Олександр Нарбут: “За два роки ціна газу для України підвищиться вдвічі”

Чи буде він останнім? І що потрібно зробити, щоб наша країна переживала якомога менше подібних потрясінь. Про це “День” розмовляє з експертом Олександром Нарбутом.

— В Україні — новий глава уряду. Цікаво, що його кандидатуру Президент запропонував парламенту в той же день, коли країна дізналася про нову ціну на імпортний газ. Тим часом один із читачів “Дня” в телефонній розмові висловив думку про те, що нова ціна на газ “посадить” (зіб’є пиху) будь-якого прем’єра. Проте ніхто від цієї посади не відмовляється. Як ви вважаєте, щодо цього і у Президента, і у майбутнього прем’єра є свої плани?

— Інсинуації з цього приводу ходять різні, і серед них така версія: друга людина в БЮТ пан Турчинов, неодноразово буваючи в Москві, узгодив певний план, згідно з яким Москва згодна відмовитися від посередника (“РосУкрЕнерго”), отримавши в обмін на це міноритарний пакет української газотранспортної системи. Щоправда, я вважаю, що такої домовленості просто бути не може, оскільки в Москві, як відомо, люди прагматичні, і не стануть вести переговори з тими, хто не володіє повноваженнями на це. Так що ця версія насправді спрямована на те, щоб проілюструвати наявні великі можливості уряду, який іде до влади. І, звичайно ж, цю схему не так і просто розіграти.

— Проте Юлія Тимошенко днями говорила про те, що хоче скасувати нову високу ціну на газ і для цього збирається відмовитися від посередника, який, нібито, повинен отримати 20% цієї ціни.

— Щодо того, яка частка посередника в газовій ціні, то я можу сказати, що її простими арифметичними діями не обчислиш. Його виграші розраховуються не лише від поставок середньоазіатського газу в Україну. Вони складаються ще і з низької вартості транзиту територією України, яку має в своєму розпорядженні російський “Газпром”. Це істотні суми. Плюс ще такою ж ставкою користується “РосУкрЕнерго”, постачаючи через Україну свою квоту газу до Європи. Є ще виграш у зв’язку з низькою вартістю послуг українських підземних сховищ газу.

І не може не насторожувати зростання маржі посередника. У попередній схемі домовленостей (вона поки що діє цього року) різниця між ціною газу на кордоні Туркменістану і ціною газу для України становить 30 доларів. А в новій ціні явно йде боротьба за збереження норми прибутку, оскільки ця маржа становить майже 30%.

Ну а уряд, безперечно, має можливості впливати на ситуацію. Їх, як усі розуміють, чимало. Але передусім ці можливості спиратимуться на спроможність уряду побудувати й підготувати нову енергетичну стратегію. Йдеться про те, щоб подолати сьогоднішню слабкість позицій України в Середній Азії, дати відповідь на запитання про нашу участь у прокладанні транскаспійського газопроводу чи запропонувати альтернативну схему. І це потрібно робити прямо зараз, бо цей проект буде записано в скрижалях Євросоюзу... Нагадаю читачам, що нещодавно Євросоюз визнав економічну раціональність будівництва транскаспійського газопроводу. Більше того, цю ухвалу було підтверджено на зустрічі в Брюсселі, в якій брали участь офіційні особи з Азербайджану, Казахстану, Грузії та Туркменістану. Таким чином, по суті справи, ухвалу про будівництво транскаспійського газопроводу прийнято. І потрібно розглядати це як даність. Там, звичайно, є певні проблеми. Це відома тема статусу Каспію, поділу шельфу і тому подібне. При цьому Росія та Іран будуть всіляко противитися цьому проектові, і тут у Росії досить не проста позиція. Якщо вона й далі заявлятиме, як це зробив пан Лавров, про те, що без Росії ніяких газопроводів, ніяких інфраструктурних споруд, які можуть вплинути на екологію, прокладати не можна, тоді в неї самої виникають проблеми на Балтиці, щодо Північного потоку.

Так що все залежатиме від того, чи з’явиться у нового українського уряду нова енергетична політика. Від її наявності й залежатиме успішність дій уряду, а не від якихось специфічних домовленостей. Ними зупинити процес стрімкого підвищення цін на енергоносії неможливо.

— Ці домовленості можуть бути лише короткотерміновими?

— Безперечно.

— Які переваги чи загрози для України можливі в разі прокладання газопроводу до Європи в обхід України та Росії?

— Наразі активність європейців на середньоазіатському напрямку створює для України більше проблем. При тій пасивній економічній дипломатії, яку ми демонструємо за час незалежності України, ми весь час відстаємо, не вибудовуючи концепцій і пропозицій, проектів, які сприймалися б нашими потенційними партнерами як перспективні й, відповідно, приймалися б за основу для стратегічних довготривалих стосунків. Саме це призвело до втрати наших позицій у Туркменістані та в Середній Азії загалом, де наші втрати почалися з втратою наших позицій при транспортуванні газу через Узбекистан. Тоді туркмени заявили нам: як же ми можемо продавати вам газ, коли ви не можете його транспортувати. Активність Європейського Союзу щодо цього 2007 року була безпрецедентною. Тут можна пригадати й численні візити чиновників Євросоюзу до Туркменістану, і активність міністрів закордонних справ таких країн, як Німеччина та Велика Британія, які також побували в тих краях і висловили свої пропозиції. Досить високу активність проявили американці, особливо після зміни керівництва Туркменістану. Там побувала дуже потужна делегація компанії “Шеврон”, і в цей же приблизно період — помічник державного секретаря США. І обидві ці делегації, власне кажучи, вели мову про те, що істотний приріст видобутку можливий лише з використанням сучасних американських технологій. “Шеврон” дуже активний на Каспії, він також учасник Каспійського трубопровідного консорціуму, веде видобуток нафти й газу на шельфі Казахстану, і, відповідно, виявився бажаним гостем пана Бердимухаммедова. Ця сумарна активність примусила нове керівництво Туркменістану зрозуміти, що не можна замикатися лише на солодких пропозиціях про створення Прикаспійського газопроводу. Незважаючи на те, що ще в травні президенти Узбекистану, Казахстану і Туркменістану з участю пана Путіна погодилися підписати договір про будівництво та розширення потужності Прикаспійського трубопроводу (сьогодні це 60 млрд. кубометрів, планується їх збільшити до 90 мільярдів). Щоправда, справа тут поки що обмежується благими побажаннями, й ніяких дій поки що не відбувалося. І це є причиною неспокою Росії і, мабуть, стало головним чинником у досить швидкій згоді глави російського “Газпрому” на підвищення ціни на газ Туркменістаном. На жаль, Україна щодо цього не має стратегічних об’єднаних позицій із Євросоюзом, і його, а також американську активність із розвитку проекту транскаспійського газопроводу спрямовано передусім на реалізацію проекту з красивою назвою Набукко. Зокрема, цього року запущено дуже важливий трубопровідний елемент, який повинен наповнювати цей газопровід — трубопровід Баку — Тбілісі — Ерзерум. Це вузлова точка магістральної системи Набукко на території Туреччини, і проектний обсяг цієї нової гілки дозволить качати через неї 30 мільярдів кубометрів. Таким чином, відведення каспійського газу в напрямку Туреччини вже очевидне. Хоча є певний конкурентний проект “Чиста енергія”, що відрізняється, передусім, довжиною маршруту і більш низькими ризиками. Він може бути здійснений на базі по суті діючої системи Баку — Тбілісі — Супса й далі пройти через Чорне море з потенційним виходом до Феодосії. Цей маршрут за своєю довжиною на більш аніж 1000 кілометрів коротший, тому він може стати конкурентноспроможним.

— А хто його будуватиме?

— Потенційними учасниками цього проекту можуть бути як європейські, так і американські компанії, яким вигідно керувати такими консорціумними проектами та брати участь у них з метою якісного інвестування. Вони ж є зацікавленими сторонами в прирості видобутку енергетичних ресурсів на Каспії.

— Україна буде в цьому проекті лише споживачем?

— У цьому випадку проект не буде привабливим. Його потрібно приєднати до нашої газотранспортної системи, і тоді американські та європейські компанії виявлять до проекту особливу цікавість. Така інтеграція може стати першим кроком до більш глибокої співпраці, партнерства і можливого спільного володіння нашої ГТС з тим, щоб прибрати сьогоднішню залежність у масштабних поставках середньоазіатського газу через Росію. Американці тут можуть стати серйозними гравцями, оскільки зазвичай діють досить могутніми засобами — не лише фінансовими, але й дипломатичними. Інтерес до цього процесу може виявити й Грузія, оскільки вона зацікавлена в розширенні партнерських стосунків. Та й структура ГУАМ загалом може розглядати цей проект як пріоритетний для себе. У цьому можуть бути зацікавлені й литовці, й поляки. Вони в цьому випадкові опиняються набагато ближче як одержувачі, ніж у варіанті Набукко, який проходить через Туреччину, Болгарію, Румунію, Угорщину, Австрію... Єдине, що заважає, це незадовільна реалізація відомого проекту Одеса— Броди—Плоцьк, який розвивається повільно та своїм негативним прикладом гальмує інші ініціативи. Хоча, я вважаю, все залежатиме від нашого уряду, від його дипломатичної активності, злагодженості роботи команди, яка відповідатиме за енергетичний комплекс.

У ЄС зараз панує великий ентузіазм із приводу Набукко. Але європейці все ж таки досить ощадливі люди, у них братиме гору прагматизм. Тому якщо ми встигнемо, як мінімум, представити якісний економічний аналіз нашого проекту, то вони можуть реально конкурувати, і наш проект може стати таким же стратегічно вигідним і європейським. А, за попередніми оцінками, виграш за маршрутом, за довжиною транспортування та витратами становить відсотків 30 у нашому випадку. Це для європейців може бути істотним. Тому обсяг інвестування в Набукко приблизно 10 мільярдів євро. А в нашому випадку 7 чи 6,5 мільярдів — це досить істотна різниця. Це не можна скидати з рахунків. І ми просто зобов’язані викласти на європейський стіл свої карти.

— А наш “кінь валявся” в цьому питанні?

— Наші коні більше бігають у напрямку вівса. І валяються тільки там, де вони можуть поживитися. Тому проблема полягає в тому, щоб енергетичний блок уряду і ті люди, які допомагають Президентові, допомогли вибудувати роботу єдиної команди, щоб це не була система гнучких директив, які можуть щотижня мінятися в залежності від програних у Середній Азії позицій.

Загалом ситуацію боротьби за ресурси в Середній Азії я б назвав досить конкурентною. Сьогодні відомі домовленості й плани про початок постачання туркменського газу до Китаю, які, я гадаю, буде реалізовано на рубежі 2009—2010 років. Так що для наших ініціатив досить мало часу. Окрім того, не можна недооцінювати російські позиції в цьому регіоні. Зокрема, цього року реалізується проект переробки газу, який добувається в Казахстані на Оренбурзькому газопереробному заводі, де створене спільне підприємство. При цьому уважні спостерігачі звернули увагу на ціну газу, який постачається з Казахстану. Вона становила 160 доларів за тисячу кубометрів. Таким чином, уже тоді була можливість зрозуміти рівень цін. Кожна з держав каспійського регіону уважно стежить за ціновою політикою сусідів. Пригадаємо, коли покійний Сапармурат Ніязов наприкінці 2006 року домігся підвищення цін на газ до 100 доларів за тисячу кубометрів, то тут же вслід за ним це зробили і Узбекистан, і Казахстан. Так що легко можна передбачити, що й нинішній рівень цін на середньоазіатський газ збережеться ненадовго. Я прогнозую, що найближчі два роки можуть змінити ціну для України приблизно вдвічі.

— Тобто вийдемо на європейський рівень?

— Складно називати це європейським рівнем. Бо, знову ж, багато що залежить від плеча доставки.

— Природно, за мінусом доставки.

— Нас весь час хочуть підвести до логіки ціноутворення за формулою: ціна на ринку за мінусом транспортного плеча. Але якщо ми порівняємо контрактні ціни для різних споживачів у Європі, то виявимо, що ціна, скажімо, для французів істотно нижча, незважаючи на те, що компанія “Газ де Франс” бере цей газ далі, ніж ті ж австрійці. Це пов’язано з обсягами споживання, з глибиною партнерства з “Газпромом”. Тому Україна, за великим рахунком, як і раніше має дуже могутню стратегічну позицію. Адже вона — один із головних партнерів щодо транзиту російського та середньоазіатського газу і один із найбільших європейських споживачів. Тому просто скидати це з рахунків і запропонувати таку ж систему як і, скажімо, для Великої Британії — це некоректний підхід. Хоча, зрозуміло, що Росія прагне зробити саме так, тобто спростити всі ці стосунки. Тому я б тут говорив усе ж таки про ринкову модель, у якій Україна має боротися за реальну диверсифікацію джерел і маршрутів. Бо неможливо диверсифікувати джерела, якщо все це буде, зрештою, упаковуватися в одну трубу. Приклад “РосУкрЕнерго” показує, що це закінчується тим, що вміло вибудуваний посередник, забезпечуючи, передусім, приватні інтереси, вирівнює для нас ціну й виключає будь-яку конкурентну логіку, і, навпаки, вибудовує монопольну схему роботи на нашому ринку. Тобто завдання уряду, завдання держави — створити конкурентне середовище для покриття дефіциту енергоносіїв за імпортом. Це — ключовий момент. Друга складова, яку не можна скинути з рахунку, це — реальна програма енергоефективності, яка в принципі могла б істотно скоротити споживання газу. За різними експертними оцінками, навіть при нинішньому стані промисловості, але при впровадженні сучасних енергозберігаючих технологій, ми могли б вийти на обсяг споживання газу на рівні 40 мільярдів кубометрів. Але для цього нам потрібні капітальні вкладення, потрібні інвестиції, відповідно потрібен інший, більш високий масштаб цін, бо будь-який інвестор вкладає гроші лише тоді, коли він бачить не 20-річну окупність, а більш швидкі темпи повернення вкладених коштів. А це можливо лише за динамічної зміни цін на енергоресурси в Україні, і ця програма, знову ж таки, має реалізовуватися урядом незалежно від успішності чи неуспішності згладжування цінових піків по енергоресурсах, які набуваються. Ця, власне кажучи, програма перебудови в галузі енергоефективності та енергоспоживання.

— Свого часу ставилося питання про купівлю і оплату газу в залежності від його теплотворних здібностей.

— Усі сучасні методи ціноутворення ведуть до того, що оплачується конкретний продукт, виходячи з його властивостей як тепло- чи енергоносія. Це ж стосується і комунальної сфери, тут виклик уряду колосальний, тому що ті обсяги споживання населенням і комунальною сферою потребують впровадження сучасної методики оплати за реально отриману теплову енергію.

— У Польщі оплата кінцевими споживачами вже давно ведеться в залежності від теплотворної спроможності газу.

— Така ідея і в нас можлива, але тут потрібно враховувати, що скоріше можна говорити про певне кондиціонування газу, доведення його до певного стандарту...

— Потрібно мати різні стандарти для різних споживачів.

— Впровадження нового типу лічильників, які визначатимуть теплотворну спроможність, це все ж таки досить витратний захід. Набагато простіше рахувати обсяги, але при цьому забезпечити достатній рівень якості енергоносія. Тобто кондиціонування газу — це могло б бути завданням для газотранспортної компанії. Але сьогодні необхідно модернізувати цю систему. Відповідно, є проблеми, пов’язані із залежним становищем “Укртрансгазу” в системі НАК “Нафтогаз”, бо будь-які програми модернізації можуть бути реалізовані шляхом вирівнювання цін на послуги, які надаються, і їхнє зростання до, хоча б, середньоєвропейського рівня, і, відповідно, укладення прямих контрактів на транспортування. Сьогодні ж НАК “Нафтогаз”, маючи прямий контракт із РАТ “Газпром”, власне кажучи, забирає всі фінансові ресурси та платить “Укртрансгазу” лише частину від отриманих грошей, урізуючи програми розвитку та модернізації.

— Чи можна налагодити реструктуризацію внутрішнього ринку за умов, коли частина його належить “РосУкрЕнерго”, а частина — іншим російським компаніям?

— Модель конкурентного внутрішнього ринку є принципово важливою складовою на тлі підвищення цін на енергоносії, бо тільки конкурентний ринок може пригальмовувати зростання цін. Яким чином це зробити? По-перше, потрібно враховувати регіональні особливості. До ряду наших областей поставки газу ведуться через магістральні газопроводи, до яких безпосередньо підключено вузлові сховища, які можуть пропонувати і певний обсяг спотового газу, тобто того, щодо якого не укладаються довготермінові контракти, а який продається в міру підвищення попиту. Ця ідея існує й для нафтового сектора, тобто вона може бути застосована для використання резерву нафтопродуктів для згладжування коливань. Звідси й можливість створення державного резерву газу та конкурентної схеми, при якій споживач газу має можливість вибрати постачальника.

— Йдеться про великих споживачів?

— Не лише. Великий споживач, як правило, буде хеджувати свої ризики, намагаючись укласти довгострокові контракти. Саме так сьогодні й робиться. Страждають, звичайно, саме дрібні споживачі, яким зрізаються ліміти. Після цього вони починають шукати всілякі способи, що створює ґрунт для продажу краденого газу, про який багато говорять і який утвориться внаслідок далеко не завжди точної системи обліку видобутку газу і його закачування до газотранспортної системи. Тому якраз ось такий конкурентний варіант ринку — це найбільш вдала форма, щоб не дати цінам вирватися у вільний політ у найбільш дефіцитній сфері — комунальній енергетиці. Бо основний дефіцит б’є саме по бюджетній сфері та по комунальній енергетиці. Статистика стосунків “Укргазенерго” з такими підприємствами вельми тривожна. Їм першим відключають поставки газу. Тому для них створення конкурентного ринку, тобто виключення монополіста (все одно, що “Нафтогаз”, що “Укргазенерго”) — це питання виживання та стійкого зростання бізнесу.

— А є якісь технічні розв’язки для того, щоб зменшити споживання газу? Окрім переведення на інші види палива, що не завжди виправдано з погляду екології.

— Технічних можливостей дуже багато. У нас, як приклад, можна взяти модернізацію, проведену на Алчевському меткомбінаті. І вчімося, зрештою, у таких просунутих у цьому питанні країн, як Данія, Німеччина, Велика Британія, Японія. Зокрема, в Алчевську японська техніка і сучасні енергогенеруючі установки вирішують не лише проблеми комбінату, але й міста загалом, і регіону, можливо, також. А ще нам потрібно провести модернізацію газоперекачувальних агрегатів газотранспортної системи, оскільки термін технічної експлуатації у них закінчується, а нові рішення дозволяють мати абсолютно інший рівень ККД. Потрібна також модернізація управління та оптимізації режимів усієї цієї системи, для чого потрібні комп’ютерні технології. Але при цьому треба враховувати — той, хто замовляє ресурс потужності, повинен платити, в тому числі, і за підтримку цього ресурсу.

На рівні міст і регіонів потрібно вирішувати проблему наближення джерел тепла до споживача, тобто створення систем міні- чи локальних котелень, у яких буде виключено такі величезні, як зараз, втрати при транспортуванні тепла. Всього не перерахуєш. Простір тут великий. Мабуть, доречно тут пригадати і про агенцію з енергоефективності. Я гадаю, що їй не завадило б мати більше уваги від уряду. І дуже важливою є її (агенції) незалежність від Мінпаливенерго, оскільки в цих відомств абсолютно різні завдання. Якщо міністерство стурбовано тим, щоб більше споживалося, то агенція, навпаки, тим, щоб дати потенційним клієнтам той набір технологій, які це споживання зменшуватимуть.

 Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ