Тарас Стецьків: “Україна може розпастися на десятки дрібних князівств, кожне з яких матиме свого “пахана”

Чергова зустріч у Центрі політичного прогнозування “Високого Замку” була не зовсім традиційною. Відійшовши від звичного формату “питання — відповіді у широкому асортименті, від політики й економіки до особистого”, учасники “круглого столу” зосередилися на одній темі з інтригуючою назвою “Перспективи третьої революції
в Україні”. До обговорення її експертам і журналістам запропонував представник депутатської групи “Народна Самооборона” у фракції “НУ-НС” Тарас Стецьків, який був гостем Центру.

- Що це за революція, про яку ви говорите?

— У своїй новітній історії Україна пережила два якісні стрибки: у 91-му, коли ми здобули незалежність, і під час Помаранчевої революції, коли здобули свободу. Після Майдану країна потребувала третього якісного стрибка — модернізації влади і суспільства. Нездатність політичної еліти (як тодішніх переможців, так і переможених, які змінювалися при владі) здійснити цей скачок формує потребу у третій революції. Вожді, які прийшли до влади, зрозуміли завойовану на Майдані свободу не як відповідальність, а як вседозволеність, можливість робити все, що заманеться. І вони почали робити все. Українська політика виродилася у персонально-групові протистояння у боротьбі за владу й повноваження. У цій боротьбі були використані інститути влади, ними розмахували, як томагавками. Було одночасно двоє генпрокурорів, двоє керівників Фонду держмайна… Служба безпеки працює на президентську сторону, міліція — на іншу сторону. У нас поділені суди. Країна почала скочуватися у хаос, який ще більше оголила економічна криза. У суспільстві наростала безнадія, тотальна втрата довіри громадян до влади й одне до одного. Влада у багатьох сферах сьогодні не функціонує. Але головна проблема в тому, що політики самі для себе пишуть правила і міняють їх, як шкарпетки, на догоду тим чи іншим інтересам. Конституцію міняють не для того, щоб посилити людські права і свободи, а задля перерозподілу повноважень. Поки політики володітимуть цим правом міняти правила гри, нічого доброго в країні не матимемо. Для написання Конституції потрібно скликати Конституційну асамблею, до складу якої не має потрапити жоден чинний політик, міністр чи суддя. Туди мають бути обрані лише незаангажовані фахівці, які зобов’язуються впродовж десяти років не йти в органи державної влади. Зробивши свою справу, асамблея розпускається, через вибори до влади приходить нова еліта, міняє прогнилі інститути влади і модернізує країну. Це і є те, що я називаю третьою революцією в Україні.

Люди сьогодні — у стані страху. Прислухаючись до закликів божевільних чи авантюрних політиків, вони можуть уявити собі, що ситуацію реально вирішити бунтами і погромами. Але соціальні бунти лише погіршать ситуацію. Захоплення, скажімо, банку не дасть можливості вкладникам забрати свої гроші. Бунти призведуть до анархії і диктатури. А в українських реаліях це загрожує розпадом держави. Тому потрібна адекватна відповідь. І цієї відповіддю має бути громадянська дія, яка дасть можливість перезаснувати державу. І починати треба знизу, формувати мережі спільної дії. Як їх назвати, комітети соціальної взаємодопомоги чи самозахист, не має значення. Потрібна локальна самоорганізація у місті й на селі, створення опорних точок для захисту життєвих інтересів людей там, де не працює державна влада. Це те, що проголосила, але чого не зробила “Народна Самооборона”. Луценко дуже швидко “збив” “Народну Самооборону” на лідерський проект і завів її у політику через дострокові вибори. Цього не треба було робити…

Потрібно забезпечити об’єднання точок самоорганізації — можливо, у широкий громадянський рух. Діяльність цього руху має опиратися на правову основу і спільну ідею, яка даватиме відповідь на запитання: “За що боремося?”.

- Створення громадянських рухів вже увійшло в моду. Яценюк організував “Фронт змін”, у Гриценка — “Громадянська позиція”, у Кириленка — громадянський рух “За Україну!”… Ви виступаєте зі своєю ініціативою. Може, логічніше було б об’єднатися?

— За всієї поваги до Арсенія Петровича, В’ячеслава Кириленка чи Анатолія Гриценка, їхні проекти на сьогодні віртуальні. Вони не мають опертя у суспільстві, не видно ідеї. Якщо Гриценко, Яценюк, Кириленко підтримають ініціативу, яку я озвучив, — будь ласка. Я мав з ними розмову. Гриценко відповів мені, що він вже сам написав Конституцію порядку, яка, на його думку, врятує Україну. Кириленко заявив, що має пройти свій хресний шлях до кінця. Найбільше просунувся діалог з Яценюком… Було б добре, якби й Луценко приєднався. Такий крок був би для суспільства показником того, що політики другого ешелону можуть бути кращими за політиків першого ешелону. Потрібні дії — словам вже ніхто не повірить.

- Будь-яка самоорганізація потребує організації. Де гарантія, що люди, які організовуватимуть громадянську дію, не робитимуть це під себе, під свої інтереси?

— Такий ризик є. Але яка альтернатива? Треба щось робити, щоб не допустити розпаду країни. Якщо не втримати країну від соціальних бунтів і погромів, усе може закінчитися крахом. Україна може розпастися на десятки дрібних князівств, кожне з яких матиме свого “пахана”, і держава перетвориться просто на територію.

- Яка ймовірність того, що в Україні не відбудуться президентські вибори?

— Говорять про можливе введення в країні надзвичайного стану. Це несерйозно. В Україні немає кому здійснювати надзвичайний стан. Що, виведуть танк на вулицю? Так діти морозиво на ньому їстимуть чи розмалюють графіті. Прем’єр розповідає, що Ющенко організує дефолт і введе надзвичайний стан… Та, люди добрі, Ющенко нічого не може організувати, навіть дефолту і надзвичайного стану. Він патріот своєї країни, тільки хотів збудувати з України велику Хоружівку (рідне село Віктора Ющенка), де садок вишневий біля хати, де у неділю збирається вся родина і разом обідає. А суспільство хотіло модернізації, люди йшли на Майдан по краще життя, хотіли жити, як поляки, чехи… Це не біда, а трагедія Ющенка, що він, будучи патріотом, виявився не здатним провести модернізацію країни…

Президентські вибори, швидше за все, відбудуться. Але нічого доброго для країни вони не принесуть. Більше того, виборча кампанія тягне за собою щонайменше дві загрози. Персональне протистояння між політиками призвело до того, що люди поділилися на електоральні групки: “за Ющенка”, “за Юлю”, “за Януковича”, “за Яценюка”, завтра будуть “за Тігіпка”. Суспільство розщепилося, підтримуючи того чи іншого кандидата. Люди поділилися за принципом не за що, а за кого. Немає боротьби програм чи ідей — є поділ. Це означає, що будь-який переможець виборів буде кандидатом меншості, так чи інакше приреченим на протистояння. Може бути й гірший варіант: коли у другому турі буде невелика перевага голосів і переможений не визнає результатів виборів. Тоді куплені екзит-поли і майдани оголосять кожен свого переможця, суди доведуть перемогу кожної зі сторін (у нас же “найсправедливіший” суд у світі, у кожному суді є свій Зварич), і можемо не отримати результатів виборів. А це загрожує дезінтеграцією країни, колапсом.

Інна ПУКІШ-ЮНКО