Зростають міць і тривога

1 липня, коли Комуністична партія Китаю відзначатиме 90-річчя, місцеві буржуазні реакціонери матимуть що святкувати. Зараз середній клас у КНР — чи не найважливіша верства, яка підтримує політику “керманича”, хоча до відродження наприкінці 1990-х його майже не існувало. Поки що комуністи вміло виконували свою частину негласної угоди, в рамках якої заможні жителі міст проміняли перспективу політичного вибору на швидке зростання добробуту. Але в умовах уповільнення економіки в наступному десятилітті партії буде складно далі дотримуватися слова. І справді, мир та процвітання можуть залежати саме від тих політичних реформ, яких “керівна і спрямовуюча сила” так намагається уникнути.

Роман на пам’ять

Останні 15 років представники середнього класу підтримували партію за те, що вона для них зробила. За час її правління відбувся неймовірний економічний прогрес, Китай здобув заслужений статус світової держави і, що найважливіше, КПК не дала країні скотитися назад у хаос, який лютував там упродовж значної частини ХХ століття. Посткомуністичні перипетії країн колишнього Радянського Союзу виявилися цінними, оскільки, як стверджувала партія, “навчали інших на власному негативному досвіді”.

Однак роман між політсилою, що називає себе авангардом робітників, та її справжніми нинішніми прихильниками — тобто середнім класом — зараз під загрозою. Це наслідок неминучого сповільнення темпів економічного зростання. Саме перша декада століття, під час якої воно бачилося невпинним і вимірювалося двозначними числами, можливо, була піком процвітання Китаю. Раптовий крах не виключений, бо керівництво країни може спробувати вирішити проблему або роздування бульбашки на ринку нерухомості, або інфляції, яку очільник уряду називає “тигром на волі” (зараз вона становить 5,5% — це найвищий показник за майже три роки). І все ж імовірність раптового пригнічення економічного зростання мала: інфляція ще не вийшла з-під контролю, адже досі залишається куди нижчою за 27,7% (показник 1994 року). Небезпека чигає на китайську економіку більше в середньостроковій перспективі: зростання неодмінно сповільниться за наступне десятиліття, коли Піднебесна утвердиться в статусі країни із середніми доходами, а тягар забезпечення дедалі більшої кількості літніх громадян за таких умов може помітно ускладнити життя середньому класові.

Аби збалансувати ситуацію, партії доведеться піти на болісні зміни. Зараз вона намагається замінити нинішню нестабільну економічну модель Китаю, де зростання зумовлене масштабними інвестиціями й експортно зорієнтованим виробництвом, на таку схему, де важливішим буде внутрішнє споживання. Попереду ще довгий шлях до створення ефективних систем охорони здоров’я, пенсійного та соціального забезпечення, які допомогли б партії переконати населення: усі ці компоненти необхідні, аби середній клас погодився заощаджувати менше.

Крім того, державні підприємства КНР мають невгамовний апетит до капіталу, значну частину якого змарновано. Обмеження фінансування держкомпаній означає наступ на всіх осіб із хорошими зв’язками, які з них живуть, зокрема на представників середнього класу. Партійне кредо (“марксистсько-ленінсько-маоїстська ідеологія”) нічого не означає для більшості цих людей. “Керівна і спрямовуюча” береже таємниці вербування до своїх 80-міль¬¬йонних лав. Але, згідно з даними офіційного звіту за 2008 рік, серед нових кандидатів на вступ найбільше студентів вишів віком понад 18 років. І хоча рішення цих молодих кар’єристів поповнити лави партії свідчить про її вплив, вони чинять з огляду на інтереси, геть відмінні від прагнень ідеологів минулого.

До того ж КПК муситиме докладати більше зусиль до підтримки урбанізації, яка теж підігріває економіку. Із простішою частиною завдання Китай уже впорався: владі вдалося привабити до міста безробітну сільську молодь. Але її потік рідшає. Було б непогано, якби фермери могли продавати землю чи використовувати її як заставу, щоб міцніше стати на ноги в місті. Але партія досі надто боїться приватизації аграрних угідь — частково через застарілий страх перед малоземельним селянством, а частково — з ідеологічних міркувань.

Ще гірше, що система прописки — китайською хуку — класифікує навіть тих вихідців із села, які вже досить довго живуть у містах, як сільських жителів, обмежуючи їм доступ до житла, освіти й інших переваг. Не дивно, що серед них наростає невдоволення. Із десятків тисяч протестів щороку більшість виникає в сільській місцевості. Їх зазвичай влаштовують фермери, розлючені неадекватним обсягом компенсації за землю, привласнену урядом для будівельних та інфраструктурних проектів. Хоча не рідкість тепер і міські бунти, на кшталт нещодавнього виступу фабричних працівників у південній провінції Гуандун. Якщо партія хоче зберегти мир у містах і далі приваблювати переселенців із сільської місцевості в достатніх кількостях, вона мусить знайти способи переведення їх до розряду повноправних городян із відповідною споживчою спроможністю.

Оподаткування й політичне представництво

Тут партія найпряміше діє проти середнього класу. Рівноправне забезпечення мігрантів із села житлом та іншими перевагами власника міської прописки, а також створення належної системи соціального захисту обійдеться недешево. І якщо вирішення цього питання шукатимуть за рахунок підвищення податків, середній клас, цілком не виключено, почне вимагати більшої ваги свого слова у політичному процесі.

Цього дня Х партія боїться. Від часу загальнонаціональних студентських протестів 1989 року освічена міська еліта здебільшого політично мовчазна. Але партія лякається її значно більше, ніж непокірних фермерів чи переселенців. Торік центр Пекіна заполонили правоохоронці, щойно інтернетом стали поширюватися заклики до “жасминової революції” на кшталт арабської.

Поки що застороги середнього класу не переросли в більш масову ненависть до уряду. Але цих громадян тільки-но почали неухильно позбавляти деяких привілеїв. Якщо буржуазія таки почне протестувати, партія зіткнеться з давньою дилемою: провести лібералізацію чи посилити репресії? Досвід минулого — й нещодавніх переслідувань — указує на те, що вона обере саме їх. Та це навіть допоможе ще більше політизувати середній клас. В інших азійських країнах смак до демократії розвинувся разом зі зростанням доходів. Репресії означали б обмеження свобод людей, звиклих мати їх дедалі більше.

2012 року керівництво партією разом із місією управління соціальним напруженням має перебрати нове покоління. Останнє передання влади з одних рук до інших, 2002-го, пройшло плавно. Але будь-яка попередня зміна генерацій у керівництві КПК за 90 років її існування відбувалася хаотично, і тепер, майже через десятиліття після 2002-го, завдання, що стояло перед лідерами, котрі опинилися біля керма тоді, бачиться майже несерйозним порівняно із сьогоднішніми.

The Economist, 2011