні десять років суспільство лякали, що зелена енергетика є зло для гаманця споживача та бюджету держави. Ми були винятковою країною, яка потрохи розвивала безвуглецеву  енергетику, але створювала ще більше перешкод для подальшого розвитку.

- Чому, на Вашу думку, Євросоюз не підтримає преференції для України щодо оплати податку на викиди СО2?

— Якщо ми йдемо до європейської родини, то від нас запросять бачення короткого шляху до входження у правила вибудови нової енергетики. Дійсно, не всі країни ЄС мають однакові темпи заміщення викопного палива, проте рубіж досягнення цієї мети всім відомий. Маємо надію, що кілька років гандикапу ми отримаємо.

Але потрібно самім собі поставити більш високу мету. Зважаючи на значні потрощі у тепловій генерації та відсутность можливостей у імпорті вугілля, ми можемо вже до кінця цього десятиліття успішно замістити цей сектор за рахунок різкого зросту “зеленої” енергетики

Більш того, потрібно підготувати чіткий план досягнення вуглецевої нейтральності вже до 2035 року. Ми маємо унікальну можливість запропонувати ЄС модель дворівневої енергетики, яка забезпечить гнучкість, живучість та внутрішній драйв розвитку, за рахунок залучення всіх побутових споживачів електроенергії. Як ніколи громадянське суспільство буде на стороні такої державної ініціативи.

Нам й так буде потрібно просити допомоги у наших партнерів у подоланні наслідків, що призвела війна у екологічній сфері. Це проблема на десятиріччя, а деякі потягнуть строк до кінця віку. Я маю на увазі довгострокову програму віталізації деградованих земель, понівечених та нашпігованих десятками вкрай шкідливих важких елементів, які викреслюють їх із сільськогосподарського обігу на невизначений строк. Ось чому так важливо на цих землях розвинути масштабний проєкт з агрофотовольтаніки та поєднати з інвестиціями у виробництво біопалива, яка може вирішати утилізацію тих культур, що очищують землю від шкідливих речовин.

Запропонована модель побудови Водневої долини потужністю понад 350 ГВт спонукає Західних партнерів створити нову інфраструктуру доставки водню та аміаку для заміщення свого ще значного використання нафти та газу. Разом ми реально можемо замістити Європі весь енергетичний об’єм, що займала до сих пір росія.

- Відома Ваша позиція про відкритий скептицизм до перспективи подальшого розвитку атомної енергетики України. Які Ваші аргументи?

— В університеті я на відмінно склав іспит з атомної та ядерної фізики. З того часу минуло майже півстоліття, але мій скепсис до успішності атомної енергетики лише лавинно наростав. І це стосується не лише проектів колишнього Союзу.

Спробую створити пул союзників моєї позиції. Наведу лише стрижневі аргументи:
• Не існує безпечної практики використання російських ВВЕР реакторів понад 40 років експлуатації;
• На останньому десятилітті експлуатації атомних реакторів різко зростає аварійність експлуатації та відчутно зростають ремонтно-експлуатаційні витрати;
• Після завершення використання атомних блоків чекають десятиліття непродуктивних витрат на їх консервацію та повну дезактивацію;
• Будівництво нових АЕС (за загальносвітовою практикою) займає від 9 до 14 років і вартість їх зростає в міру нових вимог щодо безпеки та зростання тривалості експлуатації;
• Усі світові прогнози видобутку вихідного уранового матеріалу показують відсутність зростання у найближчі 25 років;
• Реальна собівартість атомної енергії вже з 2021 року поступається собівартість сонячної та вітрової енергетики;
• Проблема довгострокового зберігання ядерних відходів принципово не розв'язана, так само як ми далекі від залучення ядерних відходів до циклічної переробки для палива нового типу;
• При проектуванні ядерних реакторів (кінець 60-х років) закладалися на активну роботу до 25 років з надією на швидкий перехід до термоядерного синтезу. Процедура закриття та повної утилізації стояла лише у теоретичному вигляді.
• Надія на перехід до АЄС малої генерації (100 МВт) має ще більше недоліків до реалізації. Почнемо з того, що про такі реактори йде мова понад 20 років і новий строк їх сертифікації перенесений на 2029 рік.

Тепер як виглядає Україна у світлі поданих проблем:
• 11 наших реакторів переступили 30-річний рубіж експлуатації (а отже паспортний термін та продовження на наступні 10 років);
• Ми не маємо повного завершеного циклу для виробництва сучасного ядерного палива;
• Наша ядерна енергетика отримала два найважчі потрясіння Світового масштабу (Чорнобиль та Запорізька АЕС);
• Відсутність накопичених коштів на зупинку, консервацію та повну деактивацію атомних блоків, що переступили критичний поріг експлуатації;
• Втрачено комплексний виробничо-будівельний блок підприємств, здатних самостійно побудувати атомну енергетику;
• 10-річний обрій введення в дію нових ядерних потужностей не відповідає темпам зростання економіки, яка вимагатиме енергію в найближчі роки;
• Світовий ринок радіоактивної сировини давно поділений, також жорстко структурований розподіл продукції виробників тепловидільних елементів;
• Вже майже 20 років ми спостерігаємо поступове зростання цін на ядерні паливні елементи;
• Енергоатом не здатний без опори на бюджет країни чи державні гарантії розпочати новий ядерний енергетичний об'єкт;
• Агресивна небезпека від північної імперії не дає жодним зовнішнім інвесторам та банківським структурам страхових гарантій від втрати інвестицій.

Я не закликаю згорнути понад 50% нашої енергетики. Але треба бути тверезим у розумінні, що після 2035 року у нас залишиться лише 3 дієздатні реактори. А про заміщення потужностей, що вибувають, необхідно було думати ще вчора.

- Ви жорстко критикуєте ефективність принципів покладених в основу Програми розвитку енергетики до 2035 року. А що Ви пропонуєте?

— З 1991 року державні кошти було вкладено у добудову двох ядерних блоків та другу чергу Дністровської ГАЕС. За 30 років незалежності жодного значущого енергетичного об'єкта. Приватні інвестори ввели в дію в 3,5 разів більше встановлених потужностей альтернативної енергії лише за останні 7 років.

Уся енергетична модель України була спланована у 60-ті — 70-ті роки минулого століття. 0на була призначена під принципово іншу структуру економіки та рівень кооперації. Досить сказати, що домогосподарствам відводився сектор споживання менше ніж 3%, а 2020 року домогосподарства та комунальні господарства є превалюючими за рівнем споживання над усім виробничим сектором економіки (понад 42%). Вже починаючи з середини першого десятиліття ХХI століття промисловість не здатна дотувати рівень споживання електроенергії домогосподарств, що зростає.

Основні енергетичні об'єкти близькі до критичного терміну втрати основних партнерів, надійності та здатності залишатися на ринку. Вони знаходяться на останньому рубежі підтримки працездатності. Витрати з їхньої технологічну віталізацію будуть значно вищі, ніж прибуток від реалізованої продукції, навіть за розумного рівня підвищення діючих тарифів.

В умовах тотальних ворожих обстрілів по всій території країни енергетична структура не здатна забезпечити нормальне економічне життя країни. Жорстко централізована система розподілу електроенергії з обмеженими дискретними об'єктами генерації здатна підтримувати життєдіяльність лише при різкому падінні споживання з великими перебоями в енергопостачанні по всій країні. При цьому якірна атомна генерація стає військовою мішенню і загрожує всьому світу можливістю тотальної військової ескалації. Вітчизняна енергетика всі роки незалежності була найуразливішою ланкою в політичному та економічному сенсі. Вона із державної монополії перейшла до двополюсної монополії. Жодні ринкові механізми запозичених у західних економік та нав'язані діючі структури не працюють і сприяють лише перекачування коштів у приватну монополію за рахунок принизливого становища державного сектору енергетики.

Всі великі капітали у вітчизняній промисловості були багато в чому сформовані за рахунок енергетичного сектора країни. На сьогодні енергетичний гаманець країни виснажений і починає генерувати збитки. Особливо яскравим прикладом є збиткова діяльність останніх восьми років НАК “Нафтогаз України”.

Три роки тому ми звернули увагу на можливість використання енергетичного водню. Тоді здавалось, що для України це далеке майбутнє.

Рік потому і Євросоюз не бачив на горизонті десятиліть як жити без російського газу та нафти. Наразі є рішення вже в цьому десятилітті.

Перші зразки сонячної генерації з’явились 60 років потому. Разом з початком космічної ери. За цей час її собівартість знизилась більш ніж в 2500 раз.

За даними міжнародного енергетичного агентства (МЕА) до 2027 року відновлювальні джерела стануть найбільшою складовою всієї енергії світу. Очікується зростання її виробництва на 1500 ГВт. Ця енергія повністю замістить енергетичну ємкість природного газу.

Рік потому, тільки 2% населення України схильно ставились до альтернативних джерел енергії. Грудневі дослідження цього року показують абсолютну підтримку вже 78% верств населення. В енергетиці стали розбиратись не гірше ніж у типах ракет та літаків, які нас бомбардують.

Зараз всі розуміють, що після перемоги ми більше не зможемо підтримувати патерналістські милиці соціальної стабільності теплопостачання. Діючі ціни майже в 2,0 — 2,5 разів менше ніж у країн Центральної Європи, особливо у активний паливний період.

Витримати очікуваний стрибок енергетичних тарифів можливо лише через розвиток зеленої енергетики при умові знаходження рішень балансування енергосистеми.

Це найбільш ефективно вирішує водень. Водень не є самостійний енергетичний продукт, це похідна технологія від  відновлювальної енергетики. Зелений водень вирішує три головні завдання:
•    енергія з нульовим вуглецевим слідом
•    ідеальна сировина для хімічної індустрії
•    рішення проблеми довгострокового збереження та транспортування електроенергії  

Якщо 10 років потому виробництво водню шляхом електролізу обходилось виробнику у 37-40 доларів, у 2017 році  йшла мова по 17-18 доларів, то у цьому році 4-4,5 долари, а цільова мета середини цього десятиліття — 1,8 — 2,0 долари за 1 кг Н2.

Довідково автомобіль середнього класу використовує 5 кг водню для пробігу 750 кілометрів.

Ще п’ять років тому всі міжнародні енергетичні симпозіуми бачили можливість перших водневих рішень тільки у кінці 30-х років і дискутували про вузьку ланку економічних напрямів де водень може конкурувати з викопним паливом.

Багатомільярдні інвестиції у водневі технології Німеччині, США, Кореї, Японії та Китаю дали свій результат. Зелений водень стане найбільш ефективним вже в цьому десятилітті і дієво понизить частку нафтопродуктів з економіки всіх розвинених країн. 

Очевидно, що Світ не вбачає інвестиційного апетиту до фінансування нових вугільних чи газових об’єктів генерації. Чітко визначений курс Євросоюзу на досягнення кліматичної нейтральності вже до 2040 року.

Зараз ми маємо найнижчий рівень спроможності генерації. Відновлення нашої економіки неможливо без випередженого зросту енергетики і не колись там, а вже з наступного року ми повинні мати 15%-17% підйому енергетичних активів.

Країні потрібна нова Енергетична стратегія, яка дозволить дійти до нульової нейтральності  викидів всієї економіки країни до 2035 року. Цей історичний шанс є в нас сьогодні і починати потрібно негайно

- Ваша Асоціація представила піраміду нової енергетики. Дайте пояснення, чому в такій формі і як це буде побудовано?

— Звичайно ж, піраміда умовна, вона ж просто наочніше поєднує різні масштаби запропонованої моделі. Як можна бачити, ми не пропонуємо категорично відмовитися від державного сектору енергетики у вигляді атомної та гідроенергетики, але при цьому їхня частка різко скоротиться, від більш ніж 60% сьогодні до 5%-6% через 15 років. Але саме збереження живучості цих активів у найближче десятиліття створять основу зростання решти секторів нової енергетики.

Постараюся відразу пояснити чому можна спиратися на “зелену” енергію, про недоліки якої не писав тільки повний адепт екологічних принципів. Виділяють два недоліки, стохастичність генерації та висока собівартість. Тепер виходить на авансцену водень. Перетворення відновлюваної енергії на “зелений” водень нівелює волатильність генерації і одночасно забезпечує довгострокове зберігання енергії.

Повернемося до піраміди. У її основі перебуває 400 тисяч суб'єктів, здатних генерувати від 15 кВт до 50 кВт альтернативної енергії. Під цим ми розуміємо залучення в бізнес значну кількість громадських та комерційних будівель, дахів та стін міських багатоповерхівок, приватних домоволодінь, тобто усієї придатної інфраструктури, на якій можна розташувати сонячні панелі та безлопатеві генератори. Наші розрахунки та досвід кількох самоврядних багатоповерхових комплексів Києва показують 47% — 66% самозабезпеченості електричною енергією залежно від поверховості та типу будинків у міських умовах. Безперечно, що приватні домоволодіння можуть стати повністю енергетично автономними.

Наступний ступінь енергетичної піраміди є модель самодостатності типової територіальної громади. Загалом залучення 0,065% свого земельного ресурсу дозволить отримати достатню кількість енергії для всієї економіки громади. Ефективність сучасної сонячної генерації дозволяє з 200 га землі отримати близько 115 МВт енергії.

Територіальні громади, що об'єднують поселення великих міських агломерацій, можуть створювати більш значні розподільні енергетичні кластери, сумарна потужність яких покриє дефіцит енергії самого центру агломерації. Це вигідний та стабільний бізнес, плюс значна частина поповнення місцевого бюджету громади.

Індустріальні міста вимагатимуть об'єднання великого масштабу локальних бізнесів, здатних забезпечити безперебійне енергопостачання. Декілька днів тому Міненерго заговорив про створення цілої мережі незалежної генерації, яка забезпечуватиме незалежний запуск АЕС. Щоправда, називається об'єм 150 МВт, хоча для гарантій такого рівня об'єкта знадобиться втричі більше як гарантія закриття можливих непередбачених випадків або зовнішнього військового впливу. Саме водень та біопаливо можуть бути енергетичною основою для забезпечення необхідного обсягу страхової енергії. До речі, самі АЕС може бути джерелами генерації водню в нічний період зниженого попиту постійних споживачів.

Далі йде невелика кількість локацій здатних на одному місці згенерувати кілька ГВт “зеленої” енергії. Виробники такого значного обсягу можуть спиратися на експорт “зеленого” аміаку, виробництво органічних азотних добрив або постачання водню до магістральних та локальних газових мереж. Безперечно, найпривабливішим бізнесом буде “озеленення” первинної сировини для подальшого випуску безвуглецевої металургійної промисловості. Особлива роль у великих виробників водню буде у балансуванні всієї енергосистеми країни замість вугільної генерації, що вибуває з гри.

- Які потрібно побудувати відносини між державою, бізнесом та громадянами при такій моделі енергетики?

— Найбільш складне питання. На мій погляд, це тема для окремої розмови. У нас ніколи не було так обмаль часу та такого масштабного завдання. Додаткова енергія повинна з’явитись до кінця року. План таких перетворень потрібно підготувати вже до початку саміту з ЄС. Думаю, що у держави повинно бути публічне звернення до населення, що до готовності кожної ТСЖ та домовласника бути готовим до розверненої лізингової кампанії, на меті котрої буде створення нової сітки “зеленої” генерації за рахунок використання дахів, земельних ділянок приватних обійсть. Державні, комунальні та приватні підприємства зобов’язані теж включитись в цей проєкт. Я впевнений, що позитивні рішення будуть на рівні більш ніж 80%.

До середини весни можливо оцінити масштаб придатних проєктів, потреби у коштах та черговість виконання локальних проєктів.

Потрібно паралельно підготувати до середини року майже 30 тисяч спеціалістів, які будуть спроможні виконувати встановлення сонячних панелей, дахових вітряків та теплових насосів. Це проєкт на багато років наперед. Проте, 3,0 — 3,5 ГВт додаткової енергії потрібно мати до початку зими 2023 р.

Розумію, що таких масштабів потреб Євросоюз від нас чекає, але буде гірше, коли ми будемо у листопаді цього року просити у партнерів об’ємів природного газу, імпорту електроенергії, дизелю, бензину або вугілля на мільярди доларів.

Ось цей рік, якщо ми впораємось й викристалізує нові спільні відносини між громадським суспільством, бізнесом та державою. Маю надію, що впораємось, як це довели у перші дні відсічі клятому ворогу.

- Звідки у Вас є впевненість, що у західного капіталу з’явиться зацікавленість у інвестуванні такого масштабного проєкту?

— Сподіваюся, що всі сторони мають розуміння, що безкорислива донорська допомога у подоланні енергетичної кризи має чіткі межі до нашої перемоги. Далі потрібна модель, у якій із зовнішнього банківського та приватного капіталу буде довгостроковий фінансовий інтерес.

Ми сьогодні перебуваємо в історичному мінімумі останніх 50 років за рівнем виробництва електроенергії та споживання на душу населення серед усіх країн Європи. Якщо ми оголосимо чіткий і непохитний курс на безвуглецеву економіку і пред'явимо аргументований план досягнення цієї мети до 2035 року, це буде основним сигналом для закордонних інвесторів. Але якщо до цього додати наші потенційні можливості щодо експорту зеленого водню як заміщення споживання природного газу, то станемо свідками тісноти конкурентного поля. Безумовно, все це пов'язано з гармонізацією законодавства та виконанням значного обсягу домашньої роботи з підготовки входження до Євросоюзу.

Євросоюз за 2022 рік виконав величезну роботу зі зняття енергетичної залежності від російських енергоносіїв. Хоча ще у квітні країни Європи не бачили горизонту такої відмови до кінця поточного десятиліття. Так, знайшли нові канали постачання, обмежили внутрішнє споживання, розконсервували вугільну та атомну генерацію. Але це вирішує проблему нового енергетичного переходу, де немає місця вуглецевим викидам. Тепер необхідно потроїти зусилля щодо заміщення використання вуглеводнів.

У ході визвольної війни ми втратили багато десятиліть значну кількість сільськогосподарських земель, вони надовго вибули з аграрного бізнесу. Але ці деградовані десятки тисяч гектарів можна залучити до нової енергетики, здатної забезпечити заміщення за енергетичним еквівалентом 68 млрд куб метрів природного газу. Так, це станеться не найближчими роками, але в найближче десятиліття цілком реально. Природно, що це обсяг капіталу за Євросоюзом.

Нам потрібно зважати, що європейські виборці мають досить відчутний вплив на свій гаманець від турбулентність енергетичного переходу, і політикам буде вкрай незручно підтримувати відновлення старої моделі енергетики в Україні.

- В який обсяг інвестицій обійдеться виконання такого плану перетворення та скільки потрібно фінансів на перший рік реалізації?

— Давати однозначну відповідь нерозсудливо. Необхідно виходити з темпів зростання відновлення економіки країни та її майбутньої структури споживання видів енергії. Нам уже не повернутися до колишніх обсягів металургії та хімічної індустрії, які, власне, і були основними споживачами.

На мою думку, нам достатньо буде мати до 2035 року 35-37 ГВт встановленої потужності енергії на відновлюваній основі.

Нескладно прикинути, що, виходячи з оцінок МЕА (Міжнародна енергетична асоціація), для цього знадобиться 28-30 млрд доларів. Це програма на 13 років відновлення та розвитку. При цьому частка атомної енергії знизиться до 11%-12%, різко зросте внесок біопалива (15%) та вітро-сонячної генерації (60%). Водень стане головним чинником у подоланні прокляття стохастичності відновлюваних джерел енергії. Саме у перехід усієї економіки до використання зелених водню та аміаку знадобляться додаткові інвестиції у розмірі до 10 млрд доларів на весь період адаптації.

Від керівництва країни ми чуємо різні суми завданих збитків та потреби у відновленні інфраструктури та економіки. Ці цифри не були меншими за 600-700 млрд доларів. Ми виходимо з того, що будь-які дії влади та громадян спрямовані на побудову нової економіки вимагатиме відповідного рівня забезпечення енергією. Тому інвестиції у створення нової енергетичної структури є першочерговими від забезпечення домогосподарств до виробництва зеленої сталі.

Щодо необхідного часу, то тут не може бути лінійного підходу. До кінця поточного 2023 року потрібно вирішити завдання забезпечення теплопостачання та незалежного критичного електропостачання кожного житла. Так, це всього 3-4 кВт потужності на домогосподарство, але без цього ми не забезпечимо підйом всієї економіки. Це надзавдання на наступний рік. Тут є поле ініціативи для держави, бізнесу та кожного громадянина. Вкрай складно дозволу у сенсі дефіциту часу та узгодження інтересів та зусиль сторін.

Для подальшого зростання генерації буде потрібно залучення інвесторів у створення оновленої розгалуженої галузі енергетичного та водневого машинобудування, що включає виробництво сучасних перовскітових сонячних панелей, вітрогенераторів (5,0-7,0 МВт), електролізерів, паливних водневих елементів і теплових насосів.

Основним драйвером для такого масового заходу капіталів та брендових виробників має стати Воднева долина потужністю 350 ГВт, яка здатна замінити Євросоюзу споживання природного газу до 2040 року. Для України це стане найбільш локомотивом зростання економіки, реальним вхідним економічним квитком до ЄС та звільненням від багаторічного тягаря імпорту всіх видів енергоносіїв.