Україна мусульманська

За версією письменника, ісламу, можливо, вдасться подати позитивний — і привабливий, що важливо, — приклад молодому поколінню і навернути його в свої лави. “Через два десятиліття іслам став відігравати в Європі роль, яку за часів свого розквіту відігравав католицизм: це була “офіційна” релігія, що складала календар і призначала пов’язані з певними датами свята, а також володіла примітивними, зрозумілими для більшості догмами, які могли спокусити навіть найлегковажніших громадян”. Неймовірно? Зовсім ні. Сьогодні на земній кулі немає такої точки, де не знайдеться хоча би пари мусульман.

Золота середина

В Україні прибічників ісламу теж вистачає. Їх можна розділити на три основні групи: корінні (тобто кримські татари), приїжджі та “перебіжчики” (українці, що прийняли іслам). До речі, останніх стає дедалі більше. “Наші двері відчинені для всіх. Кожна людина — незалежно від національності та віросповідання — може прийти до нас і познайомитися з культурою ісламу. Кожен вибирає свій шлях самостійно. Будь-який шлях, що веде до Бога, є плюсом і для суспільства, і для окремої людини. Адже кожна релігія закликає до моральності. Тому суспільство зацікавлене у появі якомога більшого числа віруючих, етичних людей”, — розказує голова Всеукраїнської Асоціації громадських організацій “Альраїд” доктор Ісмаїл Каді.

“Альраїд” заснували в 1997 році. За 11 років існування асоціація створила мережу із семи ісламських культурних центрів по всій Україні. Відділення “Альраїда” діють в десятьох обласних центрах країни; асоціація навчає усіх охочих арабської мови, видає власну газету “Арраїд”, проводить конкурси та конференції, має видавництво і півдюжини сайтів. ““Альраїд” намагається допомогти мусульманам відчувати себе в цьому суспільстві затишно, налагодити стосунки між людьми різних конфесій, різних віросповідань, — пояснює Ісмаїл Каді. — Ми прагнемо знайти “золоту середину”. При цьому не ховаємо, як страус, голову в пісок, а намагаємося дивитися на життя реалістично — з ким ми живемо”.

За рахунок чого живе асоціація? Як і багато подібних організацій (французький “Альянс франсез”, німецький “Ґете-інститут”, Російський культурний центр), її підтримують відповідні країни (Туреччина, ОАЕ, Іран тощо) — адже культурна експансія завжди веде за собою економічну. Особливо це вигідно тоді, коли експансія базується на вірі. А економічних інтересів в Україні представникам ісламського світу не бракує — від внутрішніх авіаперевезень і розвитку туристичної інфраструктури в Криму до зброї та нафти. Турки займаються одягом, гарнітурою, експортом українського металу. Перше, що бачать українці в аеропорту Анталії, — білборд з обличчям Ані Лорак, зірки української естради і нареченої заможного громадянина Туреччини. Араби теж цікавляться туристичною індустрією, проте, в іншій площині: недавно велика компанія з Еміратів пропонувала українському уряду вкласти $10 млрд у розвиток туристичної інфраструктури на Південному березі Криму. А арабська авіакомпанія Air Arabia, вийшовши на український ринок внутрішніх low-cost авіаперевезень, потіснила донедавна монополіста Wizz Air. Такі країни, як Пакистан, Йорданія, Іран, є активними покупцями української бронетехніки та літаків “Ан”. Однак, попри все це, експорт культури ісламських країн до нас іде дуже повільно — з величезного масиву сучасної естради в Україні відомі хіба що Араш і Таркан, з літератури — Орхан Памук і Салман Рушді, кіно і ремесла невідомі взагалі.

Потрібно визнати: мусульмани в Україні поводяться досить скромно. Коли в Данії відбувся скандал з карикатурами на Пророка Мухаммада, деякі “гарячі голови” в Києві хотіли влаштувати акцію протесту навпроти посольства цієї скандинавської країни — однак керівництво общини заборонило прояви агресії. Добра воля? Ні, швидше величезне бажання не зіпсувати враження. Сам Ісламський культурний центр у Києві захований від нескромних очей. Знайти його досить важко. Викликає подив відсутність зовнішнього блиску, чим грішать схожі інституції європейських країн. Не покидає відчуття постійного руху, процесу творення. Усюди щось будується, збирається.

“Події, що зараз відбуваються в ісламському світі, стимулюють людей цікавитися ісламом. Інтерес переростає у щось більше”, — намагається пояснити доктор Ісмаїл сплеск зацікавленості ісламом, що відбувається останніми десятиліттями в усьому світі, особливо в Європі. У цьому немає нічого дивного. Приміром, на рубежі ХХ—ХХI століть одним з найбільших релігійних “скандалів” у сусідній Росії був перехід відомого православного священика і публіциста В’ячеслава Полосіна в іслам. У своїй книзі “Прямий шлях до Бога” тепер уже Алі В’ячеслав Полосін пояснив свій вчинок так: іслам “не розділяє “Божественне” і “людське”, як у християнстві, а з’єднує їх в одну реальність, де мета і засоби перебувають у гармонії. Іслам пропонує людству еталон цілісної та здорової особистості з почуттям власної гідності та усвідомленням своїх невід'ємних прав та свобод”. Виходить, іслам — ще прагматичніше віровчення, ніж протестантизм.

Полосін — не єдиний прояв міжетнічного феномена ісламу. Один з керівників Компартії Франції Роже Ґароді прийняв іслам і став його палким проповідником. Стали мусульманами відомий філософ Рене Генон, видатний історик Моріс Бюкай і, кажуть, знаменитий океанолог Жак-Ів Кусто. А в Росії ще до Полосіна іслам прийняла потомствена дворянка Валерія Порохова, яка зробила унікальний, поетично ритмізований переклад Корану на російську мову.

“В Україні ми відчуваємо себе найбільш комфортно”

Чому мусульмани — іранці, турки, ліванці, сирійці, йорданці, багато інших — їдуть в Україну? Насамперед — за освітою. “У нас теж є хороші вузи, але вступити туди дуже важко. А тут багато університетів, і можна вступити на будь-яку спеціальність”, — переконаний Тарік, працівник бібліотеки Ісламського центру. При цьому Росія — здавалося б, країна, де багато мусульман і не менше мечетей — менш приваблива. “У Росію зараз їдуть менше — по-перше, там дуже дорого, по-друге, корінне населення погано ставиться до “чорних”. Та й зими в Москві та Пітері жахливі”, — пояснює ліванець Шаріф, що приїхав в Україну понад 12 років тому. Український клімат, на його думку, м'якіший — хоча погодилися б з ним далеко не всі українці. Виходить — Україна дешево навчає фахівців, які, отримавши диплом, виїжджають у свої країни. При цьому араби, на відміну від більшості молодих українців, дійсно вчаться, прагнуть до знань — таким чином, стають зовсім не гіршими спеціалістами.

“В Україні ми, мусульмани, відчуваємо себе найбільш комфортно”, — стверджує Тарік. Він вважає, що між українською та мусульманською культурами відмінностей мало. Навпаки — багато спільного. “Українська культура — не глибоко європейська, вона швидше навіть ближча до східної. І це сприяє взаєморозумінню. Є багато спільних рис — щедрість, гостинність. А ще років 20 тому ситуація з сім'ями тут була така ж, як у нас”, — перераховує “спільне” молодий хлопець. Утім, гостинністю схожість, здається, й обмежується. Українська і, скажімо, арабська кухні зовсім не схожі. Про одяг і мову взагалі говорити не доводиться.

Справді, в історії України були моменти, коли іслам стояв на рівних з християнством позиціях і цілком міг претендувати на панівне становище в країні. Проте значно більше історичних епізодів свідчать про зворотне: як і до “москалів”, до “татарви” українці ставилися, в кращому разі, з недовірою. Починаючи зі “Слова о полку Ігоревім” і закінчуючи сучасним історичним романом (наприклад, “Мальви” Романа Іваничука), українська література послідовно розвивала образ страшних яничар, що вбивали дітей і брали в “полон” молодих дівчат.

Утім, зараз українське суспільство стає толерантнішим як до представників мусульманських народів, так і до тих, хто сповідує іслам. “Мусульмани інтегровані, ніхто не примушує їх носити спеціальний одяг, як було прийнято в середньовіччі на Сході серед немусульман (а в Європі — серед євреїв). Звісно, це меншина, і контактує вона із суспільством іновірців у міру своїх бажань та можливостей”, — вважає Надія Вишневська, керівник присвяченого культурі Сходу сайту. Оптимістично налаштований і доктор Ісмаїл: “Завдяки взаєморозумінню між різними конфесіями в Україні наша мусульманська община не відчуває жодного дискомфорту. Хотілося б, щоб у найближчому майбутньому мусульмани брали активну участь у розвитку українського суспільства як його невід'ємна складова”. Між дужками хотілося б зазначити: скільки в Україні мусульман — невідомо. Ісмаїл Каді не зміг навести жодної статистики, Асоціація її просто не веде; аналогічну відповідь дали і в Державному комітеті з питань національностей та меншин. Дивно: держава могла б хоч поцікавитися, скільки в ній проживає людей не зовсім традиційного віросповідання.

Особиста справа між людиною та Богом

Недавно мусульмани відзначали велике свято — закінчення священного місяця Рамадан, протягом якого дотримувався суворий піст. Від перших проблисків зорі й до заходу сонця заборонено вживати будь-яку їжу, пити, курити і перебувати у статевій близькості. Крім того, під час посту треба уникати сварок та лихослів'я, виявляти якнайбільше терпіння, увагу та пошану до оточуючих. “Моральна” частина заборон у Рамадан важливіша за “фізичну”. Пророк Мухаммад учив: “Якщо хтось не припинить брехати (у піст. — Авт.), то Богу не потрібно того, щоб він припинив їсти та пити”.

Шаріф посту дотримувався ретельно — навіть серйозний нежить не змусив його порушити заборону (ліки прирівнюються до їжі, і вживати їх не можна, та й вода, якою їх слід запивати, — заборонена). Його думки про іслам більш ніж ліберальні. “Дуже багато людей тут, в Україні, не дотримуються Рамадану — і залишаються при цьому мусульманами, — каже він. — У релігії є основні та неосновні пункти; обов'язково дотримуватися саме основних — їх три. Піст до них не входить. Якщо людина не визнає божественність Аллаха, не вірить в Судний день і пророцтво Мухаммада — вона не є мусульманином. Інше — особиста справа між нею та Богом”. Пригадаємо — піст є і в християн, але далеко не всі люди, що називають себе християнами, дотримуються його.

Що у загальних рисах означає бути мусульманином? “Закони Корану, — пише Алі В’ячеслав Полосін, — формують образ вільної та сильної особистості — героя, що змінює світ, сміливо виганяє зло, а не примиряється з ним”. Мусульмани в Україні дійсно намагаються позиціонувати себе як борці зі злом — передусім аморальністю та шкідливими звичками. Зробити це легше, адже іслам — не просто віра, а й спосіб життя. “Те, що ми взагалі не вживаємо алкоголь, — вважає Тарік, — створює певний бар'єр між нами та українським суспільством. Кожне свято, кожна зустріч тут не обходиться без алкоголю. Ми вважаємо себе частиною цього суспільства і бажаємо йому тільки добра; розуміємо, як сильно шкодить алкоголь цьому народу, і хочемо допомогти українцям. Перший крок — утриматися від нього самим, а коли запитують, чому і як, — ми з радістю пояснюємо”.

“В ісламі є чотири основні розділи: віропереконання — зв'язок між людиною та Всевишнім; поклоніння, про види якого розповідається в Корані та висловах пророка; мораль та моральність — плід правильних віропереконання та поклоніння, — каже доктор Ісмаїл. — Пророк сказав: “Я був посланий тільки для того, щоб удосконалювати доброзвичайне”. Доброзвичайне означає поважати старших, жаліти молодших, віддавати належне тим, хто володіє знаннями, доглядати за батьками, працювати на благо спільноти. Четвертий розділ шаріату — зв'язок між людьми. Як ставитися до сусідів, поводитися на роботі, будувати бізнес — весь спосіб життя”. Від слова “шаріат”, чесно кажучи, пробирає мороз по шкірі. “Герой, що змінює світ” — чи не Осама Бен Ладен? Або аятола Хомейні? Дивитися на події в ісламському світі можна з різних точок зору, проте беззаперечним є те, що названі особи позиціонують себе як борці за віру, і саме завдяки вірі ведуть за собою мільйони. А виправдати теракти і загибель невинних людей — ох як важко...

Іслам заохочує до вивчення наук. “Пізнання, — сказав Пророк, — є обов'язком кожного мусульманина і кожної мусульманки”. Учений ближчий до Аллаха, ніж благочестиві неуки, — неодноразово підкреслюється в Корані. Тому смішно чути думки, мовляв, дивно, як це в Еміратах та Саудівській Аравії будують стільки сучасних і красивих споруд, оснащують армію за останнім словом техніки, адже це ж темні, неосвічені мусульманські країни?! Тому й будують, тому й оснащують, що це країни ісламу. У Корані так покладено. Та й “герою, що змінює світ”, зручніше змінювати його методами сучасної цивілізації — тобто переймаючи передовий досвід ворога.

Усе, що потрібно жінці

Звичайно, головне, що бентежить більшість українців в ісламі, — становище жінки. Щоб зрозуміти, чому в мусульман заведено саме так, а не інакше, слід поглянути на значення сім'ї в ісламі. А воно — пріоритетне. Сім'я на Сході відіграє величезну роль. “Вечеря — родинна традиція. Де б ти не був, під час вечері маєш сидіти за столом зі своєю сім'єю. Новий рік — родинне свято. Не можна відзначати Новий рік із друзями — тільки з сім'єю”, — розповідає Шаріф. При цьому, за канонами ісламу, жінка готувати не зобов'язана. Якщо вона готує — то лише з доброти до своєї сім'ї, якою їй подобається опікуватися. Шаріф сам чудово готує — і хоча б через це користується неабиякою популярністю серед українських жінок.

Не секрет, що серед українців іслам приймають більше жінки, ніж чоловіки. “В ісламі є все те, чого прагне жіноча натура”, — стверджує працівниця газети “Арраїд” Ольга. Вона прийняла іслам у 1999 році, коли їй було 16 років. Сама Ольга зі Стрия, росла в багатодітній сім'ї. Усі були християнами, віруючими. Однак зараз багато членів сім'ї вже стали мусульманами. “Коли я дізналася про іслам, про становище мусульманських жінок, мені дуже захотілося стати однією з них. Разом з тим, християнські вірування та звичаї відійшли від суспільства. Жити за заповідями було неможливо, а якщо намагаєшся — тебе вважають монахинею. Дівчина — об'єкт, який хочуть використати. А хочеться мати спокій, сім'ю, чоловіка, який буде задоволений тільки тобою, дітей, які тебе шануватимуть”.

Безумовно, реакція переважно християнського суспільства на прийняття ісламу часто є просто жахливою. “У Стрию, коли ми ходили з покритими головами, усі були шоковані — дивилися, як на інопланетян, — сміється Ольга. — Проте сім'я і так була добре знана — одна з небагатьох багатодітних сімей в місті. Згодом люди звикли. А зараз сім'я зі Стрия виїхала — тільки батько залишився. Багато наших родичів залишилися християнами — і ми тільки “за”. Як-не-як, у мусульманства і християнства багато спільного. Багато хто приходить до ісламу через християнство”.

Типовий приклад — українська співачка Ані Лорак, що не так давно заручилася з турком Муратом. За словами Кароліни, її майбутня сім'я — зразок віротерпимості. “Що означає мати нареченого-мусульманина? Та нічого особливого!” — дивується запитаню співачка. “Така ж людина, як усі. Ми разом відзначаємо всі українські свята. Рамадан? А що це?”. Ані запевняє, що має повну свободу і не страждає від ревнощів хлопця. “Він розуміє, що я публічна людина, і не примушує одягати на себе паранджу”. Кароліна повідомила, що Мурат навіть думає, чи не отримати йому українське громадянство. Однак релігію міняти наміру не має. Не впливає турок і на творчість співачки. “Наша музика — виключно європейська. Новий альбом записували у Греції. Східних мотивів у ньому немає. Хоча, хто знає, надалі все може бути”.

“Стереотипи про те, що іслам накладає суворі обмеження на спілкування молодих людей протилежної статі, що жінка є покірною, заляканою істотою, абсолютно не збігаються з дійсністю”, — переконує в газеті “Кримська світлиця” львівський сходознавець Ярема Полотнюк. Жінки в ісламі захищені. “Мусульманська релігія створила всі умови для продовження жінкою роду. Тому і дружина, і діти дуже уважно ставляться до самого поняття сім'ї”, — каже Полотнюк.

Жінок в ісламі приваблює декілька аспектів. Працювати не обов'язково. Хочеш — працюй, і зароблені тобою гроші належать тільки тобі, чоловік не має права до них торкатися. Не хочеш працювати — тебе забезпечить чоловік. Твоя ж справа — сім'я, дім, затишок. Чоловік, брат, батько не п'ють, тому що алкоголь у будь-якому вигляді заборонений. Готувати не потрібно — для цього чоловік зобов'язаний винайняти служницю (щоправда, слід зазначити, що далеко не кожен мусульманин може дозволити собі слуг).

Правда, існують, звичайно, й інші думки щодо цього. “Хтось, можливо, і усвідомив, що мусульманство йому більше підходить як віро-

вчення і спосіб життя, — скептично міркує Надія Вишневська. — Але є й такі, про яких можна сміливо сказати, що якби їхня “половинка” не була мусульманином/мусульманкою, то й вони б не прийняли іслам”.

“Звісно, жінка може жити так, як вважає за потрібне, — але за наше життя доведеться відповідати, — міркує Ольга. — Парадоксально: якщо східні жінки прагнуть того, що є на Заході — “свободи відносин”, доступності, то західних жінок приваблюють спокій та родинний затишок”.

Проте, чи не стає “спокій” золотою кліткою? Багато хто пам'ятає бразильський серіал “Клон”, де головна героїня все життя намагалася з цієї клітки вирватися. Так, жінка захищена — але тільки від замахів інших чоловіків (до речі, багатьом жінкам це подобається — почитайте Сімону де Бовуар)! А ось чоловік може зробити з нею все, що завгодно. І дітям своїм вона не господиня: у разі розлучення — таке все ж можливо, хоч і вкрай рідко — діти залишаються з чоловіком.

“Часто в Україні в іслам переходять тільки через чималу грошову допомогу”, — стверджує один араб, що захотів залишитися анонімом. “Нас це обурює. Хіба це мусульмани? Їх же тільки гроші цікавлять!”.

Християнам варто задуматися. Надміру ліберальне християнство не здатне забезпечити зростання населення — це веде до неминучого вимирання християн як таких. А іслам, навпаки, заохочує народжуваність та міцні сім'ї. Йому навіть не треба переконувати і примушувати поклонятися Аллаху. Лібералізм сам винищить “невірних”.

Іван РЯБЧІЙ