До пари, щоб не з’їли татари

Хто і що стоїть за ними?Учора вранці вхід до заводоуправління був забарикадований стільцями. В такий спосіб заблокували прохід на територію заводу слідчій групі кременчуцької міліції, яка, за словами начальника НПЗ Василя Овчаренка, розслідує кримінальну справу, порушену за фактом вчиненого 19 жовтня групового порушення громадського порядку.

А оскільки, за повідомленнями окремих ЗМІ, на місці протистояння перебував й один із кандидатів у народні депутати від БЮТ та “вчорашній” голова правління ЗАТ “Укртатнафта” Сергій Глушко (він був директором НПЗ до 19 жовтня ц.р.), то у спостерігачів виникло цілком обґрунтоване припущення про спробу за допомогою силовиків повернути Глушка у крісло керівника найпотужнішого нафтопереробного підприємства України. Після того, як 19 жовтня кабінет директора Кременчуцького НПЗ зайняв поновлений на цій посаді за рішенням суду Павло Овчаренко.

Події на Кременчуцькому НПЗ одна з конфліктуючих сторін називала виконанням рішення суду й відновленням справедливості, інша — рейдерським захопленням.

За повідомленням прес—служби обласної міліції, дві групи правоохоронців прибули на завод 19 жовтня після того, як зранку до них надійшло повідомлення про проникнення на територію сторонніх осіб. З’ясувалося, що тими “особами” були держвиконавець та колишній голова правління ЗАТ “Укртатнафта” Павло Овчаренко у супроводі трьох десятків працівників охоронної фірми “Бук”. При цьому держвиконавець надав ухвалену Крюківським райсудом Кременчука постанову про примусове виконання судового рішення та усунення перешкод Овчаренку у здійсненні ним повноважень та обов’язків голови правління ЗАТ “Укртатнафта”.

Того ж дня про “силове захоплення підприємства” заявили спочатку призначений акціонерами голова правління “Уктатнафти” Сергій Глушко, який нібито перебував у закордонному відрядженні, а потім і “паливний” віце—прем’єр Андрій Клюєв. При цьому останній стверджував, нібито МВС уже “вжив заходи” для повернення Глушка й той “знаходиться на роботі”. Тільки от де саме була та “робота”, коли на той час Сергія Глушка в Кременчуці ще ніхто не бачив, а “новоспечений” голова правління Павло Овчаренко саме звідти вже встиг зробити кілька важливих заяв для преси? Одна з них стосувалася його можливостей “утримати баланс інтересів між українськими і татарськими партнерами”.

Як він “утримує баланс”, стало зрозуміло з офіційної заяви прем’єр—міністра Татарстану, голови правління АТ “Татнєфть” Рустама Мінніханова, який звернувся до Президента України та Кабміну з проханням негайно втрутитися у ситуацію на “Укртатнафті”. Зазначимо, що кременчуцький завод працює, в основному, на видобутій у Татарстані нафті, постачальником якої і водночас одним із головних акціонерів залишається “Татнєфть”. Отож 19 жовтня Татарстан припинив поставки на Кременчуцький НПЗ. Мотивація — у зв’язку з останніми подіями на заводі, названими в заяві чільника уряду Татарстану “рейдерським захопленням найбільшого нафтопереробного підприємства України”. “Скориставшись нинішньою політичною ситуацією в Україні, зацікавлені особи сформували псевдоюридичні підстави для встановлення контролю над заводом”, — йдеться в заяві.

При цьому самі обставини такого “захоплення” у трактуванні татарської сторони виходять не такими заспокійливими, як у повідомленні нашої міліції. За інформацією з Казані, в п’ятницю вранці на територію “Укртатнафти” проникло більше півсотні озброєних людей, які побили охорону, увірвались в кабінет голови правління і заволоділи документацією та печаткою підприємства. При цьому члени правління ЗАТ, серед яких і російські громадяни, “були примусово зібрані й закриті в одному з кабінетів”.

Нагадаємо, що наприкінці 2004 року, за рішеннями спостережної ради та загальних зборів ЗАТ “Укртатнафта”, головою його правління затвердили колишнього заступника голови Фонду держмайна України Сергія Глушка. Він змінив на цій посаді Павла Овчаренка, котрого тоді пов’язували з бізнесменом Олександром Ярославським. Зміни на “капітанському містку” трактували необхідністю пошуку ефективнішого менеджменту та подальших кроків до залагодження задавненого конфлікту інтересів української і татарської (читай — російської) сторін стосовно реального управління транснаціональною компанією.

Пізніше НАК “Нафтогаз України” заявляла про монополізацію татарськими акціонерами права на управління ЗАТ, у тому числі й через свій вплив на дві закордонні компанії — американську та швейцарську, які володіли майже 20 відсотками акцій. Зрештою, після багатьох судових процесів ті акції нібито “відвоювали”. Тож нещодавно повідомлялося про “відновлення” державного контролю над ЗАТ “Укртатнафта” на рівні акціонерного капіталу після того, як на балансі НАК “Нафтогаз України” опинилося більше 61 відсотка акцій. Та балансу інтересів досягти все ж не вдалося, і пошук компромісів між двома “монстрами” — власниками найласішого шматка нафтового “пирога” — триває. Саме цими “розборками” та невизначеністю, на думку частини експертів, зараз прагне скористатися третя сторона.

Про “температуру” боротьби за найбільший нафтопереробний завод України свідчить і жорсткий “обмін люб’язностями” між Павлом Овчаренком та Сергієм Глушком. Перший на позавчорашній прес—конференції поставив у “заслугу” своєму попереднику зростання кредиторської заборгованості Кременчуцького НПЗ до 3 мільйонів гривень і фактично звинуватив у намірах довести підприємство до банкрутства. При цьому Овчаренко заявив про початок переговорів очолюваної ним “Укртатнафти” з іншими російськими компаніями, які могли б компенсувати втрату для підприємства головного нафтового джерела — “Татнєфті”. Зараз же, за його словами, Кременчуцький НПЗ працює у зниженому режимі, що передбачає переробку нафти із власних запасів протягом дванадцяти днів.

У свою чергу, Сергій Глушко заявив журналістам про спроби Павла Овчаренка “вивести” з компанії 130 мільйонів доларів на якісь незрозумілі рахунки.

P. S. За останньою інформацією, станом на вчорашню післяобідню пору, співробітники міліції все ж зайшли на територію заводу для проведення слідчих дій у межах розслідування згаданої кримінальної справи. Силового протистояння при цьому вдалося уникнути.

Василь НЕЇЖМАК