Українську інфляцію неможливо подолати традиційними засобами

Індекс інфляції у грудні 2007 року до грудня 2006 року становив 116,6%, а за січень-березень 2008 року до грудня 2007 року — 109,7%. Причому помісячні темпи підвищення цін демонструють тенденцію до зростання: за січень — 2,9%, за лютий — 2,7%, за березень — 3,8%.

У річному обчисленні (до відповідного періоду попереднього року) темпи інфляції вже наближаються до рекордних показників 2000-го року (див. діаграму 1).

Для оцінки зусиль уряду, спрямованих на подолання інфляції, необхідно вияснити природу та причини цього явища.

Аналіз перебігу інфляційних процесів в Україні за 2004-2008 роки вказує, що ми маємо справу не з класичною інфляцією, за якої ціни підвищуються у залежності від збільшення кількості грошей в обігу (інфляція попиту).

Грошей не стало більше, а ціни ростуть...

Як видно із даних діаграми 1, приріст обсягів грошової маси (сфера відповідальності Національного банку України) в 2004-2007 роках відбувався темпами, які значно перевищували темпи інфляції. А її динаміка не те що не збігалася — відбувалась у напрямку, протилежному динаміці росту цін: зниження темпів інфляції 2005 року відбувалося на тлі рекордних темпів приросту грошової маси, а істотне зниження темпів приросту грошей 2006 року не сприяло зниженню інфляції, яка почала наростати. У січні-березні 2008 року ціни підвищуються за умов незначного збільшення грошової маси.

Це доводить безпідставність підозр щодо того, буцімто ціни ростуть через “соціально-популістську” політику уряду, зокрема — виплату заощаджень вкладникам колишнього Ощадбанку СРСР.

Ці сумарно чотирьохмільярдні виплати становили всього приблизно 1% грошової маси, а тому не могли радикально вплинути на співвідношення попиту і пропозиції. До того ж, складова грошової маси, яка безпосередньо представляє грошовий попит (М0 — гроші поза банками), з початку року не лише не збільшилась, а скоротилася на 1,2 млрд гривень.

Оскільки розвиток інфляції безпосередньо не пов'язаний із монетарними факторами, то, очевидно, що не принесе очікуваних результатів такий традиційний набір антиінфляційних заходів, які вже задіяні урядом та Нацбанком, як: “стерилізація” (зменшення) грошової маси, скорочення бюджетного дефіциту (Державний бюджет України за перший квартал 2008 року виконано з профіцитом 1,2 млрд грн), підвищення відсоткових ставок за кредитами тощо.

Промисловість робить свій внесок у інфляцію

Огляд даних, наведених у діаграмі 2, вказує на наявність прямо пропорційної залежності у змінах цін виробників промислової продукції та цін споживчого ринку в Україні за період із початку третього тисячоліття. Причому за 2002-2007 роки окреслилась тенденція випереджального росту цін у виробничій сфері. Отже, інфляція в Україні на цьому етапі має яскраво виражений характер “нфляції витрат” — підвищення споживчих цін відбувається згідно з ростом цін у сфері виробництва (із певним часовим лагом).

Тому урядові цього року не вдасться подолати інфляцію на споживчому ринку без вирішення питання про зниження темпів росту цін у виробничій сфері. Цю проблему Кабмін Тимошенко вже успішно розв'язував протягом 2005 року: завдяки зниженню темпів росту цін виробників промислової продукції зі 124,1% (за підсумками 2004 року) до 109,5% (за 2005 рік), ріст споживчих цін становив 110,3% до 112,3% за 2004 рік. Однак у поточному році вирішити цю проблему буде незрівнянно тяжче.

Успадковано потужний інфляційний потенціал, який сформувався у виробничій сфері. Пов'язаний він, зокрема, зі значним підвищенням цін на природний газ, нафту та нафтопродукти. Причому тенденції світових ринків у цьому плані не втішні для України. Тільки за березень 2008 року за зростання промислових цін на 6,6% ціни у сфері виробництва і розподілення електроенергії, газу та води підвищились на 14,5%. Загострилася проблема монополізації окремих сегментів ринку та порушення принципів конкурентного ціноутворення.

Сільське господарство — серед інфляційних “передовиків”

Індекс інфляції за своєю статистичною характеристикою — це індекс росту споживчих цін. Згідно з чинною в Україні методологією, його розраховують відповідно до вагової структури товарів-представників у “споживчому кошику”, де 55% займають продукти. Тому визначальною для оцінки інфляції є ситуація в агропромисловому комплексі. Вантаж проблем, які накопичились у АПК, і є головним фактором, що визначає потенціал інфляції в Україні.

Дані діаграми 3 засвідчують щорічне зменшення валового збору основних видів продукції рослинництва за 2004-2007 роки. Причому 2007 рік займає особливе місце: скорочення валових зборів спостерігається по всіх основних видах продукції, а найбільш значне — по зернових і зернобобових культурах (на 5 млн тонн). Одна з причин цього явища — зменшення врожайності: овочів — на 19 центнерів із гектара, зернових і зернобобових культур — 2,3, картоплі — 2, насіння соняшника — 1,6.

На цьому несприятливому для насичення ринку продуктів харчування тлі торік, як видно з даних діаграми 4, розпочалося стрімке підвищення цін реалізації сільськогосподарської продукції. Згадана тенденція була підхоплена цього року: за три перші місяці досягнуто рекордного (в 1,8 разу) підвищення цін реалізації овочів та насіння соняшника, на третину підвищені ціни на зернові.

Аналогічною, як видно з даних діаграми 5, є тенденція до підвищення цін на продукцію тваринництва: лише за перший квартал 2008 року ціни на худобу і птицю (у живій вазі) зросли на 18,6%, на молоко — на третину, а на яйця — на 47,7%.

Враховуючи, що вказані продукти рослинництва і тваринництва становлять понад третину “споживчого кошика”, зрозуміло, що саме зазначене підвищення цін і стало основним фактором розвитку інфляції з початку 2008 року.

Окрім підвищення цін реалізації сільськогосподарської продукції, свій вклад у розвиток інфляції, як видно з діаграми 6, внесла й переробка згаданої продукції. Значне перевищення темпів приросту цін, за якими реалізують сільськогосподарську продукцію, та цін її переробки вказує на те, що потенціал “розкручування інфляції” на споживчому ринку цього року ще далеко не вичерпаний.

0чевидно, що для подолання цього явища уряду необхідно задіяти заходи, адекватні його природі як “інфляції витрат”. Безумовно, не йдеться про “замороження” цін реалізації сільськогосподарської продукції. Саме по собі їх підвищення є позитивним фактором і забезпечує відновлення паритету цін на продукцію села та цін у промисловості й інших галузях економіки. І наразі цей паритет ще далеко не відновлений — ціна літра незбираного молока лише наблизилася до ціни літра мінеральної води.

Спроби й надалі вирішувати загальноекономічні проблеми, до яких належить і проблема інфляції, за рахунок села призведуть до подальшої його соціальної та економічної деградації, обернуться зниженням урожайності та обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. До того ж, така політика є неможливою з огляду на геополітичні реалії — після вступу до СОТ Україна інтегрується у світовий економічний простір, а отже — перебуватиме під впливом факторів, що зумовлюють підвищення світових цін на продукти харчування: зростання попиту внаслідок збільшення чисельності населення, розширення його альтернативного використання в енергетиці тощо.

Для чого уряд підвищує виплати громадянам

У таких умовах уряду необхідно задіяти фактори, спрямовані на підвищення продуктивності та нарощення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Тому оптимістичні прогнози щодо урожаю-2008 уже самі по собі є антиінфляційним фактором. Необхідне також упорядкування відносин виробників сільськогосподарської продукції з переробниками та реалізаторами. Суспільство навряд чи може собі дозволити існування такої розкоші, як 300-відсоткова і вище рентабельність переробки та реалізації м'яса, яке наразі закуповується за середньостатистичною ціною 7,67 гривень за 1 кг у живій вазі.

Подолання інфляції витрат — це питання стратегії політики економічного розвитку країни, а саме: підвищення її конкурентоздатності, обмеження монополізму, диверсифікація поставок енергоносіїв, розвиток альтернативної енергетики та енергозбереження тощо. Тобто ті заходи, які передбачені урядовою програмою “Український прорив: для людей а не для політиків”.

Однак наразі для захисту населення України від інфляції витрат слід невідкладно задіяти відповідні тактичні заходи. З-поміж них — випереджальне у порівнянні з підвищенням споживчих цін збільшення грошових доходів населення. Саме цей шлях і обрав уряд Тимошенко. Завдяки проведеному з початку року підвищенню заробітних плат та пенсій номінальні грошові доходи населення за січень-лютий 2008 року у порівняні з відповідним періодом попереднього року збільшились у півтора разу. Це дозволило не лише нейтралізувати інфляційний ріст цін, але й забезпечити підвищення життєвого рівня громадян України: реальні доходи у порівнянні з відповідним періодом минулого року зросли на 23,4%, що вдвічі вище відповідного показника 2007 року (11,7%).

Важливим антиінфляційним заходом уряду є перехід, починаючи з 1 квітня 2008 року, до виплати пенсій усім категоріям пенсіонерів та всіх видів соціальних виплат громадянам на рівні, не нижчому прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян — 481-єї гривні. Наразі актуальним є перегляд рівня цього соціального стандарту з урахуванням темпів інфляції, що склалися з початку 2008 року.

З огляду на таку спрямованість антиінфляційних заходів, уряд нерідко звинувачують у розкручуванні інфляційної спіралі: для захисту від інфляції підвищуються грошові виплати населенню, що, у свою чергу, призводить до зростання попиту і, відповідно, до підвищення цін. Однак класична “інфляційна спіраль заробітної плати і цін” не діє в умовах “інфляції витрат”. Автори таких звинувачень виступають як апологети тих представників олігархічного капіталу, які, замість реконструкції і модернізації виробництва, звикли зберігати свою конкурентоздатність на світовому ринку за рахунок заниження ціни робочої сили, що суперечить соціально-економічній спрямованості політики, визначеної програмою “Український прорив”.

Микола СИВУЛЬСЬКИЙ