Чорне море віддали аутсайдеру світового нафтовидобутку

Процес тривав більше 1,5 років. За цей час встигли спливти всі відведені законодавством строки, змінився уряд, однак американська компанія, не без задіяння політичних чинників, змогла домогтися свого. Так, Кабмін та Vanco International Ltd., дочірня компанія Vanco Energy Company (Х'юстон, США), у п'ятницю в Києві підписали довгоочікувану угоду про розділ продукції, видобуток якого буде вестися в межах Прикерченської нафтогазоносної ділянки української частини шельфу Чорного моря. “ЕП” вирішила згадати як усе починалося, і проаналізувати, які негативні й позитивні сторони Україна одержить від цієї угоди.

Український прорив

На сьогодні Україна залишається єдиною державою Чорноморського басейну, що не веде видобуток корисних копалин на своїй частині глибоководного шельфу. Так, Румунія в 90-х роках залучила до освоєння своїх глибоководних родовищ Лебідь і Рапсодія британську корпорацію Ramco й австрійську OMV. Туреччина в 2004 році разом із британської ВP Inc. завершила тривимірну розвідку родовищ на глибинах більше 1 км поблизу границь із Грузією, що в 2003 році почала здійснювати проект спільної тривимірної розвідки своєї частини шельфу з американською компанією Anadarco. Свої перші реальні кроки з освоєння глибоководного шельфу Україна зробила лише навесні 2005 року, надавши ДАТ “Чорноморнафтогаз” ліцензію на освоєння середньоглибокої нафтогазоносної структури Субботіно, розташованої на глибинах від 50 до 100 м.

У свою чергу “Чорноморнафтогаз” уклав угоду про спільну діяльність із американською корпорацією Hunt Overseas Oil Inc. з дорозвідки та дослідно-промислової експлуатації перспективних родовищ на площі 12 тис. кв. км південніше Керченської протоки. Дотепер всі проекти з освоєння шельфу закінчувалися невдало через відсутність угоди про розділ продукції. Останній раз ліцензія на розробку Чорноморського шельфу була видана в 1999 році англійської компанії JP Kenny. В 1997 році ліцензію на розробку шельфу в районі структури Штормової одержала Shell. Втім, цей проект закінчився фіаско — корисні копалини так і не були знайдені.

У грудні 2005 року Україна оголосила перший у своїй історії конкурс на право видобутку вуглеводнів на Прикерченській ділянці української частини шельфу Чорного моря.

Із задвірок нафтовидобутку на чорноморський шельф

На первісній стадії проведення нинішнього конкурсу інтерес у його участі висловили 15 компаній. Серед них були як загальновизнані видобувні “монстри”, так і новачки. Одним із сюрпризів стала звістка про придбання ознайомлювальної документації компанією RosUkrEnergo A.G., що не має досвіду з освоєння глибоководного шельфу.

Вчасно подали заявки тільки 5 претендентів, які створили досить несподівані союзи. Окремі заявки на участь у конкурсі подали компанії Hunt Oil Company of Ukraine (Польща), Vanco International Ltd (США) й українська ВАТ “Укрнафта”, спільні компанії — Shell, Exxon Mobile (США), Turkiye Petrolleri A. O. (Туреччина) й Alphex One Ltd (Великобританія).

Цікаво, що Shell й Exxon — конкуренти на світовому ринку енергоносіїв — дуже рідко об'єднують свої зусилля. Останній такий прецедент мав місце кілька років назад, коли ці компанії об'єдналися для одержання контролю над ринком газу в Німеччині. Саме цьому союзу більшість експертів пророкували перемогу. Але помилилися.

Так, міжвідомчій комісії вистачило 25 днів, щоб визначитися з переможцем конкурсу. Комісія подала свої висновки з аналізу пропозицій учасників на розгляд уряду, який у свою чергу визнав переможцем Vanco International Limited. У багатьох учасників конкурсу таке рішення викликало, м'яко кажучи, здивування і розчарування. Однак від офіційних коментарів відмовилися всі, крім тодішнього генерального директора ДАТ “Чорноморнафтогаз” Олександра Горошкевича. “Якщо порівнювати цю компанію з іншими учасниками конкурсу, такими як Shell, ExxonMobil, Hunt Oil Company, то вона, безумовно, менш відома у світі якихось особливих кроків цієї компанії з видобутку нафти і газу ми не знаємо. На наш погляд, рішення комісії виглядає дивним, але ми не хочемо коментувати це рішення”, — сказав він.

Подив відомих компаній можна зрозуміти лише глянувши на історію розвитку Vanco. Так, у період з 1973 по 1996 роки компанія працювала на Північному морі та відкрила кілька родовищ нафти і газу на шельфі Нідерландів. Що, без сумнівів, можна записати їй у плюси. Однак, зі зміною світової кон'юнктури на ринку вуглеводнів (різким збільшенням попиту, а як наслідок адекватним стрибком цін на ресурси) компанія була усунута із цього сприятливого регіону більш знаними конкурентами. Після чого вона перебазувалася на новий напрямок — глибоководну розвідку недорозвіданих зон Західної Африки.

Багато фахівців називають Африку задворками світового нафтовидобутку, а імениті компанії неохоче йдуть туди працювати. По-перше, через терористів, а по-друге, через корупцію в африканських країнах. Однак, і за відсутності конкурентів досягти особливих результатів Vanco не змогла. Тому і висловлювали подив щодо вибору уряду вітчизняні та закордонні експерти.

30 років або 3 роки?

Перейдемо нарешті до самої угоди. Україна очікує від укладеної угоди про розділ продукції на надходження більш ніж 15 млрд. долларов інвестицій протягом 30 років, а також на видобуток понад 200 млн. тонни вуглеводнів. Планується, що реалізація проекту забезпечить понад 200 млрд. грн. надходження до держбюджету. Цифри дійсно вражають, однак жодна зі сторін дотепер не спромоглася оголосити саму, так би мовити, інтимну частину угоди — співвідношення розділу продукції.

За словами голови та засновника Vanco Джина Ван Дайка, оголошення цих даних є пріоритетом українського уряду. Водночас, за його словами приблизний розподіл має здійснюватися наступним чином: 65% — уряд України, 35% — Vanco. “65 на 35 — це приблизний розрахунок. По-перше, спочатку ми плануємо повернути вкладені кошти. На цьому етапі — одне співвідношення. На другому етапі — безпосередньо під час видобутку — інше співвідношення. Крім того, не варто забувати, що ми ще платимо і податок на прибуток. І якщо все це скласти, то в остаточному підсумку ми одержимо усереднений розподіл 65 на 35”, — сказав глава Vanco.

Виходячи зі світової практики можна припустити, що на першому етапі, до повернення витрат, американська сторона буде одержувати більшу частину продукції, а на другому — Україна. Тож стає зрозумілим, чому уряд не поспішає розкривати карт. Адже навіть у тій самій Африці розподіл на користь держави куди більш, ніж усереднені 65%.

Крім того, слід мати на увазі, що вже через перші три роки роботи на шельфі американський інвестор може покинути Україну. Так, перший етап розробки ділянки становить 8 років: три роки, три роки, два роки. Протягом перших трьох років роботи на Прикерченській ділянці, компанія має намір інвестувати 100 млн. долларов , провести тривимірну сейсмічну розвідку на території 3 тис. кв. км, пробурити дві шпари. “Наприкінці перших трьох років ми повинні віддати в розпорядження України 25% ліцензійної площі. Фактично після закінчення трьох років, якщо шпари виявляться сухими, ми можемо відмовитися від ліцензії”, — підкреслив Джин Ван Дайк. Протягом наступних трьох років компанія має намір інвестувати ще 130 млн. долларов , провести тривимірну сейсмічну розвідку додаткових територій і пробурити ще дві шпари. “Через 8 років ми повинні віддати Україні всю площу, крім тих родовищ, які ми залишимо собі”, — сказав голова Vanco.

Олексій ДОРОШЕНКО