У металургів є ще запас міцності

Кінцева ціна на газ у 2007 році для промислових споживачів, враховуючи податки та тарифи на транспортування і постачання газу, може сягнути $180 за 1 тис. куб. м газу. На відміну від наслідків російсько-української угоди 2005 року про постачання газу, наслідки підвищення ціни на імпортний газ наступного року для економіки будуть більш суттєвими. Цікаво, але на відміну від минулого року, представники енергомістких підприємств, зокрема металургії, не висловлюють свого протесту щодо нових цін. Є, принаймні, три причини цього.

По-перше, бурхлива реакція промислових виробників минулого року пояснюється тим, що 2005 року відбувалася радикальна зміна у схемі постачання російського газу і змін правил гри на внутрішньому ринку газу. Нині, йдеться лише про зміну ціни.

По-друге, нинішня владна коаліція переважно представляє інтереси промисловості України, а тому не існує суттєвих підстав для публічної критики дій влади.

Нарешті, згадаємо, що за попереднього підвищення ціни на газ була несприятлива цінова ситуація на світових ринках металопродукції. Тобто, ціни на метал знижувалися, а ціни на газ мали підвищуватися, і, найголовніше, була відсутня інформація про масштаби такої зміни. Цього року ціни на метал є достатньо високими, і майбутня ціна на газ відома.

На мою думку, нова ціна на газ для українських підприємств не матиме катастрофічних наслідків. З одного боку, дійсно, в деяких енергомістких галузях може бути зафіксований спад. Проте, також збільшаться стимули до інвестицій та модернізації. Можливо, відбудеться зміна власників, що для економічного розвитку країни принципово не є важливим. На мою думку, можна також очікувати певного падіння прибутковості найбільш енергомістких галузей промисловості, у порівнянні з минулим роком, і відповідного зменшення податкових відрахувань до бюджету.

Нажаль, точно оцінити вплив від нових цін на газ майже неможливо, оскільки статистика щодо фінансових показників діяльності компаній вкрай недостовірна. Багато підприємств так чи інакше використовують різноманітні схеми мінімізації оподаткування. Тому, офіційні цифри про збитковість виробництва не є достатнім свідченням кризового стану на підприємстві. Так, металургія, яка є найбільшою галуззю країни з енергомістким виробництвом, має великий запас міцності. Фактично, металурги могли б кілька років пропрацювати із прибутком близьким до нульового, можливо призупинивши виробництво на найбільш збиткових потужностях. ФПГ мають суттєві фінансові ресурси завдяки сприятливій кон'юнктурі в минулому, а також можливість залучити кредитні ресурси, для модернізації або побудови нових ефективних потужностей. Також, частка газу в собівартості металургійного виробництва не така велика, як в інших галузях, наприклад, в хімічній промисловості, в якій імовірно буде зафіксовано спад наступного року.

Останнім часом почалися розмови про те, що власникам металургійних і хімічних підприємств уряд може компенсувати їхні втрати при підвищенні ціни на газ, зокрема через надання податкових пільг. Я не вважаю, що варіант прямої підтримки окремих галузей в Україні можливий. Якщо будуть запроваджуватися податкові пільги, наприклад, для металургії, це означатиме санкції у вигляді антидемпінгових розслідувань та запровадження квотування української продукції. На мою думку, металурги самі не зацікавлені в отриманні такої державної підтримки. Більш доцільними є зміни державної політики щодо створення сприятливих умов для здійснення капітальних інвестицій, швидшої амортизації, яка матиме позитивні наслідки для всіх суб'єктів економічної діяльності.

Ільдар Ґазізуллін, економіст Міжнародного центру перспективних досліджень