Язичницьке свято від УПЦ МП

Ну звичайно… В піст, в п’ятницю вони додумались святити дерево в центрі столиці, правили коло нього молебень і влаштували гуляння. Добре що до оргії не дійшло. На щастя мороз завадив.

Запалення головної ялинки країни, цілком невинне свято для дітей, наші державотворці цього року умудрилися перетворити в справжнє язичницьке жертвоприношення. Мало того, вони залучили до цього найвищу духовну особу своєї офіційної церкви і навіть додумались показати це дійство на весь Божий світ у прямій трансляції державної телекомпанії.

Анонси про цю забаву в п’ятницю на Майдані за участю президента особисто я спершу розцінив як провокацію. Ну, не може ж такого бути, щоб ця набожна людина приїхала в пісний день на якісь, хай навіть дуже цнотливі, народні гуляння. Ревному православному, яким безумовно є наш президент, у піст не те що м’ясо не подобає їсти і горілку пити (чого він без сумніву не робить), а й брати участь у все можливих голосних веселощах. Піст — це час тиші і молитви. Справжні християни навіть в телевізор намагаються не заглядати, аби грішною думкою не порушити свого благолєпія.

Виявилось, що я таки помилився. Рівно в зазначений час, на Майдані незалежності, свято почалось. Спочатку, аби розігріти не надто численну публіку, на сцену запустили артистів. Вони танцювали, горлопанили і врешті ввели частину присутніх, якщо не в стан афекту, то принаймні у легкий транс. Якщо казати сучасною мовою, то виконавці попрацювали на розігріві у відомих акторів, а коли вдатися до застарілої лексики — то шамани і одаліски виконали роль жерців перед жертвоприношенням.

Коли все було готове і напруга на Майдані сягнула апогею, на сцену вийшли головні діючі персонажі. Президент Віктор Янукович, фактичний мер Києва Олександр Попов і митрополит УПЦ МП Володимир.

Отже, спочатку митрополит відправив молебень перед священним деревом — головною ялинкою країни, а потім, разом з президентом, запалив великі жертовні свічки на сцені. Найдивовижніше, що обряд провели люди, які офіційно вважаються чи не найнабожнішими в країні. Сам помазаник Божий і глава церкви єдиноканонічної і без сумніву єдиноправославної.

Довго міркуючи над тим що відбулося, я так і не зміг відповісти собі на питання, навіщо було освячувати ялинку. З одного боку президента зрозуміти можна. Останній прикрий випадок, який з ним трапився при покладанні вінка, мабуть назавжди зарубцювався у серці страхом перед потойбічними силами.

Але навіщо було тягти на холод святити ялинку хворого митрополита? Більше того, навіщо він погодився це робити? Невже не міг відмовити собі в задоволенні побути в товаристві улюбленого Віктора Федоровича? Бо ж, насправді, не хотілось би думати, що ціна питання, всього лиш 11 мільйонів гривень виділених Київрадою на будівництво митрополичої катедри УПЦ МП і ті податкові пільги, які обіцяє офірувати набожна влада в цей проект.

З іншого боку, можливо, самого обряду освячення і не було, а була лишень звичайна молитва чи молебень. Можливо. Але скажіть на милість, коли християни, хай навіть самі канонічні, молилися перед деревом і запалювали коло нього величезні свічки схожі на жертовні ватри?

Можливо, це повернення до витоків нашої цивілізації? Адже поклоніння деревам є в давніх релігіях багатьох народів.

У культі дерев, землі, каміння, деяких тварин всього лишень відбито риси фетишизму й тотемізму. Тай ялина чи сосна, перед якими в Києві на головному капищі країни зволив молитися президент з митрополитом, у віруваннях багатьох народів, всього лиш символ життєвої сили, плодючості, сили характеру та безсмертя.

У давнину ці дерева були емблемою Зевса, Артеміди, Венери і Юпітера. В Японії сосна символізувала мужність, вірність та стійкість, а її шишка завдяки своїй формі слугувала також як фалічний символ, що уособлював чоловічу силу і потенцію.

На початку нашої ери 22 березня римляни зрубували сосну і несли до капища Кібели, щоб богиня зробила землю плодючою, а жінок позбавила бездітності. Слов'яни вважали ялину оберегом від нечисті та символом безсмертя.

Втім, які б прекрасні не були всі ці вірування, але в УПЦ МП, як не крути, їх називають язичницькими. А що УПЦ МП і мати її РПЦ запевняють всіх, що є найправославнішими зі всіх християн, то цілком можна припустити, що ідеятакого модного тепер“русского мира” матиме елементи вірувань наших предків.

Нічого погано у тому, певно, нема. Головне, аби не докотилось до жертвоприношень. Адже дуже далекі наші предки вірили, що це добре впливає на врожай.

Роман МАЛКО