Записки на парадах. Що сьогодні сталося на Червоній площі

Хроніка старих парадів, якщо дивитися її по роках, і вдивлятися в обличчя, може багато про що розповісти. Радянські паради початку 70-х спливали самозадоволенням наддержави, з-під якого проглядав комплекс неповноцінності вічного наздоганяючого, який народжував у радянських вождів почуття постійного приниження. До середини 1980-х стала помітна втома від усвідомлення глухого кута й близького краху. У 2010 Кремль піднісся на новій хвилі самовдоволення: Захід пробачив йому розірвану на шматки Грузію, і на 65-річчя Перемоги Москва закотила парад у стилі “життя вдалося”. Понад 11 тисяч російських та зарубіжних військових, 160 бойових машин і 120 літаків і гелікоптерів, новітні С-400, ще пройшли “Іскандери”, С-300, “Буки”, “Тополь”. Червоною площею промарширували гості з НАТО: Британії, США, Франції та Польщі та представники десяти підкорених народів дружніх країн СНД. Подивитися на це зібралися три тисячі ветеранів із 24 країн, а на трибуні, поряд із Путіним, були Ангела Меркель, Ху Цзіньтао та голова Ради Європи Турб'єрн Ягланд. Це була зоряна година пітерського гангстера, піднесеного на вершину саме за свою нікчемність.

На жаль, зоряний час залишився в минулому. Гординя і зневага до західних слабаків штовхнули кремлівського карлика на авантюру, і піраміда понтів звалилася. Парад 2023 вийшов рекордно коротким — всього 45 хвилин — і рекордно мізерним.

Техніка була відсутня як така. Нічого не літало, площею проїхала лише давня 34-ка, стародавні тягачі з контейнерами диво-МБР “Ярс” і півтора десятки нічим не примітних броньовичків — з тих, що ВСУ палить десятками. Промарширували армійці, але все більше курсанти (а що раптом щось трапилося?). На обличчях командирів коробок читалися розлюченість і крайня огида до всього, що відбувається. Слідом за армійцями пройшли зовсім уже опереткові козаки — пішки, бо їздити верхи навряд чи вміють, та й коней взяти для них було ніде. Видовище вийшло схоже на гіркінських реконструкторів, коли вони вже відігравши і розпивши привезене спиртне, бадьоро марширують до електрички, щоб виїхати додому.

Постарілий гангстер, з відкритим міжнародним ордером на арешт, промимрив незв'язну промову про те, що “цивілізація знову знаходиться на вирішальному, переломному рубежі”, і Росія утримує цей рубіж, у “боротьбі проти міжнародного тероризму” і цінностей, що “нав'язуються глобалістськими елітами”, тими, які гостювали у Москві лише 13 років тому. Семеро президентів із країн колишнього СРСР, які прибули до Москви на парад, причому п'ятеро з них спочатку заявили, що не приїдуть, виглядали розгубленим і різнорідним натовпом, викликаючи в пам'яті приказку про “суп із семи…”.

Пройшла чутка, що п'ятьох ухилістів наполегливо вмовили приїхати китайські товариші, прагнучи підтримати свого васала, і допомогти йому уникнути остаточного приниження. Втім, самі китайці не надсилали делегацію — будь-якого рівня. Лукашенко постійно відставав і губився, мабуть за ним, вважаючи що йому вже точно нікуди подітися, доглядали абияк. Даремно, до речі, Олександр Григорович ще сповнений сюрпризів. Путін весь час косився на небо — йому, безперечно, дуже хотілося назад, у бункер, при денному світлі він почував себе погано. Якби не семеро гостей, він, мабуть, взагалі не з'явився б на параді, доручивши виступити Медведєву — але сім президентів, два з яких, таджик та киргиз, навіть дозволили прикрасити себе георгіївською стрічкою (а Лукашенко та Токаєв відкосили!) охороняли Путіна від ударів українських БПЛА краще за будь-яку російську ППО. Втім, загрожувати у своїй промові — ні Заходу, ні Україні Путін уже не наважився. Отже, виступ Медведєва, якому алкогольне море завжди по коліно, можливо, оживило б те, що відбувається.

На обличчях гостей на трибунах теж читалася зневіра. Пропагандистський прокид “цього року парад скромніший, але голос президента твердіший” вийшов відвертою туфтою. Жодної суворої скромності, на кшталт хоча б параду 7 листопада 1941 року, не відчувалося. Була лише затхла атмосфера бункера — та сама, яку Кукринікси зобразили на картині “Кінець”.

То й був кінець. Парад переможених. Останній парад перед капітуляцією — і це читалося у ньому, у кожному його штриху, з усією певністю.