Олександр Гаваза: Радон Кіровограду „подарувала” не Інгульська шахта

Працівники Інгульської шахти по праву пишаються своїм вагомим внеском в енергетичну безпеку країни, тим, що 15 відсотків електроенергії із загального обсягу її виробництва в Україні видається з видобутої ними уранової руди. Та гордовиті обличчя враз хмурнішають, коли мова заходить про перспективи підприємства. Причина такого перепаду настрою досить банальна. І читачі нашої газети, котрі регулярно стежать за публікаціями, уже, певно, здогадалися про них. Власне, вони спонукали трудовий колектив на зборах прийняти звернення до засобів масової інформації м. Кіровограда, котре “НС” опублікувало минулого вівторка.

Втім, переконливіше про це скажуть фахівці — директор шахти Олександр Булич, головний інженер Олександр Піцик та провідний інженер з охорони навколишнього середовища Олександр Гаваза, з котрими зустрівся наш кореспондент.

- Торік шахті виповнилося сорок. Вік як для видобувних підприємств поважний, з виробкою родовищ, як правило, припиняють існування. Чи ж є перспектива у Інгульської шахти?

— Перспектива є, і досить приваблива. За нормального перебігу обставин, — впевнений Олександр Булич. — Розвіданих запасів руди вистачить ще принаймні на 25 років продуктивної роботи. Для цього зараз необхідно отримати дозвіл на розширення гірничого відводу на Центральному родовищі в районі Великої Балки, власне, де ми й нині ведемо розробки під зоною житлової забудови на глибині трьохсот метрів. Але частина кіровоградців вбачають у діяльності нашої шахти джерело, першопричину усіх мислимих і немислимих бід і негараздів: мовляв, і люди помирають, бо шахта працює, і будинки руйнуються, і радіаційний фон високий, і радон мало не по всьому Кіровограду... Породження пекла — та й годі. Я далекий від того, аби твердити, що діяльність шахти безслідна, будь-яке виробництво залишає відбиток на довкіллі. Наше до того ж має статус підприємства з особливо небезпечними і шкідливими умовами праці. Наголошую: умовами праці зайнятих на шахті людей, а не таке, що несе небезпеку усьому живому довкола. Знаєте, у колишньому Радянському Союзі поголовно усі розумілися у сільському господарстві і політиці, а у нас, схоже, мало не всі стали знавцями гірничої справи. Некомпетентність суджень, нічим не обґрунтовані чутки, до яких прислухаються й недалекоглядні посадовці, — то найбільша біда і шкода. Абсолютний абсурд, коли дехто твердить: шахтарі навмання творять що заманеться.

- Будь-якій неупередженій людині зрозуміло, що в такій справі, як ваша, є установчі документи, інструкції, рекомендації, якими регламентується діяльність.

— Звичайно ж, ні про яку самодіяльність і мови бути не може. Діє, насамперед, фундаментальний Закон України “Про надра”, відповідно до якого розроблено низку регуляторних актів, правил, інструкцій, низка інших законів. Хоча розробки наші ведуться під землею, де, видається нефахівцю, нічого не видно, але кожен крок експлуатаційників, кожен метр вертикальної чи горизонтальної проходки розписаний проектом розробки родовища. Діють “Єдині правила ведення вибухових робіт”, “Єдині правила безпеки при розробці рудних, нерудних та інших родовищ”, які є своєрідними святцями і для посадових осіб, і для персоналу безпосередніх виконавців вибухових та інших робіт. Документами визначено і функції кожного, і міра відповідальності за їх порушення. Як, у якій послідовності вести розробки, визначено проектом експлуатації родовища, який розробили співробітники науково-дослідних інститутів і досить ретельно контролюють цілий ряд контролюючих органів та інспекцій. Вчені, до речі, передбачили, на яких горизонтах у Кіровограді можна вести розробку без шкоди для міста. Тих рекомендацій ми й дотримуємося. До того ж додайте ще й недремне око інспекторських служб.

- Але у дев'яностих роках минулого століття чимало нарікань і скарг від жителів Великої Балки було саме на порушення при веденні вибухових робіт, які, як ви щойно зазначали, буцімто спричиняють руйнування будинків.

— Та й зараз їх ще не позбулися, — долучається до розмови Олександр Піцик. — Погляньте ось сюди: це — картотека фотознімків споруд індивідуальної забудови в районі Великої Балки, на яких зафіксовано тріщини та інші ознаки руйнації. Знімки зроблені співробітниками Інституту геофізики АН УРСР, Українського науково-дослідного та проектно-вишукувального інституту промислової технології ще до початку розробки Центрального родовища. Ученими частину цих споруд віднесено до категорії ветхих, і з урахуванням їхнього тодішнього стану визначено допустимі заряди для підземних вибухів, аби не пошкодити їх. І ось знімки тих же споруд, зроблені цими днями. Характерна деталь: тріщини на більшості будинків з роками, коли вже проводились підземні вибухи, не “прогресували”, не збільшувалися, не ставали ширшими. Висновок однозначний: з'явилися вони не від вибухів, а від ветхості, від старіння споруд.

Зазначу: і зараз два профільних інститути — “УкрНДПРІпромтехнології” (м. Жовті Води) і альтернативний йому науково-дослідний гірничорудний інститут (Кривий Ріг) — вивчають вплив вибухових робіт на земну поверхню, дають нам рекомендації і формули, якими визначається, якої маси заряд для певної виробки потрібно закласти, аби швидкість зміщення ґрунту не зашкодила ветхим будівлям. Цим рекомендаціям ми невідступно слідуємо.

По кожному здійсненому вибуху, як-то й передбачено інструкціями, складається звіт, першого числа кожного місяця спеціальна служба Міністерства внутрішніх справ згідно з ними перевіряє використання і списання вибухових матеріалів. То — документи суворої звітності, будь-які порушення, зловживання виключені.

- А віддалені у часі наслідки підземних вибухів можуть проявлятися? Адже вироблені пустоти можуть обрушуватись, зміщуватись...

— Тепер і це виключено, — переконує Олександр Піцик. — Шахта працює за проектом, котрий увібрав у себе усе прогресивне, що напрацьовано у нашій справі. Відбій кам'яних запасів, що містять уран, ведемо камерами, а пустоти, що утворюються після видалення руди, заповнюємо піщано-шлаковим розчином, який через 180 днів за міцністю не поступається граніту. Ця технологія застосовується, незважаючи на здорожчання робіт, лише у нас.

- Ви ще й тон у видобувній галузі задаєте?..

— В усякому разі, намагаємося не відстати від інших. Зараз проводимо дослідно-промисловий експеримент з вилучення урану з породи розчином сірчаної кислоти безпосередньо під землею. Відпаде необхідність видавати руду на поверхню, транспортувати її у Жовті Води, аби отримати окис-закис урану. Тепер під землею будемо отримувати розчин. Одна цистерна вміщуватиме те, що нині три залізничних ешелони. У такий спосіб зможемо переробити і відвали, що нагромадились під Первозванівкою та Завадівкою. До 2010 року ця технологія, освоєння якої передбачено програмою “Уран України”, стане пріоритетною. Зручно, екологічно чисто!

А ще використовуємо придбаний на кошти комбінату прохідницький комплекс шведського виробництва, який дозволив бригаді, що його обслуговує, підвищити продуктивність праці у кілька разів. До кінця нинішнього року сподіваємося отримати ще потужнішу модернізовану прохідницьку карету, яка дозволить вести розробку швидшими темпами. Управління нею здійснюватиметься джойстиком дистанційно з певної відстані.

- І незважаючи на дотримання вимог та рекомендацій щодо проведення підземних вибухів, на впровадження більш досконалих і екологічно безпечніших технологій, до ваших потреб, кажете, не дослухаються керівники міста, все ще скаржаться жителі міста? Можливо, про вашу роботу мало поінформовані жителі міста?

— Ці скарги на кшталт “не знаю як, але не так”, звісно, ентузіазму в роботі не додають. Найбільше дошкуляють упередженість, намагання мало не у всіх наших діях вбачати шкоду. Щоб порозумітися із невдоволеними скаржниками, покласти край кривотлумаченням та пересудам, на початку нинішнього року наказом генерального директора державного підприємства “Східний гірничо-збагачувальний комбінат”, до якого входить шахта, створено комісію із залученням до неї незалежних експертів — науковців, представників Криворізького гірничопромислового управління, головних державних інспекторів гірничого нагляду, фахівців головного управління МНС у Кіровоградській області, наших спеціалістів, а також голів двох квартальних комітетів з Великої Балки, заступника начальника комунального відділу Ленінського райвиконкому м. Кіровограда. Скрупульозно перевіривши технічну документацію на проведення масових вибухів на Центральному родовищі за друге півріччя 2007 та січень 2008 року, комісія підтвердила: упродовж цього часу вибухи проводились без порушень рекомендацій уповноважених на те служб, а швидкість зміщення ґрунту на поверхні при масових вибухах, що здійснювались у 2006-2008 роках, за замірами інспекцій нижча допустимої. Більше того, у присутності членів комісії п'ятого та шостого лютого нинішнього року було проведено два масових вибухи з наступними інструментальними замірами сейсмічної інтенсивності. Сейсмічні коливання ґрунту біля фундаментів споруд були у межах допустимих, “шкоди не завдали. Результати замірів які підтвердили дотримання виданих рекомендацій, доцільність їх застосування.

За підсумками роботи комісія склала акт, висновки якого підтвердили своїми підписами усі члени комісії, голови квартальних комітетів М.Єсауленко та Л.Залецька зробили примітки, в яких поставили під сумнів кількість використаної вибухівки при проведенні вибухів у... грудні минулого року. А щодо поінформованості населення, маєте рацію: рідко повідомляємо у пресі про свою роботу.

- Можливо, саме тому з діяльністю шахти пов'язують і несприятливу екологічну ситуацію у місті, і високий рівень онкологічних захворювань...

— А аргументи, конкретні докази взаємозв'язку є у тих, хто таке сміє твердити? Екосистема степу з підвищеним фоном радону формувалось не після здачі шахти в експлуатацію, а впродовж мільйонів років. Давайте приберемо звідси радон, гамма-випромінення — і все суще на Кіровоградщині помре, — розмірковує категоричний у своїх судженнях Олександр Гаваза. — А ось заяви про те, що через шахту мруть люди, — це абсолютна нісенітниця, неправда. У 1991-1994 роках працівники науково-дослідного інституту із Жовтих Вод провели дослідження щодо впливу уранових відвалів на навколишнє середовище, а також щодо впливу виробничої діяльності шахти на населення. Цитую висновок: “Аналіз захворюваності серед дорослого населення Кіровограда показав, що нині не спостерігається підвищення онкологічних захворювань у прилеглих до Інгульського рудоуправління (так називалося наше підприємство) районах міста порівняно з даними по місту і області. Це свідчить про відсутність значимого впливу уранодобувного підприємства на здоров'я населення”. Це я навів для того, щоб люди знали, що від шахти вони не хворіють, хворіють від п'янства, поганого харчування, стресів. Є природний рівень захворюваностей будь-якими видами злоякісних пухлин, який невідступно проявляється і на суперчистих Мальвінських островах, і на Кавказі. Коли йти за логікою наших опонентів, то працівники шахти мали б бути найбільш ураженими, вірогідними кандидатами в онкохворі. А у нас же за сорок років функціонування підприємства сформувались уже шахтарські династії, чимало й таких, хто, досягши пенсійного віку, продовжують трудитись тут. Нинішнього року сімдесят працівників пішли на заслужений відпочинок, а на свої місця запропонували прийняти своїх рідних чи друзів. Такий крок “благословив” директор. До речі, його дочка і невістка — теж на шахті. Своїм близьким, звісно, лиха не пропонували б.

Принагідно вже зазначу: природний фон гамма-випромінення в нашому регіоні — від 12 до 30 мікрорентген на годину, а в селі Неопалимівці, що за 350 метрів від шахти, середня потужність ви-промінення коливається від 14 до 24 мікрорентген на годину. Ці вимірювання зроблені в житлових приміщеннях. А що стосується радонової активності, то вона — породження екосистеми, бо ж знаходиться місто на граніті, на кристалічному щиті.

Радон — неодмінний супутник скель, біля яких ми всі любимо відпочивати на природі. Газ цей мігрує: сьогодні є, завтра — зник. І боротьба з радоном дуже проста — активна вентиляція приміщень.

- Послухати вас, Олександре Григоровичу, ніби й проблем на шахті немає.

— Та де там, їх не бракує. У зв'язку з подешевшенням з початку року вдвічі урану дещо зменшилися наші фінансові можливості (розрахунки робилися з урахуванням попередніх цін) на проведення рекультивації і переробки відвалів, проведення чергових етапів модернізації системи очищення шахтних вод, реалізацію інших програм природоохоронного характеру, спрямованих на поліпшення екологічної ситуації на підприємстві і довкола нього, та все ж кошти віднаходимо.

- В одному інтерв'ю нам, схоже, не вдасться торкнутися усіх аспектів уранових проблем. Але наостанок, Олександре Івановичу, до вас, директора шахти, запитання, можливо, й несподіване, й прямолінійне: чи не вбачаєте ви у ключових непорозуміннях, неприязні, в усякому разі із владою, економічне підґрунтя?

— Тут справді є дещо парадоксальний нюанс. Вісімдесят відсотків працівників шахти (це, вважайте, більше тисячі чоловік) проживають на території Ленінського району м. Кіровограда, а податки, у тому числі й найбільш бюджетоформуючий — з доходів фізичних осіб, сплачуємо, як-то визначено Бюджетним кодексом, за місцем реєстрації підприємства у Кіровоградський район. Якщо зважити, що середньомісячна зарплата у нас 3800 гривень, лише по ньому сума виходить солідна. Звичайно, декому не подобається, що відсотків сімдесят усіх податків і зборів перераховуємо у казну приміського району. Але, повторюю, так визначено законодавством, а ми — законослухняні люди.

Але і місто, і Кіровоградський район — одна держава, Україна. І про благо її, її народу маємо дбати спільно.

- Дякую усім за розмову.

Вадим МАЛИНОВСЬКИЙ