Rambler's Top100
ДАЙДЖЕСТ

Перпетуум мобіле на “Біодизелі”

[11:23 25 марта 2008 года ] [ Україна молода, №56, 25 березня 2008 ]

Рецепт виживання українського бізнесу.

Про те, як у Луганську навчилися з соняшникової олії робити високоякісне пальне для дизельних двигунів, “Україна молода” розповідала рік тому. Після тієї публікації фірмою зацікавилися не лише колеги—бізнесмени — Міністерство агропромислового комплексу навіть провело технічну нараду, аби ближче познайомитися з винахідниками, і запитати: “Хлопці, а чого вам треба?” “Хлопці” відповіли гранично конкретно, і запити їхні не були занадто обтяжливі, але подальшого розвитку нарада не мала. 
Могутні пузирі

Не будемо звинувачувати чиновників у бюрократизмі. Зрештою, відтоді (нарада відбувалася в квітні минулого року) в країні багато чого сталося. А з іншого боку — хоч солярка й дорожчала, проте ціни на соняшник та інші “оліїсті” культури зросли ще швидше. Якщо торік навесні місцевому фермерові вигідно було обміняти в ТОВ “Біодизель—Луганськ” три тонни “сємечки” на тонну біопального, то тепер, коли тонна соняшнику коштує 4300 грн., краще його продати і за виручені гроші купити солярку. Ще й на запчастини дещо залишиться. Розмови ж про екологію навряд чи зачеплять серце селянина.

Буде прикро, якщо фірма повторить долю багатьох інших малих та середніх українських підприємств. Бо вона не зовсім звичайна. Про це вже йшлося, але варто повторити. Соняшникова, та й будь—яка інша рослинна олія, — це складна суміш органічних сполук. Перетворити її на якісне пальне для дизельних двигунів — завдання зовсім не просте. Але фахівці “Біодизеля” не лише навчилися це робити — вони винайшли метод, яким процес прискорюється в десятки (!) разів порівняно з “класичним”. При суттєвому поліпшенні якості кінцевого продукту.

Головний інженер ТОВ Сергій Трухнов, він же — мозковий центр фірми, взагалі вважає, що без його винаходу просто неможливо говорити про справжнє біопальне.

— Перетворення соняшникової олії, тобто суміші високомолекулярних спиртів, на пальне без кавітації дасть якийсь сирець — у кращому випадку. Їздити на ньому можна, але це стане серйозним випробуванням для двигуна. Неможливе повне розкладання олії. Для цього потрібний хімічний кавітатор.

Рік тому свій прилад, побудований на відомому як дуже небезпечний для металів процесі кавітації, Сергій Олександрович ще тільки починав випробовувати на своїх установках. Невеличкий апарат, на перший вигляд, дуже простий, мало не примітивний. Коли не знати, що конфігурація і розміри його робочого органу мають точно відповідати розмірам молекул олії. Як він такої відповідності досягає, і є його справжнім ноу—хау. Що таке кавітація з точки зору теорії, ніхто не може сказати точно — спробуйте виміряти процеси, що відбуваються в отих бульбашках, які мільйонами утворюються і відразу ж “схлопуються”, ну, хоча б під час роботи домашнього міксера. Ясно лише, що коли отакі бульбашки “вибухають”, то вщент руйнують сталеві корабельні гвинти. Отже енергію вони повинні мати колосальну. От її Трухнов і використовує.
Виживання. Теорія

Процес, що раніше тривав 2—4 години, тепер завершується за 15 хвилин.

— Та не це головне. Якість виходить інша. Ми проводили експеримент. Заганяли в бокс ГАЗон, і він годину працював у закритому приміщенні. І нічого, навіть очі не виїдає. А от коли ми солярку залили... Це означає, що, приміром, у складах можуть працювати дизельні навантажувачі.

— А потужність?

— Можна так сказати: зменшується витрата пального. Т—150 на 1 га оранки витрачає 25—27 літрів солярки. Біопального витрачає 22 літри.

— Це фізика. Складніше з економікою. Тут діють дещо інші поняття вигідності, і фірмі сьогодні треба або шукати дешевші види сировини, або сподіватися на підтримку держави.

— Зараз вигідніше купувати у великих кількостях індонезійську технічну пальмову олію. Уже навіть один лайнер перелетів Атлантику, маючи двигун (один із чотирьох), що працює на пальному з пальмової олії. Щоправда, пасажирів на борту не було.

— Тобто ваша установка може переробляти будь—який вид рослинної олії на пальне?

— І тваринного жиру також. Недавно до нас звернувся директор м’ясокомбінату з Донецької області: “Хлопці, чи не могли б ви зробити солярку з решток свинячо—яловичого сала?” Це ті обрізки, що зазвичай скидають у каналізацію. Ми зробили. Пальне вийшло навіть більш калорійне. Звичайно, для м’ясопереробних підприємств нашу установку треба буде дещо модернізувати. Зокрема, додати апарат із підготовки сировини.

— Скільки ж таких відходів на заводі! І який вихід біопального з сала?

— На цьому заводі — 30 тонн на місяць. Із них виходить 25 тонн солярки, але треба враховувати, що ми в процесі переробки додаємо ще деякі інгредієнти.

— То чим вам має допомогти держава?

— Для початку хоча б розробити державний стандарт на біопальне, — каже директор ТОВ Володимир Карсський. — Ми про це говорили в МінАПК, але ГОСТу досі немає. — Через це ми не можемо належним чином сертифікувати своє обладнання. Але є ще такий момент. У багатьох країнах Євросоюзу діє екологічна програма, згідно з якою солярку збагачують п’ятьма процентами біопального. Солярка містить сірку, яка дуже шкодить довкіллю. Крім того, якщо в таке пальне потрапить вода, то це призводе до утворення сірчаної кислоти. Як кислота діє на метал — розповідати не треба. Але й без сірки не можна, бо вона забезпечує змащування всередині двигуна. Сірки легко можна позбутися, ось тільки двигун почне заклинювати без змащування. Для цього й додається біопальне. Викиди в атмосферу зменшуються на 50% і більше. Ми все одно прямуємо до Європи, і нас змусять робити те саме. А п’ять відсотків від усієї солярки, що споживається в нас, — це дуже багато. Нам роботи вистачило б, і багатьом іншим підприємствам. Аби тільки, за старою традицією, не віддали все на відкуп закордону...
У пику зарозумілим французам

Паризька академія наук уже півтора століття з порогу завертає винахідників так званого вічного двигуна: з точки зору сучасної науки він неможливий. Що робили б луганчани, якби жили у Франції? Адже вони такий двигун зробили... і навіть випробували. Точніше, це поки що не зовсім двигун, але установка виробляє енергії набагато більше, ніж споживає. А оскільки порушувати Друге начало термодинаміки нікому не дозволено, то про всяк випадок термін “коефіцієнт корисної дії” розробники не вживають. Замінили його на “коефіцієнт ефективності використання” (к.е.в.).

Тобто у сконструйованому Сергієм Трухновим нагрівальному приладі кожний витрачений кіловат електроенергії так нагріває теплоносій (звичайну воду), що він набуває додаткової теплової енергії півтора кіловати й більше. Як же вдалося інженерам з “Біодизеля” зробити те, що неможливе в принципі? Якщо без містики — вони просто використали енергію, яку містить сама вода. Малесеньку її часточку. Допомогла ота сама кавітація.

— Ми помітили, що показники температури олії до кавітатора й після нього суттєво відрізняються, — розповів Володимир Карсський. — Тому вирішили подивитися, чи не можна застосувати процес в установці для опалення будинків і якою буде його ефективність. Проект я розпочав 15 грудня 2007 року...

Тут у Сергія Труханова є певні розбіжності з директором. Він як дослідник зі стажем вважає, що випробував свою установку далеко не в усіх можливих режимах, а тому ще зарано говорити про масове виробництво. А директор вважає, що й тих параметрів, яких уже досягнуто, достатньо. Удосконалювати ж машину далі ніхто не забороняє. А переговори про її застосування на двох доволі відомих підприємствах харчової промисловості вже на завершальній стадії.

Установка й справді діє дуже дивно. Розмірами з письмовий стіл, вона здатна обігрівати під’їзд стандартної дев’ятиповерхівки. При цьому тиск у кавітаторі різко падає. Принаймні манометр під час роботи машини показує від’ємну величину. Вода після нагрівання остигає набагато повільніше, ніж у звичайних казанах (переконався власноруч: після демонстраційного пуску, коли вода нагрілася градусів на десять, не більше, ми бесідували години дві; коли вже збиралися додому, доторкнувся до кавітатора — він залишався теплим).

Для більш ґрунтовних досліджень придбали військовий радіометр. У приміщенні він показує звичайний, фоновий рівень радіації, але якщо його покласти на машину, на шкалі — повний нуль. Карсський висловив припущення, що саме цю радіацію якимось чином кавітатор і змушує працювати як додаткове джерело енергії. А головний інженер воліє не поспішати з висновками — військові дозиметри призначені для цілей, далеких від чистої науки. Потрібен інший, спеціалізований прилад.

— Які параметри обіцяє теорія для вашого винаходу?

— Кавітаційні процеси дають неміряну кількість енергії. Але ми не можемо її як слід знімати. Коли я розкриваю свій генератор, бачу по кольору металу, що в місцях, де знімається енергія, він розжарюється до 500 градусів і вище. Уявляєте, скільки там іще залишається невикористаної енергії?!

От би на певному етапі процесу відключати електродвигун і змушувати отриману теплову енергію крутити кавітатор! Це був би справяжній вічний двигун. Без будь—якої фантастики. Але про це мої співрозмовники говорити відмовилися. З декількох причин, причому заборона фундаментальної науки — не найголовніша. Тому наостанок повели мову про реальну економіку.

Через те, що газ в Україні, при всіх підвищеннях його ціни, залишається надто дешевим, вигідніше його використовувати для опалення. Для вироблення кіловата тепла з газу сьогодні потрібно 11 копійок, а кіловат—година електроенергії коштує 25 копійок. Але... За словами Володимира Карсського, для промислових підприємств введено так званий нічний тариф — 7 коп./кВт—год у період, коли енергосистема не має пікових навантажень. Уночі є сенс нагрівати великі ємності з водою — і використовувати її вдень. З іншого боку, газ сьогодні є далеко не скрізь, а прокладати газогони до кожного корівника — задоволення надто дороге. Протягти три дроти значно дешевше. Ну і, нарешті, газ надалі дорожчатиме, а там, дивись, і зовсім закінчиться. Тож слід бути готовим до цього вже зараз.

А взагалі керівники “Біодизеля” розповіли стільки способів — таких, які вже застосовують в Україні і зокрема на Луганщині, — використання “підніжної” енергії, що автор цих рядків засумнівався: а нащо нам узагалі та Росія з її газом та нафтою?

Далебі цілком серйозно.

Михайло БУБЛИК

Добавить в FacebookДобавить в TwitterДобавить в LivejournalДобавить в Linkedin

Что скажете, Аноним?

Если Вы зарегистрированный пользователь и хотите участвовать в дискуссии — введите
свой логин (email) , пароль  и нажмите .

Если Вы еще не зарегистрировались, зайдите на страницу регистрации.

Код состоит из цифр и латинских букв, изображенных на картинке. Для перезагрузки кода кликните на картинке.

ДАЙДЖЕСТ
НОВОСТИ
АНАЛИТИКА
ПАРТНЁРЫ
pекламные ссылки

miavia estudia

(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины

При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены

Сделано в miavia estudia.