Віталій Коваленко: “Металурги створили дуже великий фінансовий запас”

У той час, коли уряди і центральні банки провідних розвинених країн світу вдаються до надзвичайних дій для підтримки фінансових систем на тлі ознак рецесії виникає запитання — наскільки серйозною є загроза для української металургії? Журналіст ВВС Богдан Цюпин розмовляв з українським фахівцем з питань металургії спеціалізованого видання “УкрРудПром” Віталієм КОВАЛЕНКОМ і про подорожчання цін на сировину і енергоносії, і про прогнозоване зменшення попиту на сталь у світі. Він запитав його насамперед про те, чи можна уже зараз говорити про загрози для експортних можливостей українських металургів.

— Тут ситуацію потрібно розглядати з декількох боків. По-перше, стосовно сировини. Україна є великим експортером металургійної сировини — це приблизно декілька відсотків. Вона експортує сировину в Центральну Європу і зростання цін на сировину є позитивним для українського експорту . Що ж стосується експорту готової металопродукції, яка складає 43% всього українського експорту, то тут теж є декілька сторін фінансової кризи, яка тепер відбувається на глобальних ринках. В останні дні відбулася дуже значна девальвація гривні. Для експортерів це дуже вигідно, бо вони, заробляючи той самий мілліон доларів, отримують на вітчизняному ринку більше гривень, мають можливість купувати більше продукції машинобудування, оплатити заробітну плату і т.і. А в скороченні продажу, спричиненому світовою фінансовою кризою, є дві сторони. Це скорочення інвестиційних проектів на розвинутих ринках, і саме це б’є по українських металургах. В деяких країнах Західної Європи та США здійснювались значні інвестиційні проекти, зокрема в будівництві, й ось починається іпотечна криза, багато цих проектів заморожується, і попит на метал знижується.

— Чи можна сказати, що українські металурги вже зараз відчувають, наприклад, падіння американського ринку?

— Поки що ні, бо взагалі-то експорт з України до Сполучених Штатів — це всього 3% українського експорту. Більша частина української продукції йде до Західної Європи, якщо ми кажемо про розвинуті ринки. Американський ринок для українського експорту не є дуже важливим, і напряму ми цього не відчуваємо. Але через Західну Європу ми це зможемо відчути дуже скоро.

Але тут є ще одна сторона. Значною мірою українська продукція експортувалася до Східної Азії. Зараз не можна сказати, що в Китаї або в Таїланді наявна велика економічна криза, але в останні роки Китай зміг таким чином переналаштувати свою промисловість, що він став уже не імпортером, а експортером металопродукції.

— Ми можемо говорити про те, що металургія також енергоємна галузь?

— Так.

— Очевидно, що зростання цін на газ, на нафту та, ймовірно, на вугілля також відбивається на українських металургах?

— Тут можна сказати, що в структурі собівартості в металургії десь приблизно 7% — це затрати на природний газ. Десь може бути більше, десь менше, але від 6% до 8% ми отримаємо в усякому разі. Тому, дійсно, підвищення ціни на газ буде проблемою для української металургії. Але підвищення цін на вугілля і в тому числі на ринку всередині країни має більш суттєвий, більш значний вплив на українських металургів. Українська металургія поки що споживає дуже велику кількість коксу, і його нестачу або подорожчання неможливо компенсувати поставками з Російської Федерації, бо там теж відбувається підвищення цін на вугілля. На щастя, в останні роки в Україні створювалися значні потужності в електрометалургії, тобто будувалися підприємства, які працюють на електричному струмі. Були відповідно обладнані заводи в Дніпропетровську і в Донецьку, але поки що електрометалургійні підприємства не є головними і визначальними в українській металургії.

— Пане Коваленко, я думаю, що багато наших слухачів, слухаючи це інтерв’ю, напевне, подумають: отже в українській металургії все гаразд, тисячі робочих місць в безпеці, і жодним чином негаразди в міжнародній фінансовій системі, а також економічна рецесія, якою лякають багато західних країн, не загрожують Україні. Чи це правильний висновок з нашої розмови?

— Я можу сказати так: українські металурги насправді створили дуже великий фінансовий запас, використовуючи ті або інші схеми експорту. Деякі великі корпорації справді мають чимало коштів, щоб здійснювати свої інвестиційні проекти, але не всі. Дехто вже зараз відчуває кризу ліквідності, тобто в них вже не вистачає коштів, аби завершити значні інвестиційні проекти. Тут ми маємо казати не про українську металургію взагалі, а, напевне, про окремі корпорації.