Звичайний злочин. Чому фільм про вбивство Гандзюк не дивитимуться в регіонах

Невелика, забита вщент зала, люди, що зайняли всі можливі кути і проходи, — це явний “провтик” організаторів, які не розраховували на таку кількість столичних глядачів. Історія вбивства активістки — для багатьох історія особиста, Катю багато хто знав у житті або дружив у соцмережах. Але для широкого загалу фільм, швидше за все, пройде непоміченим: те, що шокувало київську публіку, є, на жаль, типовою історією для жителів регіонів.

Основою для фільму стали факти, які журналісти збирали протягом восьми місяців з дня нападу на Гандзюк, який призвів до її смерті. Автори розслідування не назвали нових імен. Підозрюються у замовленні ті ж три особи, про яких більше півроку говорили активісти руху “Хто замовив Катю Гандзюк?” і без яких цю справу давно б поховали. Сама Катя в останньому інтерв'ю, а після смерті Каті і її батько називали ці прізвища. Це Мангер, Гордєєв, Рищук. Ці три персонажі також є в кадрі, як і місцеві правоохоронці усіх силових структур, ймовірно, пов'язані з ними і місцевим криміналітетом. І як на мене, це головне, заради чого варто подивитись цей фільм, — побачити цих людей, їх самовпевнені від очевидної безкарності надуті феодальні обличчя.

Автори фільму провели аналіз телефонних з'єднань організаторів убивства в ключові моменти цієї трагічної історії: організатори вбивства, місцеві бандюки, активно і безпосередньо спілкувались з місцевими керівниками МВС, СБУ, прокуратури і навіть колонії — можливо, для більш комфортної відсидки виконавців. А ще — з керівниками області. Керівники області в кадрі їздять на дорогих машинах з “блатними” номерами, апелюють до того, що вони є представниками правлячої або, навпаки, опозиційної партії (як голова облради Мангер), і тому важливими і впливовими людьми, яких ніби-то інформаційно “замовили” політичні опоненти. Дійсно, звинувачення проти Мангера стало приводом для гучних розборок між партією влади і “Батьківщиною”, тільки от на рівні області ці люди в міцній корпоративній спайці, скріпленій спільним бізнесом, спільними зв'язками з силовиками і бандитами.

Загалом треба визнати, що фільм не стане “інформаційною бомбою” перед виборами: не лунають прямі звинувачення проти кандидатів в президенти і автори самі заявляють, що прізвища людей при вищій владі у даному контексті неважливі, — так працює вже усталена феодальна система. У фільмі є питання — хто винуватий. Відповіді, що робити, немає. Власне, це те, що і залишає після фільму стійкий присмак безнадії. Все жахливо. Катю вбили. Таких людей вбиватимуть і далі, адже замовники на свободі, а слідство по замовниках вбивства Каті і нападів на інших активістів вочевидь саботується. Цей присмак.

Чому важливо подивитись цей фільм у столиці: щоб зрозуміти, яке феодальне дно розпочинається за межами Києва і закінчується кордонами України — з варварськими вирубками, рейдерством місцевого бізнесу представниками місцевої влади, нападами на неугодних, міцною дружбою влади, правоохоронців і бандитів у “вирішенні питань”. І особливим цинізмом у спробах заткнути рота чи залити кислотою очі цим незручним, нав'язливим активістам, які весь час плутаються під ногами у тих, хто “рєшає”. Щоб не забувати про Катю Гандзюк, яка після трагічної смерті стає символом для небагатьох, але активних. Тих, що потенційно можуть щось змінити.

Чи будуть дивитись цей фільм в регіонах? У Херсоні — так. В інших областях з тим самим рівнем феодалізму? Все ті ж, активні, яких небагато. Адже, повторюся, фільм не дає відповідей, а це те, що давно назріло, і те, що дійсно зачіпає практично всіх. Власне, транслюватимуть його “24 канал” Садового, “Перший:UA” і “Громадське” з їх незначними аудиторіями.

Чи варто дивитись цей фільм тобі? Варто.

Евгений МАНЖЕНКО