“Вбити дракона” по-київськи

Черновецького не можливо знести з крісла мера так само, як неможливо було вбити Кощія Безсмертного.Пам'ятаєте: дістатися на острів Буян, де росте дуб, на дубі висить скриня, у скрині заєць, у зайці качка, у качці яйце, у яйці голка. Якщо зламати цю голку — Кощій помре. Так і тут, є секрет перемоги над Черновецьким. І він відомий.

Та політики лукавлять, що не знають секрету, і далі продовжують поширювати у Києві листівки на кшталт “Черновецький — ганьба киян!” Традицію проводити античерновецькі шоу запроваджено ще 2006 року, коли Леоніда вперше було обрано мером столиці. Відтоді тільки ледачий політик, який претендує на київську владу, не влаштовував мітинги або референдуми.

Бажання Юлії Тимошенко захопити владу в столиці спричинило дострокові вибори мера у 2008 році. Але ситуація не змінилася. Та це не означає, що Леонід Черновецький, як справжній марсіянин, непереможний. Просто наші політики бояться діставати справжню зброю. Бояться, що наступного разу цю зброю використають проти них.

Виборча арифметика

Традиційно вважається, що більшість киян проголосувала за Черновецького. Та нічого подібного не було!

Спитаєте, а як же найбільша кількість голосів — 37,72%, що набрав нинішній мер на виборах 25 травня 2008 року? Дійсно, таке було. Але зауважте, що відсотки взято від найменшої за всі часи явки на виборчі дільниці — 53,39%.

Люди втратили віру щодо можливості щось змінити. На виборчі дільниці переважно прийшли матеріально вмотивовані. Це не тільки “улюблені бабусі” Черновецького: ще як мінімум дві політичні сили просто скуповували голоси.

Отже, за Черновецького проголосували 431 261 виборці — менше 20% киян, які мають право обирати мера. Понад 80% — не голосували за Черновецького! А скільки це від загальної кількості жителів Києва?

Можна лише здогадуватися, скільки насправді проживає людей у столиці. Державний комітет статистики України подає — 2 мільйони 765,5 тисячі осіб. Данні аналітико-дослідницького центру “Інститут міста” показують, що в середньому — 4 мільйони 130 тисяч жителів. У першому варіанті виходить, що космічну політику київського мера підтримує близько 15%, у другому — близько 10% киян.

Черновецький — це справжнє законно обране зло, за яке майже ніхто не голосував. І це не ганьба киян. Це ганьба законодавців! Такі парадокси дозволені нашим законодавством.

За фактом сьогодні містом править людина, яку переважна більшість жителів столиці не обирала. Це просто міф, що кияни голосують за Черновецького. Кияни у своїй більшості, як бачимо, цілком адекватні люди.

Це не більш ніж технологія

У нас є постійні депутати, постійні міністри і постійні мери. Політики максимально закріпили за собою можливість постійного переобрання. У багатьох містах України спостерігається така картина: з одним мером людина народжується, іде в армію, одружується... Увесь цей час при владі один і той самий мер, а разом з ним — одні й ті ж самі міські проблеми. І тільки на свято пофарбують розмітку на дорозі або ж приберуть сміття у парку. Але загалом — нічого не міняється.

Технологія постійного переобрання для мера українського міста проста. Треба підкупити найзручнішу соціальну групу, чиї запити можуть бути найменшими, а вдячність — безумовною. Простіше за все працювати з людьми малозабезпеченими, залежними від державної підтримки та бюджетних виплат.

Інтереси інших городян не враховуються. Також немає потреби займатися розвитком міста, оновленням інфраструктури чи простою заміною аварійних труб. Занепад українських міст стає дедалі очевиднішим. Проте неефективна політика постійного мера раз у раз підтримується підгодованим електоратом.

Обраною соціальною групою в Києві стали “улюблені бабусі”, які ще з радянських часів ходять на вибори як на свято. Їх у місті небагато — близько 430 тисяч. Решта — підприємці, інтелігенція, молодь, діти — нецікаві. Усі витрати бюджету — кошти платників податків — розписуються виключно на “улюблених бабусь”.

Наприклад, до чергового свята вони отримають допомогу на хліб у розмірі 45 гривень від свого мера-благодійника. В інших ці кошти забирають через тарифи на ЖКГ, через вартість проїзду в громадському транспорті, через сплату за паркування тощо.

Усі, хто не потрапив до категорії “улюблених бабусь”, оголошенні нині “багатіями”. Для них вигадується купа “геніальних” проектів, спрямованих на максимальне вилучення грошей з кишень. Сьогодні трапляється, що київські бабусі живуть краще за студентів. Звісно, це дуже добре. Ми всі любимо бабусь. Але такий однобокий підхід демократичним точно не назвеш.

Проте з “улюбленими бабусями” жодна критика меру не страшна. Він спокійно користується недосконалістю закону. Добре розуміючи, що обвинувачення, референдуми, мітинги, заклики висунути єдиного кандидата проти нього на виборах — це все політиканство в чистому вигляді.

Як можна пропонувати суспільству єдиного кандидата, коли суть демократії — в широті вибору? Тобто кожний може висунутися. І чим більший вибір, тим більшу професійну і особисту відданість киянам мають запропонувати кандидати. А референдуми? Ви помітили, як вплинув на ситуацію в місті референдум, проведений паном Бродським? А паном Пилипишиним? Це не більш ніж PR-акція. Тож вірити у результати “боротьби з вітряками” не доводиться.

Черновецький — ганьба законодавців!

Зазначена технологія ніколи б не спрацювала за умови, коли мера обирали б у два тури.

Закон про двоступеневі вибори дозволяє в першому турі відібрати двох найсильніших кандидатів, які змагатимуться у другому. І саме другий тур є механізмом, коли за переможця голосує безумовна більшість виборців. Якщо жодного з двох кандидатів не підтримує більшість, призначаються повторні вибори.

За таких умов мер не стане ділити мешканців міста на бідних і багатих, добрих і злих. Йому доведеться працювати на благо усіх городян. Займатися не мародерством, а реально дбати про місто.

Вибори мера у два тури — це єдина можливість обрати легітимного мера. Це стратегічно правильний підхід для соціуму. Це справжній шанс для городян впливати на ситуацію у своєму місті. Це знищить підкуп виборців як явище. Адже купити одну соціальну групу легко, але все місто — нереально. Жоден бюджет цього не потягне.

І не потрібна антидемократична гра в єдиного кандидата. Конституція дає нам право як обирати, так і бути обраними. Коли ж хтось каже, що не треба масово висуватися на мера, а запропонувати єдиного кандидата проти Черновецького, — то лукавство. Висуватися треба. Але має бути другий тур, який об'єднає усіх незадоволених Черновецьким киян. Тоді за місце мера доведеться дійсно поборотися.

Але політики й досі не ухвалили відповідного закону. Він їм невигідний. Існуюча система підкупу невеликої соціальної групи людей дає шанс будь-якій політичній силі претендувати на крісло мера. А от з другим туром — ситуація стає непрогнозованою.

Кредиту довіри до мера від певної соціальної групи, на яку він працює, для перемоги в другому турі недостатньо. Потрібна як мінімум удвічі сильніша позиція. Тому політики не хочуть ламати відпрацьовану технологію.

Тут напрошується аналогія з романом братів Стругацьких “Залюднений острів”, екранізацію якого нещодавно представив режисер Федір Бондарчук. Головний герой цього фантастичного роману потрапив у невідому цивілізацію, де покірність населення забезпечують ретранслюючі вежі. Вони впливають на свідомість людей, змушуючи їх сліпо вірити пропаганді й виконувати накази правителів. Керівництво підпілля знає правду про вежі, але не хоче знищувати центр управління вежами. Вони сподіваються потім, коли прийдуть до влади, так само використовувати ретранслятори — уже для власних цілей.

Відповідно й українські політики, які критикують дії Черновецького, сподіваються захопити владу в столиці й використовувати напрацьовані технології. Переймаються вони не благополуччям столиці, хвилює їх, що хтось інший керує таким великим містом. Думають, напевно, що зможуть підкупити більше людей, ніж є “улюблених бабусь” у нинішнього мера.

Або зіграти на об'єднанні незадоволених киян, закликаючи їх голосувати за себе. Проте змінювати законодавство вони не хочуть. Бо, ставши новообраним мером, мріють залишатися при владі максимально довго, захищені діючим законом так само, як захищений сьогодні Черновецький. Тоді їм буде так само зручно вигадувати “геніальні” ідеї, а закон в один тур буде їх прикривати.

Саме тому політики бояться закону щодо виборів мера у два тури.

Політична підпільна робота

Усім політикам зручно набирати бали на античерновецьких шоу. Ці заходи проходять гучно — залучаються ЗМІ, місто засипається агітаційною літературою. А спроби окремих політиків ввести до законодавства України двоступеневі вибори для мерів міст — замовчуються. Відчайдушних сміливців у парламенті постійно не вистачає для ухвалення відповідного рішення.

Авторам третього законопроекту довелося піти на поступки. Два тури виборів пропонуються тільки для міст з населенням понад 75 тисяч осіб. 20 травня 2009 року більшістю у 253 голоси цей законопроект було прийнято у першому читанні. Новину про таке важливе рішення замовчали. Жодний ЗМІ й одним рядком про це не повідомив.

У Києві запахло черговими мерськими виборами

Справа з двома турами зрушила з місця не просто так. Це безумовно вказує, що політики знову задумали провести у столиці перевибори мера. Передбачливі також розуміють, що наступним кроком після виборів президента стане заміна “негідних” мерів на місцях.
І до цього вони хочуть бути максимально готовими. Тож доля ухваленого у першому читанні законопроекту буде цікавою.

Імовірно, що цей законопроект таки буде ухвалено й у другому читанні. Мало віриться, що Юлія Володимирівна (а саме її політична сила найбільше претендує на престол у Києві) зможе знайти спільну мову з Черновецьким, якщо дотепер її не знаходила.

Тож єдиний вихід у цій ситуації — підтримати усією парламентською фракцією БЮТ закон щодо виборів мерів міст у два тури.

Далі — питання: а як відреагує президент? Перед достроковими виборами 2008 року саме він був категорично проти двотурової системи. І це не дивно, бо з Черновецьким Віктору Ющенку зручніше, ніж з представником від опонентів.

Час виходити з підпілля

Київ може зробити колосальну послугу іншим містам, ліквідувавши появу такого феномена, як Черновецький. Це актуально особливо в нинішні часи, коли криза робить усіх людей бідними і схильними до підкупів. Коли через масове розчарування в політиках гречка з олією кращі за соціально значимі ідеї.

Політикам, яким дійсно небайдужа доля Києва, не треба витрачати гроші на референдуми, мітинги, власну рекламу. Необхідно створити тиск на Верховну Раду. Зробити все, щоб цей своєчасний і прогресивний законопроект було прийнято.

Вони мають проводити пропаганду масової підтримки другого туру для виборів мера. Перш за все, це стосується Блоків Юлії Тимошенко і Литвина, які мають фракції у Верховній і Київській радах.

Перші кроки в цьому напрямку вже почали робити Блоки Віталія Кличка і Миколи Катеринчука. Партії регіонів також варто було б зайняти позицію сміливих, а не гальмувати через страх втратити своїх міських голів на Сході, через що вони категорично проти закону щодо двох турів.

Не маючи можливості обирати і впливати на ситуацію, суспільство поступово стане закипати і, як результат, знесе всю систему, з її мерами, депутатами і президентом.

Ми живемо в країні, де політики намагаються максимально позбавити нас законного права обирати. Почалося все з того, що мажоритарну систему замінили закритими партійними списками. Нині ситуація йде до того, що й президента почнуть обирати в парламенті.

Отже, тільки обрання мера залишиться єдиним прямим виявленням народовладдя. Мери міст — єдина влада, яку ми ще точно обираємо. Але й тут політики знайшли свої лазівки.

Українські політики — ніби з п'єси Євгенія Шварца “Дракон”, або відповідного фільму Марка Захарова “Вбити дракона”. Питання ж не в тому, щоб знищити тирана. Головне — не бути драконом самому, розігруючи з себе Жанн д'Арк, Ланселотів і подібних, як люблять робити наші державні діячі.

У 2004 році вони боролися з найстрашнішим злом, а самі виявилися злом куди більшим.

Марія ПІВТОРАК