Як офіцери писали листа Януковичу

Лист, щоправда, вже до того був написаний чиєюсь спритною рукою, а офіцери мали внести в нього корективи і затвердити остаточний варіант.

У конференц-залі Інституту філософії на Трьохсвятительській зібралося більше сотні колишніх військових, представників 29 рухів та громадських організацій України. Ініціатором була Всеукраїнська громадська організація офіцерів запасу “Команда “За своїх!”, яка на порядок денний внесла лише одне питання — лист президенту, Верховній Раді та Кабміну, присвячений сумнівному святкуванню 23 лютого — Дня захисника Вітчизни.

“Зважаючи на те, що за 20 років незалежності нам немає що святкувати, та розуміючи, що Україна та її народ нині опинилися під загрозою зникнення, пропонуємо всім, хто сьогодні відчуває себе захисником Вітчизни або просто скривдженим владою, поповнити наші лави та долучитись до заходу офіцерського складу “Команди “За Своїх!”

Метою зібрання офіцери визначили винесення недовіри Верховній Раді України “за приниження честі та достоїнства захисників Вітчизни”, оголошення попередження про службову невідповідність Головнокомандувачу Збройних Сил України президенту Януковичу “за стан справ у Збройних Силах України”.

Втім, як це зазвичай буває, добре спланований захід неочікувано переріс у такі собі збори “трудового колективу”, які більше нагадували сумнозвісні військові з’їзди 1917-го, прикметні надмірною революційністю й анархізмом.

Почавши з читання листа намісника Києва Попова, в якому той окрім оголошення привітань учасникам зборів не забув похвалитися, що також дев’ять років служив батьківщині і навіть трохи в КДБ, товариство перейшло до дискусії. Говорили про активізацію офіцерства в розбудові громадянського суспільства, потребу відійти від шкурних інтересів і захищати інтереси всього народу, велику цінність і професійність офіцерства, про ті ж таки шкурні інтереси і потребу зведення житла, повернення вкладів громадянам, про те, що проти України ведеться неоголошена війна і наші втрати вже перевищили ті, яких країна зазнала під час Другої світової, про те що слід рятувати націю найкрасивішу і найрозумнішу…

З великими потугами, але за кілька годин лист до президента таки прийняли. Щоправда, з правками. Особливих наслідків і результатів від цього навряд чи варто очікувати, бо президент, найімовірніше, його в очі не побачить. Але, якщо глобально поглянути на цю подію, офіцерське зібрання має неабияке значення. Хоч як крути, але офіцери — люди особливі, на їхню думку не можна не зважати і їхній досвід та знання, здобуті за роки служби, в нормальних країнах використовують за прямим призначенням на користь тих-таки країн. Натомість у нас цих людей зазвичай викидають, як мотлох.

Такі собі напіванархічні збори офіцерів 29 громадських товариств з усієї України насправді можуть нічого не означати і на них можна не звертати уваги, як, напевно, і зроблять. Водночас це може бути доволі промовистим сигналом, почути який владі все-таки б не завадило. Сигнал полягає в тому, що люди, які вміють тримати в руках зброю і вчилися робити це не на бандитських розборках, а в регулярному війську, нарешті починають ображатися вголос і гуртом. Звісно, від образ до справ далеко, проте і це не факт. Ніхто не знає, коли в кого урветься терпець і зірве дах.

Зважаючи на настрої більшості присутніх на зустрічі, питання шкурні їх вже мало цікавлять, серед яких і квартири, й пенсії. Бо, мабуть, вже є усвідомлення того, що ані квартир, ані пенсій їм не бачити як своїх вух, допоки влада не почне поважати свого народу і не перестане вважати його за бидло. “В українських офіцерів немає інших інтересів, як інтереси цілого народу, — сказав один із учасників. — Проблеми робітників, учителів, лікарів — це наші проблеми. Ми боротимемося не за додаткові копійки, а за добробут всього українського народу”.

Високі слова? Можливо… Втім, слова “Почую кожного…” також із цієї опери. І хтозна, можливо, якраз у цьому випадку чиїсь ледь чутні “високі слова” декому все-таки краще було б почути. Бо, сховавшись за парканом, сидіти на золотому унітазі та читати вірші Чєхова — це, звісно, дуже благородна річ, але не вельми безпечна.

Роман МАЛКО