Приватизація не винна

Це рішення, що називається, висіло в повітрі, про таку "рокіровку" у головному приватизаційному відомстві країни говорили ще на початку року. На запитання, чому так сталося, у телеінтерв'ю "5 каналу" Михайло Чечетов чи не вперше вичерпно не відповів. Згадалося інше інтерв'ю, опубліковане в

"Урядовому кур'єрі" 30 вересня минулого року. Від пишномовного "оцінюючи сьогоднішній приватизаційний успіх"... до "найуспішніший процес приватизації 2004 року забезпечено завдяки максимально конструктивній і консолідованій роботі Фонду з урядом,.. величезній підтримці Президента".

Він не кривив душею, бо справді саме той час був "відзначений найвизначнішими продажами пакетів акцій стратегічно важливих підприємств". Хіба що трішки пересмикував, говорячи про копійчаний дефіцит товарів і послуг: насправді він був набагато більший, бо нові власники застосовували схеми, згідно з якими прибутки текли не в державну скарбницю, а за кордон, а мірилом добробуту булла низька заробітна плата і висока інфляція. Якщо приватизаційна виручка за всі роки в Україні становила на той момент 16,8 мільярда гривень, невеличка протии нас Угорщина встигла "набазарувати" 12 мільярдів, але доларів США — учетверо більше! Як відомо, саму модель приватизації стратегічних підприємств, яка базувалася на принципах індивідуального підходу до продажу активів, почали впроваджувати в 2000-2002 роках. Врахували нібито все — потребу вивчати попит на такі об'єкти, спосіб продажу з урахуванням їхнього фінансового і матеріально-технічного стану, навіть запровадили звання "промисловий інвестор". Записали все в чергову Держпрограму, не врахувавши лише впливу людського чинника. Два роки потому, коли торгівлю найдорогоціннішими пакетами акцій ФДМУ поставлять під орудою Михайла Чечетова на конвеєр, цей чинник запрацює на всі сто. У ліквідних пакетах акцій керівники держави вбачатимуть найдієвіший інструмент заохочення (стягнення) потужних фінансово-промислових груп — іншого впливу вже не мали. "Українська металургійна компанія", афільована з "УкрСиббанком", одержала державний пакет акцій ніби почесну грамоту для одного олігарха — за заслуги, які полягали в домовленості з кредиторами. Останній держпакет Нікопольського заводу феросплавів дістався другому олігарху ніби за звання промислового інвестора. Підготовка до приватизації "Криворіжсталі" перетворює ФДМУ на підсобку крамниці, а самий продаж — на торгівлю з чорного ходу. Хтось у парламенті дуже влучно порівняв покупців "Криворіжсталі" з чеховським дячком, котрий об'ївся червоної ікри. Але можна сказати й по-іншому: ідеологи Держпрограми приватизації на 2003-2008 роки, фактично передаючи ФДМУ право діяти як повноважному продавцеві активів стратегічних підприємств за неадекватних цін, не врахували людського чинника. А саме того, що люди не побачать, що насправді стоїть за байками про конкурсний підхід, прозорий процес чи манну небесну для бюджету. Побачили. І заявили про це на Майдані. Тому кадрова "рокіровка" у ФДМУ і булла у всіх на язиці. І приватизація не винна, питати — з приватизаторів. За те, що зловживання з продажем державних активів породили олігополію на місці монополії, за те, що приватизація загальмувала у найбільш незручний момент, коли доходи від неї мали якоюсь мірою посприяти соціально-економічному розвитку.

Віктор ШЕЛЕСТ