Ярмо замість ковбаси

Українцям не звикати до скрути: нас уже не здивуєш гречкою “по талонах” чи зарплатою у вигляді емальованих відер. Однак знову повертатися у часи хронічного безгрошів’я нікому не хочеться. А про них люди зараз усе частіше говорять: чи виплачуватиме Янукович пенсії (“обіцяв піднять, а вже п’ятий день не несуть!”), чи буде робота й зарплата?..

Експерти запевняють: на суттєве підвищення пенсій та заробітних плат годі сподіватися: обіцянка — цяцянка, а казна — порожня. Мінімальні зобов’язання — виплату пенсій та зарплати “бюджетникам” — уряд намагатиметься забезпечити. Але якою ціною: державними боргами по вуха (які, до речі, однаково віддаватимемо ми з вами) чи “намальованими” гривнями, які лише розкрутять маховик інфляції?

Затримки пенсій уже почалися

Про те, в якій економічній ямі перебуває Україна, не говорить лише лінивий. В уряді та адміністрації Президента про це також розказують дуже охоче. Віце—прем’єр Андрій Клюєв, наприклад, оцінює ситуацію у країні, наче після нашестя татаро—монгольського іга: бюджет — фактично порожній. Лише за офіційною інформацією уряду, дефіцит державного бюджету нині сягає 12 відсотків ВВП, “дірка” Пенсійного фонду — майже 22 мільярди. Заборгованість із заробітної плати щомісяця зростає і на сьогодні становить 2 мільярди гривень. Екс—міністр фінансів Віктор Пинзеник “радує” прогнозами й собі: Україна зараз близька до грецького дефіциту. Ситуацію неймовірно ускладнює ще й досі відсутній державний бюджет.

Українці “тішаться” й іншими цифрами: наші зарплати знизилися до рекордного мінімуму, і тепер менше, ніж громадяни України, ніхто в Європі не заробляє — навіть у найближчих сусідів із Білорусі та Молдови справи йдуть краще. З пенсіями ситуація — не ліпша: майже 60 відсотків українців мають пенсії не вище 800 гривень.

І хоча Віктор Янукович обіцяє підвищити українські пенсії до рівня російських (перед кримськими виборцями й не таке скажеш), зробити це буде в найближчі роки нереально, переконані експерти. За словами екс—заступника міністра праці та соціальної політики Павла Розенка, Пенсійний фонд перебуває ще навіть у більш плачевному стані, ніж про це кажуть чиновники. “Таку ситуацію в Пенсійному фонді спричинила не тільки криза і скорочення надходжень, а й розбалансованість пенсійної системи, — переконує “УМ” Павло Розенко. — Сьогодні своїми власними надходженнями Пенсійний фонд фактично може покривати лише 2/3 своїх видатків. І для самофінансування йому не вистачає близько 60 мільярдів гривень. А є ще нестрахові програми, які фінансують за рахунок Пенсійного фонду — це ще десь 20 мільярдів гривень”.

Звісно, за таких умов забезпечити повну й вчасну виплату пенсій надзвичайно складно. І хоча новоспечений міністр праці Василь Надрага божиться, що квітневі пенсії уряд виплатить “день у день”, гроші на них — ще питання відкрите. “Перші дзвіночки вже прозвучали: у березні були затримки у виплатах пенсій — до 5—6 днів. Це свідчить про те, що щось потрібно робити з пенсійною системою”, — зауважує Павло Розенко.

“Пенсійний фонд став благодійним”

Керманичі знають, що робити потрібно. Як і уряд Тимошенко, Кабмін Азарова вже пішов по світу з простягнутою рукою і просить у Міжнародного валютного фонду 5 мільярдів доларів, щоб покрити дефіцит бюджету. Паралельно Азаров уже позичає, як і колишній Прем’єр, гроші в українських державних банків — для виплати пенсій. (Тимошенко свого часу теж брала кошти в борг під шалені відсотки у банків та інвестиційних фондів, аби залатати дірки). Але ж їх ще потрібно отримати! Як відомо, МВФ ставить суворі вимоги перед урядом: хочете гроші, реформуйте пенсійну систему, зменшуйте кількість привілейованих пенсіонерів, активізуйте адресну соціальну допомогу й підвищуйте ціни на газ.

Те, що пенсійна система нездорова, розуміють і в Україні. “Пенсійний фонд зі страхового перетворився на благодійний фонд із роздачі державної допомоги. І в цьому криється головна проблема, — переконаний Павло Розенко. — Ми давно вже відійшли від страхового принципу нарахування пенсій і не платимо стільки, скільки людина заробила насправді. Платимо пенсію, виходячи з якихось хитромудрих формул. А єдиним критерієм для нарахування пенсій має бути стаж роботи і заробітна плата, з якої сплачувалися страхові внески. Зараз ми маємо близько двох мільйонів осіб, яким Пенсійний фонд дотягує пенсію до прожиткового мінімуму, величезну кількість пільгових пенсіонерів, які мають право на достроковий вихід на пенсію, різні професійні пенсійні преференції. У такому вигляді пенсійна система працювати далі не може”.

Водночас мало хто з фахівців вірить у те, що радикальні реформи будуть проведені. Віктор Пинзеник, наприклад, поки що не бачить великого бажання у владі щось реформувати. У тому, що далі декларацій ніхто не піде, переконаний і Павло Розенко: “Питання реформ має вирішуватися в трикутнику: уряд, Президент, Верховна Рада. Але в нинішньому складі коаліція не здатна провести будь—які потрібні для держави реформи — вона не проголосує за непопулярні заходи. І найголовніше: всі знають, що потрібно робити, але немає політичної волі, немає можливості у Верховній Раді прийняти такі рішення”.

З іншого боку, позичка Україні потрібна. Тож експерти прогнозують, що уряд знайде “потрібні слова” для МВФ, і нас чекає нова “кредитна голка”. “Якби ж йшлося лише про залучення грошей МВФ для продуктивного інвестування, яке збільшило б виробництво і дало б змогу розрахуватися з боргами, — зауважує заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва Ксенія Ляпіна. — Але ж йдеться поки що лише про покриття бюджетного дефіциту, про те, що уряд Азарова, як і уряд Тимошенко, виходить на внутрішні аукціони й позичає гроші у своїх же державних націоналізованих банків і нарощує внутрішні борги. І це недобра тенденція”.

“Друкарський верстат” чи обіцянки?

Ще один сумний факт: борги віддавати теж колись доведеться. Здогадайтеся, хто відпрацьовуватиме ці кредити? Звісно, ми з вами. “Кожен українець зараз живе в борг, — визнає і голова Держказначейства Сергій Харченко. — Кожен українець, навіть діти, винен за борги попереднього уряду майже 8 тисяч гривень. І ці борги нам потрібно повертати”. За словами Віктора Пинзеника, кожна десята гривня з державного бюджету має піти на погашення тільки одних відсотків від узятого кредиту. Ксенія Ляпіна проводить аналогію: у цьому році ми мусимо витрачати на обслуговування державного боргу таку суму коштів, яка дорівнює річним витратам державного бюджету на українську медицину й освіту. А на часі нова позичка.

Щоправда, при цьому урядовці не приховують оптимізму: ще й обіцяли збільшити у новому бюджеті соціальні виплати: мінімальну зарплату до 888 гривень, пенсію — до 706. Павло Розенко запевняє: якщо уряд візьметься реалізовувати закон про соціальні стандарти, як обіцяв Янукович, і закладе їх у бюджет, — без друкарського верстату точно не обійтися. “Неемісійного способу покриття цих витрат просто не існує”, — переконаний він.

Однак особливо сподіватися на радикальне підвищення пенсій та заробітних плат найближчим часом точно не варто. Говорити про нові соціальні програми взагалі не доводиться. “На сьогодні в державі фінансують тільки заробітну плату та пенсії, — каже Павло Розенко. — Решту видатків заморожено. Бюджетні програми “відсувають” на останній квартал 2010 року. І, дай Боже, щоб їхнє фінансування залишилося на рівні попереднього року. Але це однаково означатиме, що кількість путівок, візків для інвалідів, протезних засобів буде зменшено порівнняно з попередніми роками”.

А програмні соціальні обіцянки Президента Януковича, між іншим, були “на широку ногу”. Казав Віктор Федорович про солідну допомогу при народженні дитини з 2011 року: за першу дитину 25 тисяч гривень, за другу — 50, за третю 100. Божився, що допомога з догляду за дитиною зросте мало не до 500 гривень. А вчителі, лікарі, міліціонери та військові отримають квартири, підписавши контракт на 20 років. Малому бізнесу взагалі “шару” обіцяли — скасування податків на 5 років.

Але будьмо реалістами. За нинішніх умов ці обіцянки виконати неможливо ні в цьому, ні в наступному році. “Я передбачаю, що якісь обіцянки з цієї програми почнуть реалізовуватися лише в останній рік перед президентськими виборами”, — прогнозує Павло Розенко.

Нинішні кризові часи змушують людей усе частіше згадувати кінець 90—х, коли пенсії та зарплати затримували по кілька місяців, а “живих” грошей люди взагалі не бачили. “Тоді, у 1999—2000 роках перед тодішнім Прем’єром Ющенком стояли серйозні виклики, — згадує Павло Розенко, — і було прийнято єдине правильне рішення: сконцентрувати всі ресурси держави для погашення боргів перед пенсіонерами. Так з’явився імпульс для розвитку економіки в державі, адже ці кошти люди повертали назад, купуючи товари. Це було революційне рішення, яке дало поштовх для ровитку й пенсійної системи. Зараз ситуація зовсім інша: сьогодні є проблема з фінансуванням поточних виплат. Перед владою зовсім інакший виклик: зрушити з місця пенсійну реформу, а це потребує політичної волі”.

До речі

Пенсійні витрати у США — це 6% ВВП, у Європі — 8%, в Україні — 16%.

Марина БЕХ