Без “РосУкрЕнерго” завжди дешевше вийде

Найімовірніше, 360 доларів за тисячу кубометрів, бо ж чільники “Газпрому” неодноразово останніми днями наголошували, що ринкова ціна на газ для України — 450 доларів.

Зі ставкою ж транзиту усе зрозуміло — до кінця року вона залишиться незмінною, тобто 1,7 долара за транспортування тисячі кубометрів газу на 100 км. (Говорю лише про 2009 рік: російсько-українську газову угоду нібито підписано на 10 років, але, щоб її якось оцінити, треба значно більше інформації, а в ту мить, коли пишу ці рядки, її ще немає).

Звісно, якби це було 360 доларів до кінця 2009 року, то, особливо враховуючи незмінність транзитної ставки, такі домовленості навряд чи можна було б вітати. Однак якщо 360 — це лише ціна на перший квартал, а далі ціна буде коригуватися відповідно до змін цін на російський газ у Європі, то це вже зовсім інша справа. Ціна на газ “прив’язана” до ціни на нафту, яка здешевшала у світі більш ніж утричі. Отже, ціна на газ, хай і з певною часовою затримкою, теж повинна впасти. Президент Росії Дмитро Медведєв прогнозував, що навіть у 2-2,5 раза. Поза тим, у наших підземних сховищах достатньо газу для того, щоб прожити перший квартал, практично не користуючись дорогим газом по 360 доларів (у сховища закачували газ по 179,5 долара). Нарешті, через економічну кризу споживання газу в Україні зменшиться. За деякими прогнозами, замість 55 млрд. кубометрів цього року імпортуємо приблизно 35 млрд. Усі ці чинники зроблять середньорічну ціну російського газу для України не такою вже й страшною — на рівні 240-250 доларів.

Однак газові домовленості — це не лише ціна. Великим успіхом України слід вважати не лише сам факт припинення газової війни (так, по іміджу Москви на міжнародній арені ця війна вдарила — але й репутація України теж очок не набирала), а й вилучення зі схеми постачання газу в Україну скандального посередника — зареєстрованої у Швейцарії фірми “РосУкрЕнерго”. Її “дешевий” газ обходився Україні надто дорого, щоб можна було дозволити структурі Дмитра Фірташа й надалі паразитувати на газовому ринку. Власне, однією з причин того, чому Європа, на відміну від газового конфлікту січня 2006 року, воліла цього разу вважати винними обидві сторони — і Росію, і Україну, була якраз наявність у газовій схемі “РосУкрЕнерго”. Мовляв, туманом різких політичних звинувачень Москва і Київ прикривають корупційні оборудки за участю “РУЕ” — тож хай самі між собою розбираються… Тепер газ продаватиме “Газпром”, а купуватиме “Нафтогаз”, і це за визначенням краще, ніж будь-яка схема за участю “РосУкрЕнерго”. Можна лише здогадуватися, чим власники цієї “контори” так розлютили російського прем’єра Володимира Путіна. Невже вони вирішили не лише багатостраждальну Україну, а і його “розвести на бабки”? У такому випадку Дмитру Фірташу можна лише поспівчувати. Зате тепер на власному досвіді переконається, чим українська демократія відрізняється від демократії “керованої”…

Аскольд ЄРЬОМІН