Опонент Суркіса — хто він?

Це зумовлено, звичайно ж, скандалом довкола акцій "Динамо"...

Хто ж він — той, хто претендує на власність уславленого українського клубу? Як починав свій бізнес Костянтин Григоришин? Що пов'язувало його зі Суркісом та "Динамо"? Це з'ясовував журналіст "Експресу".

Росіянин чи українець?

Костянтин Григоришин народився у 1965 році у промисловому Запоріжжі, на берегах Дніпра. Його батьки працювали інженерами на одному з тутешніх підприємств. А він вчився у найпрестижнішій у місті фізико-математичній школі.

Ще школярем Костянтин мріяв вступити до елітного вузу. Тому наполіг, щоб батьки відправили його до Москви — у престижний фізико-технічний інститут. Про великий бізнес студент тоді навіть не думав. Він згадує, що своїм покликанням вважав викладацьку роботу. Захистивши диплом, у 1988 році він вступив в аспірантуру, захистив кандидатську дисертацію та почав працювати в теоретичному відділі рідного інституту.

На початку дев'яностих років Костянтин одружився з москвичкою. З'явилася сім'я, московська прописка, з якою починати підприємницьку діяльність набагато легше. Тоді ж він твердо вирішив, що буде жити у російській столиці. Тепер в Україну Григоришин приїжджає лише в гості до родичів. 

 той час прожити на викладацьку зарплату було нелегко, тож Костянтин Іванович, за порадою своїх колег, торгував комп'ютерами на Тушинському ринку у Москві. Вже тоді він збагнув, що лекції, дисертації, заліки — не для нього, адже, працюючи в торгівлі, можна заробити набагато більше. Отож, наскладав трохи грошей — пора відкривати власний бізнес.

Зрозумівши, що починати якусь масштабну справу в Росії у 1991 році вже запізно, молодий підприємець поїхав в Україну. Щоправда, не до рідного Запоріжжя, а до Харкова. Там він закупив велику партію комп'ютерів, які випускало підприємство "Хартрон", і продав за вищу ціну. Дохід враз зріс. Стартовий капітал нагромадив на торгівлі сільгосппродукцією та нафтопродуктами. Настав час розширити географію підприємницької діяльності. Тоді Костянтин Іванович поїхав до Запоріжжя. У сферу його інтересів потрапив місцевий завод феросплавів.

Крім металургійної галузі, росіянин починає активно співпрацювати з українськими банками. Ось як він розповів про це в одному з інтерв'ю: "Ми приходили в банк і обіцяли привезти клієнта, який би поклав гроші на депозит. За це нам давали 50-відсотковий "відкат" у вигляді кредиту. За ці гроші купували у металургів валюту, потім обмінювали за вигідним курсом. У цій схемі були задіяні не один, а кілька банків, тож директори заводів нічого не розуміли. А ми собі нормально заробили".

Опісля Костянтин Григоришин задумав створити свою банківську структуру, однак грошей на це бракувало. Ексклюзивну схему йому довелося розкрити потенційним партнерам із Росії, а ті пошили автора ідеї в дурні — самі створили банк в Україні.

"Утім, і без банків можна обійтися", — подумав собі Григоришин. З колегами по бізнесу зумів де-факто приватизувати Запорізький завод феросплавів. А в 1994 році всерйоз зацікавився енергетикою. Імперія розрослася. Особливо прибутковою була бартерна діяльність. Григоришин відвантажував пальне, в обмін на це станції давали його підприємству електроенергію.

Власник двадцяти підприємств

У 1996 році почався процес приватизації. Як такому спритникові не скористатися цим? Крім запорізького заводу, він став власником Стаханівського заводу феросплавів, великого підприємства "Дніпроспецсталь", сумського НПО ім. Фрунзе, а також " Запоріжтрансформатора". Згодом Григоришин скупив акції кількох обленерго.

Він успішно працює та заробляє гроші у трьох напрямах: енергетичному (подейкують, що його річний обіг становив мільярд гривень), машинобудівному та металургійному, з якого, власне, і починав. До 1997 року Григоришин став власником 20 підприємств в Україні. У 2000 році створюється консорціум "Металургія" зі статутним фондом 110 мільйонів гривень, на який покладено завдання управління приватизованими підприємствами.

Офіційно його засновниками стали "Полтаваобленерго", Запорізький електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь", Науково-виробниче об'єднання ім. Фрунзе у Сумах, комерційний банк "БІГ-Енергія", Запорізький і Стаханівський заводи феросплавів. Компанії — засновників консорціуму контролювали пов'язані з Григоришиним структури завдяки частці у статутному фонді та лояльному менеджменту. Спочатку приватизаційні плани "Металургії" були майже наполеонівськими: через кілька місяців після державної реєстрації консорціум подав заявку на конкурс із продажу 63% акцій Запорізького алюмінієвого комбінату (ЗАлК).

У боротьбі за ЗАлК консорціум змагався з такими фінансово-промисловими монстрами, як холдинг "Сибірський алюміній" і "АвтоВАЗ-інвест". В ході протистояння конкурс із приватизації ЗАлК швидко переріс у гучний скандал, і "Металургія" відмовилась від своїх претензій щодо алюмінієвого бізнесу. Врешті-решт ЗАлК придбав "АвтоВАЗ-інвест".

Більших успіхів група Григоришина досягла в енергетиці: вже у 2000-2001 роках вона взяла під свій контроль частину вітчизняних обленерго — у Запоріжжі, Полтаві, Сумах, Львові та низку інших енергокомпаній. У 2001 році Костянтин Григоришин створює спільне українсько-російське підприємство "Група "Енергетичний стандарт", яке має управляти підконтрольними обленерго.

Вартість активів металургійно-енергетичного пулу компаній Григоришина експерти оцінили у три мільярди гривень! А вже наступного року між Костянтином Григоришиним і його бізнес-партнерами виникли серйозні проблеми, які вилилися у запеклі корпоративні війни.

Попри те, що Костянтин Іванович у кожному інтерв'ю заявляє про свою байдужість і навіть неприязнь до політики, він завжди дбав про те, щоб мати політичний "дах". Його бізнес-проектами в Україні опікувався екс-прем'єр Павло Лазаренко. Цікаво, що під час судового процесу в США було оприлюднено інформацію про те, що Костянтин Іванович і Павло Іванович були бізнес-партнерами.

Співпраця із Суркісом

Коли Павло Лазаренко втік з України, Григоришин залишився без "даху". У нього виникли серйозні неприємності в Україні. Наші спецслужби починають цікавитися справами Григоришина, в його офісі все частіше з'являються податківці. Згодом з'ясовується, що такі перевірки проводять за вказівкою Віктора Медведчука. За неофіційною інформацією, рятівне коло Григоришину кинув есдек Григорій Суркіс.

Зі слів самого Григоришина, Суркіс пообіцяв вирішити всі його проблеми в обмін на купівлю половини бізнесу росіянина. Григоришин погодився на "допомогу" Суркіса. Співпраця нормалізувалася. Через півтора року Григоришин в обмін на акції різних структур отримав 20% акцій київського "Динамо". Кажуть, конфлікт загострився після того, як Григоришин відмовився фінансувати передвиборну кампанію СДПУ(о). Спільними зусиллями Суркіс та його соратники витіснили росіянина зі свого "динамівського" бізнесу. Як саме — тепер з'ясовує суд.

У Григоришина виникли ще серйозніші проблеми, внаслідок яких він опинився за ґратами. Наприкінці 2002 року правоохоронці знайшли у його кишені незареєстровану зброю та наркотики. Цілий тиждень довелося багатію просидіти у в'язниці. Кажуть, Григоришин вийшов на волю завдяки допомозі посла Росії в Україні Віктора Черномирдіна. Цікава деталь: на лаву підсудних підозрюваний прийшов у костюмі... київського "Динамо".

І хоча Григоришина виправдали, його бізнес поволі почав занепадати. Йому довелося продати чимало підприємств. Опоненти Григоришина були сильнішими, адже перебували при владі. На фінансові рахунки деяких структур бізнесмена наклали арешт. Григоришин починає співпрацю із зятем Кучми — Віктором Пінчуком. Крім того, він шукає прихистку у політичній партії "Яблуко", яку фінансував. Та коли партія Бродського програла парламентські вибори, Григоришин залишився без політичного прикриття.

Тепер у нього єдина надія — що в Україні зміниться влада і все стане на свої місця. Після того, як позиції Суркіса та Медведчука у політичному житті" послабилися, Григоришин будує наполеонівські плани. Звісно, київське "Динамо" — ласий шматок для нього. В одному з інтерв'ю він заявив, що відвоює "Динамо", бо для нього це справа принципу. Чи виграє він війну за "Динамо", покаже час. А тим часом брати Суркіса твердять, що Костянтин Григоришин у футболі нічого не тямить і на матчі "Динамо" ніколи не ходив. Він просто хоче заробити на динамівському клубі...

Олег ЗУБАРУК

Коментарі

Андрій Шкіль, народний депутат, фракція БЮТ:

— З Костянтином Григоришиним я добре не знайомий і не можу сказати, завдяки чому він успішно зробив свій бізнес. Скажу лише, що він нині бореться за те майно, у тому числі й за акції "Динамо", яке свого часу від нього відібрали люди з СДПУ(о). І правильно робить! У нього є на те всі підстави. Головне, щоб він це робив у межах чинного законодавства і не переходив законодавче поле України. Вболівальники "Динамо" обурені тим, щодо керма клубу може прийти російський бізнесмен. Та хіба так важливо, яке у людини громадянство? Головне, щоб йому була небайдужа доля "Динамо" та українського футболу. Тож якщо Григоришин очолить цей клуб, нічого страшного не станеться, я в цьому впевнений.

Ігор Шурма, народний депутат, фракція СДПУ(о):

— Якщо Григоришин має претензії до "Динамо", то він повинен діяти цивілізовано. Той шлях, який він обрав, повністю показує політичне замовлення у цьому питанні. Чому? За Григоришиним стоять росіяни Чубайс та Нємцов. Перший претендує на енергетичний ринок України, а другий — людина, яка фігурувала з помаранчевими строями на Майдані під час революції. Усе виглядало приблизно так: Ющенко дав вказівку Піскуну знищити фінансові потуги Партії регіонів та клану Суркіса. Тож наміри Григоришина забрати акції "Динамо" цілком збігаються з планами Президента та його російських соратників. І ще одне. Мене не лякає, що до керма "Динамо" може прийти російський бізнесмен. Мене бентежить те, що клуб можуть віддати у руки людини, яка нічого спільного з футболом не має і нічого доброго для нашого футболу не зробить.

Олександр Голуб, народний депутат, фракція КПУ:

— Я маю певні застереження до людей, які часто змінюють політичні та економічні уподобання. Відомо, що свого часу Григоришин активно вів бізнес та заробляв капітали з об'єднаними есдеками, потім став запеклим ворогом СДПУ(о). Тому до Григоришина я ставлюся із застереженням. Я гадаю, що всі багатії заробили свої фантастичні суми в Україні завдяки тому, що мали можливість красти бюджетні гроші та були наближені до влади. І Григоришин — не виняток. Наша фракція звернулася до уряду з пропозицією взяти "Динамо" під державну опіку. Моя думка така: ні Суркісу, ні Григоришину.