Влада згадала про пенсійну реформу, та чи можна її провести під час війни?

Ті, хто почали трудову діяльність 20 років тому, вже отримали більше ніж половину необхідного для виходу на пенсію стажу. Цілком ймовірно, якби на початку 2000-х вони почали відкладати кошти на свої накопичувальні рахунки, то їхня майбутня пенсія була б значно більшою, ніж та, на яку вони можуть нині розраховувати.

За ці роки держава робила чимало спроб запровадити накопичувальні пенсії, але усі вони закінчувалися нічим. Востаннє про пенсійну реформу заговорили наприкінці 2021 року, за кілька місяців до початку великої війни.

На початку листопада 2022 року відповідний законопроєкт знову несподівано з’явився у порядку денному парламенту. Щоправда, так само несподівано Рада відмовилася від його розгляду.

Схоже, що влада налаштована провести одну з найочікуваніших економічних реформ. Хоча від такої рішучості у захваті далеко не всі. Війна та рекордна інфляція — не найкращий час для інвестицій, без яких неможливо гарантувати ефективність накопичувальних пенсій.

Та й ситуація в країні за останні 10 місяців кардинально змінилася: від стану державних фінансів, який дозволяє уряду витрачати лише на оборону, до демографічної ситуації, оцінити яку до завершення бойових дій неможливо.

ЕП зібрала ключові тези “за” та “проти” пенсійної реформи та спробувала розібратися, чи війна — це привід для того, аби вчергове відкласти її у “довгий ящик”.

Що за пенсійна реформа?

За законом пенсійна система України має три рівні:

• Перший — солідарний. Це коли пенсіонери отримують виплати, які здійснюються за рахунок внесків працюючих громадян.

• Другий — накопичувальний. Це коли кожен українець має власний накопичувальний пенсійний рахунок, куди в обов’язковому порядку здійснює відрахування із доходів. Накопичені таким чином кошти інвестуються та примножуються.

• Третій — добровільний. Цей рівень передбачає відкриття додаткових накопичувальних рахунків у недержавних пенсійних фондах, куди за власним бажанням людина може відкладати собі на старість.

Наразі з трьох рівнів в Україні працюють два: перший та третій. Відповідно, якщо спростити, то пенсійна реформа передбачає запровадження обов’язкових накопичувальних пенсійних рахунків.

Своє бачення реформи на початку листопада 2021 року на засіданні фракції “Слуга народу” народним депутатам презентував міністр фінансів Сергій Марченко.

Хто, скільки та куди відкладатиме на старість? Уряд нарешті показав модель пенсійної реформи

Якби ідеї Марченка матеріалізувались в закон, то накопичувальний рівень пенсійної системи запрацював би з 2023 року. В перші три роки пенсійні рахунки українців відкривалися б у створеному в межах реформи Державному накопичувальному фонді, після чого вкладники отримали б право переносити ці рахунки в один з недержавних пенсійних фондів (НПФ), допущеного до участі у системі.

Планувалося, що кошти на накопичувальні рахунки за працівника на паритетних засадах мали перераховувати роботодавець та держава.

Розмір внеску протягом першого року реформи поивнен був становити по 2% від зарплати (1% за рахунок зменшення ЄСВ, яке роботодавець платить за працівника + 1% з держбюджету), другого року — 3% (1,5% + 1,5%), а з третього року і надалі — 4% (2% + 2%).

Участь у реформі мали брати люди, яким на момент її старту не виповнилося 55 років, а ФОПи та самозайняті особи — на добровільних засадах.

За та проти пенсійної реформи

В останні роки на пенсійну реформу покладали великі очікування. Вона мала не лише допомогти розв'язати проблему грошового забезпечення майбутніх пенсіонерів, але й стати джерелом довгострокових інвестицій в економіку.

Проте коли на початку листопада законопроєкт про пенсійну реформу з’явився у порядку денному Ради, деякі експерти виступили з критикою ініціативи. Їхні аргументи стосувалися того, що в умовах війни країна не готова до проведення реформи і, зрештою, звичайні українці від неї не виграють. Та чи дійсно це так?

Хто заплатить?

Хоча пенсійна реформа і покликана знизити навантаження на бюджет у довгостроковій перспективі, вона є дороговартісною, особливо на перших етапах реалізації.

Річ у тім, що концепція пенсійної реформи не передбачає збільшення відрахувань роботодавцями та працюючими громадянами. На накопичувальні рахунки спрямовуватимуть частину ЄСВ, що автоматично означає зменшення надходжень солідарного Пенсійного фонду та збільшення видатків бюджету на його покриття.

Цього року уряду навіть без витрат на пенсійну реформу ледве вдається знаходити кошти на проведення всіх видатків. Якби не міжнародна допомога партнерів, то державі довелося б суттєво урізати видатки, не пов’язані з обороною, та на повну запустити “друкарський верстат”.

 

У 2023 році на покриття дефіциту Пенсійного фонду направлять 232,9 млрд грн — майже 10% від усіх запланованих видатків. Зменшення надходжень від ЄСВ навіть на 1% може збільшити видатки на виплату пенсій з бюджету ще приблизно на 20 млрд грн.

Ще на таку ж суму зростуть прямі видатки держави на фінансування накопичувальних рахунків громадян на паритетних засадах із роботодавцями.

 

“Сьогодні і так стоїть питання, як профінансувати існуючий фіскальний розрив, а тому приходимо до питання ще більшого порушення фіскальної стійкості”, — констатує експертка Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Олександра Бетлій.

Чи може держава, яка перебуває в умовах війни, дозволити собі витрачати додаткові декілька десятків мільярдів гривень на пенсійну реформу?

Її прихильники погоджуються, що реалізація реформи потребуватиме значних ресурсів. І водночас наголошують, що ухвалення закону зараз не означає, що другий рівень запрацює вже з 1 січня 2023 року.

“Ніхто не говорить про те, що систему потрібно запроваджувати прямо зараз. Не розумію, чому автори закону на цьому не акцентують уваги та не проводять роз’яснення. Війна мине, за рік-два економіка стабілізується і люди почнуть жити у передбачуваних умовах. І на той час має бути створена уся необхідна інфраструктура для запуску другого рівня”, — переконує виконавчий директор CASE-Україна Дмитро Боярчук.

У Райффайзен Банку очікують, що найімовірніше пенсійну реформу вдасться повноцінно запустити не раніше 2024 року. До того часу державі потрібно активно працювати над впровадженням інституційних змін та створенням необхідної інфраструктури.

Хто гарантує збереження накопичень?

Можливо, після завершення війни питання із наявністю у держави ресурсів на пенсійну реформу вирішиться. Однак дуже малоймовірно, що до того часу в Україні з’являться достатньо сильні інституції, які зможуть гарантувати збереження пенсійних накопичень.

Українці навчені сумним досвідом втрати коштів на рахунках у радянському “Сбєрбанку”. Цей досвід на десятиліття посіяв недовіру до фінансових інститутів, зокрема банків, страхових компаній та НПФ.

Без ефективної судової системи, правоохоронних органів та регуляторів реформа, яка передбачає управління сотнями мільярдів гривень українців, може стати ще одною корупційною історією. Та й уряд під час чергової кризи може просто “позичити” кошти з рахунків українців для латання “дірок”.

 

“Держави, навіть з розвиненішими фондовими ринками та якісними інституціями, навряд чи можуть повністю захистити кошти, спрямовані на накопичувальне пенсійне страхування. В скрутні часи уряди низки країн, включно з Польщею, Угорщиною та Казахстаном, вже впроваджували “націоналізацію” (радше експропріацію) коштів накопичувального рівня пенсійного забезпечення”, — вважає Бетлій.

Символічно, що одночасно з розмовами про пенсійну реформу в Україні на потреби оборони вилучили низку активів олігархів Ігоря Коломойського, Костянтина Жеваго та Костянтина Григоришина.

“Якщо однією рукою націоналізувати з пів дюжини публічних компаній, а іншою рукою рухати накопичувальну пенсійну систему, то із двох зол країна вибере обидва!”, — іронізував напередодні колишній голова Державної митної служби Макс Нефьодов.

Прихильники реформи відповідають, що Україна взяла курс на вступ до ЄС, що передбачає проведення інституційних реформ. Тож, коли запрацює накопичувальний рівень пенсій, ймовірно, держава працюватиме над більшою захищеністю прав власності.

Та незалежно від результатів цих реформ, єдиним гарантом збереження пенсійних заощаджень українців може стати лише їхнє власне відчуття справедливості.

“Що може захистити нас від рішень націоналізації приватних пенсійних заощаджень? Окремий закон? Ні, лише ми самі, відчуття справедливості і права власності. Тільки це зможе спонукати до захисту наших прав. Подібні аргументи мали відтермінувати і інші реформи, серед яких і земельна, та добре, що цього не сталось”, — вважає голова підрозділу з управління локальними активами групи ICU Григорій Овчаренко.

У що інвестувати?

Обов’язкові накопичувальні пенсії багато хто розглядає як джерело довгострокових інвестицій в економіку. Зокрема, ці внески могли б працювати на користь України під час повоєнної відбудови. Наприклад, фінансуючи будівництво житла через купівлю у банків іпотечних облігацій.

Проблема в тому, що наразі в Україні фактично немає інструментів для пенсійних інвестицій.

Так, НПФ, які роками працюють на ринку та керують пенсійними заощадженнями сотень тисяч українців, 80% коштів вкладають у два інструменти: ОВДП та на банківські депозити.

Виходить , що у разі запровадження другого рівня пенсійної системи він фактично буде займатися кредитуванням держави. Іншими словами, держава ніби перекладе гроші з однієї кишені до іншої.

 

Без розвиненого фондового ринку реформа навряд чи стимулюватиме розвиток економіки, вважають її противники.

“Зараз на ринку немає інструментів для інвестицій тому, що війна. Але у довгостроковій перспективі цих інструментів може й не з’явитися, тому що сам фондовий ринок у нас не ефективний. Це означає, що через відсутність чітких правил та механізму, який би змушував їх дотримуватися, певні особи можуть заробляти аномальні прибутки завдяки інсайдерській інформації”, — пояснює професор Київської школи економіки Михайло Колісник.

Хоча він і підтримує реформу, проте вважає, що її не можна запроваджувати до того, як держава не наведе лад на фондовому ринку. Поки що на цьому напрямку ні уряд, ні парламент не демонструють відчутного прогресу.

З іншого боку, якщо після перемоги Україна успішно почне інтегруватися у ЄС, то на фондовому ринку може з’явитися чимало нових інструментів.

“Припустимо, економіка почне активно розвиватися лише через 5-6 років і тоді ж з’являться інструменти для пенсійних інвестицій. Але тоді не буде створено всієї необхідної інфраструктури для другого рівня пенсійної системи. Це означає, що замість того, аби люди вже починали відкладати на старість, ми будемо марнувати час на ухвалення законів та створення інституцій”, — відповідає Боярчук.

Чи дійсно люди виграють від пенсійної реформи?

Ще один аргумент противників реформи полягає у тому, що вона матиме сумнівну користь для громадян. Так, якщо щомісяця відкладати лише по 4% від зарплати, то навряд чи можна розраховувати на достойну пенсію у майбутньому.

Михайло Колісник підрахував, що заощаджень у 4% на місяць вистачить для того, аби отримувати пенсію розміром 75% від зарплати лише протягом 5 років.

 

З цим твердженням погоджуються й прихильники пенсійної реформи. Вони визнають: аби накопичити собі на достойну старість, відкладати потрібно щонайменше по 10% від доходу.

“Для початку, щоб запустити систему, можна стартувати з внеску в 1%. Більший відсоток відрахувань на першому етапі створює супротив з боку як працівників, так і роботодавців. А в поточних умовах і взагалі неможливий”, — вважає Овчаренко з групи ICU.

Чи потрібна пенсійна реформа взагалі?

Від тоді, коли Марченко презентував концепцію пенсійної реформи минув рік. За місяці великої війни демографічна ситуація в Україні кардинально змінилася. Тож проводити на стільки радикальну реформу, не до кінця оцінивши масштаб змін, було б безвідповідально, вважають її противники.

“Україна стикнулась з величезними викликами, які серед іншого включають шалений відтік населення за кордон. Це змінить демографічний портрет країни, але поки що рано оцінювати у який спосіб. Тому варто говорити передусім про зміну підходів до соціальної політики загалом та пенсійного забезпечення зокрема”, — вважає Бетлій.

За приблизними розрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи, наразі в Україні проживає близько 34-35 мільйонів людей. Населення країни планомірно зменшувалося починаючи з 1990-х. Велика війна лише посилила цей тренд.

“Демографічна ситуація в Україні була важкою і до війни. Внаслідок виїзду за кордон молоді та інших процесів коефіцієнт народжуваності в останні роки не тільки був низьким, але й продовжував знижуватися. Звісно ж, війна погіршила ці процеси та призвела до нових негативів”, — відзначає головний менеджер з макроекономічного аналізу Райффайзен Банку Сергій Колодій.

І хоча достеменно оцінити вплив війни на демографічну ситуацію наразі досить складно, проте він однозначно свідчить на користь переходу до персональних пенсійних накопичень.

Переважна більшість людей, які виїхали з України починаючи з 24 лютого — жінки працездатного віку та діти. Як наслідок, кількість платників внесків до Пенсійного фонду за цей час суттєво скоротилася, тоді як кількість пенсіонерів зменшилася не так суттєво.

“Після перемоги, коли обсяги міжнародної допомоги зменшаться, уряду доведеться ухвалювати непопулярні рішення: або підвищувати пенсійний вік, або просто гарантувати пенсіонерам якусь мінімальну допомогу по втраті працездатності”, — попереджає Боярчук.

 

Солідарну пенсійну систему він називає “пірамідою”, яка працює лише коли у ній з'являються нові учасники. Але в умовах, коли людей працездатного віку меншатиме, а пенсіонерів навпаки більшатиме, така система ляже важким тягарем на плечі державних фінансів.

Альтернативи немає

Хоча наразі держава не готова до пенсійної реформи, демографічна та фіскальна ситуація не залишає уряду інших альтернатив.

Більшість опитаних ЕП експертів вважають, що запускати другий рівень в умовах війни нераціонально. Водночас, наразі можна проводити підготовчу роботу для функціонування пенсійних рахунків: проводити судову реформу, удосконалювати регулювання фондового ринку, створювати усю необхідну інфраструктуру.

Якщо ж цього не зробити, то після війни державі доведеться переважний обсяг видатків спрямовувати на виплату пенсій замість того, аби інвестувати їх у відбудову зруйнованої країни.

Чи має альтернативу пенсійним заощадженням звичайний громадянин? І як забезпечити собі гідну старість, не вкладаючи гроші у пенсійні фонди, якщо довіри до них та держави немає?

По-перше, експерти радять розглянути інвестиції у власну освіту, які дозволили б кратно підвищити рівень доходів.

По-друге, можна задуматися над створенням власного “бренду”. Наприклад, відомий кухар завжди зможе знайти собі оплачувану роботу, а час його виходу на пенсію буде максимально пізнім. Це ж стосується інших професій.

По-третє, можна відкрити власний бізнес, який легко масштабувати. ”У цьому випадку я б порадив не розглядати перші варіанти, які приходять у голову, такі як кафе, магазин чи готель. Краще за все будувати бізнес навколо власного хобі”, — підсумовує Колісник.