Як Німеччина “чує” і “розуміє” Україну

Україна мало присутня в медіапросторі Німеччини та інших впливових країн ЄС: інформацію про неї транслюють або місцеві ЗМІ, або російські. Це визнають як громадські активісти, так і дипломати. Однак замість держави, цей вакуум нині заповнюють проукраїнські активісти. Водночас, на думку експертів, Україні треба враховувати спосіб мислення німецьких громадян та політичної еліти, відтак зосереджуватись на отриманні від Німеччини економічної підтримки та сильніших санкцій проти Росії, а не військово-технічної допомоги.

Один з найпопулярніших проукраїнських інтернет-порталів Німеччини, який спеціалізується на російськомовних читачах, розвивається на волонтерських засадах, а не коштом українського бюджету. Його створив харків’янин Ігор Магрилов, який свого часу був співзасновником та першим редактором українського видання “Теленеделя”. Ігор більше 12 років мешкає у Берліні. На початку Революції Гідності він зрозумів, що в Німеччині просто немає інформаційного ресурсу, який би давав неупереджену інформацію про події в Україні саме російською мовою, для вихідців з пострадянських держав, оскільки ці люди отримують інформацію здебільшого з російських ресурсів. І вирішив створити його. Про те, як німці сприймають новини про Україну, Ігор Магрилов розповів Радіо Свобода.

“Україна взагалі не представлена на медіаринку Німеччини. До прикладу, на сайтах Берліна новини про Україну часто подаються з проросійського боку, часто — їх взагалі оминають, щоб не втратити рекламодавців, щоб не заглиблюватися в українсько-російський конфлікт — причин багато. Я зробив ставку на той численний прошарок німців та мігрантів, який володіє російською мовою”, — пояснює медійник.

“З перших днів Майдану я висвітлюю понад 90% всіх значущих масових акцій у ЄС, пов’язаних з Україною, та подій в самій Україні та в зоні конфлікту. Це важко робити своїм коштом. Але я радий, що мене помічають, передруковують, читають, як свідчить статистика — у більшості країн світу. Мешканці Берліна, які мають проросійську позицію, обурюються моєю роботою, висловлюють незадоволення тим, що я пишу. Дехто з них знає мене особисто, і говорить це у вічі. Але це інформаційна війна, вона такою й має бути”, — зазначає пан Магрилов. 

Міністр інформаційної політики України Юрій Стець раніше анонсував створення українського державного телевізійного мовлення за кордоном, але наразі цей проект не запрацював. Ігор Магрилов каже, що готовий долучитися до розвитку українських державних медіапроектів у ЄС, якнайменше — поділитися досвідом. Він намагався вийти на зв’язок і зі Стецем, і з керівником президентської адміністрації Борисом Ложкіним, з яким він багато років тому мав спільний медіабізнес в Україні. Але поки що безрезультатно. Тим часом Ігор самотужки створює україномовну версію свого порталу.

Українцям та німцям треба зрозуміти “мову” одне одного — експерт

Аудиторії найбільш впливових країн ЄС мають свої особливі смислові орієнтири, тому вони можуть просто не розуміти аргументів, які для українців є очевидними, і надавати значення деталям, яких українці б не помітили, пояснює науковий директор Інституту євроатлантичного співробітництва Олександр Сушко. Він закликає Україну враховувати це у своїй інформаційній політиці в ЄС. Так, проросійські позиції частини німців щодо українсько-російського збройного протистояння Сушко пояснює не так впливом російської пропаганди, як традиційним почуттям вини німців перед Росією з часів Другої світової війни та й економічними інтересами німецького капіталу в Росії.

“Німецьке суспільство — неоднорідне. Треба розуміти, з ким саме і про що саме говорити. Для представників бізнесу, для гуманітарної еліти, для простих громадян мають бути різні аргументи. Так, в Німеччині є чимало тих, які стоять на проукраїнських позиціях, а є й ті, на чиїй мапі світу, за польським кордоном, одразу починалася Росія. Про існування України вони дізналися нещодавно, і не знають, що з цим знанням робити”, — пояснює аналітик. 

Водночас Олександр Сушко не радить сприймати громадян Німеччини та інших впливових країн ЄС як жителів такого собі інформаційного вакууму. На відміну від росіян, німці мають велику кількість якісних джерел інформації про події у світі, тому треба робити так, щоб інформація з України теж була якісною і не губилася в цьому потоці, радить експерт. 

Німеччина є ключовим політичним гравцем у Євросоюзі, і від її позиції великою мірою залежить ступінь західної підтримки України, констатує Олександр Сушко. Тому українським урядовцям, та медіа, які працюють на закордон, треба розуміти ті побоювання, які мають в Німеччині щодо України. І працювати на їх мінімізацію.

“Треба добирати аргументи, які зменшать ці побоювання. Так, багато хто у Німеччині вважає, що Україна може стати тягарем на шиї німецьких платників податків. Тут Україні треба показувати, що міжнародну допомогу використовують ефективно, і вона не зникає у бездонній бочці. Треба також говорити, що трудова міграція з України до ЄС не буде критично високою, не нашкодить місцевим працівникам, і що Україна не кидає своїх громадян напризволяще за кордоном”, — підсумовує Сушко.

Українські політики часто звертаються до Німеччини за тою допомогою, якої саме від неї не варто сподіватися. І навпаки, здебільшого не просять тих речей, які ця держава готова надати. Таку думку висловлюють джерела у дипломатичних колах ЄС, з якими поспілкувалося Радіо Свобода. Наприклад, традиційною позицією Німеччини є небажання підтримувати збройні конфлікти, відтак Україна може розраховувати на санкції проти Кремля, а не на військово-технічну допомогу. Яку натомість, можуть надати інші країни Євросоюзу. Натомість, на думку співрозмовників Радіо Свобода, всі європейські країни стимулюють зростання своїх економік, заохочуючи великі німецькі інвестиції. Саме така підтримка Німеччиною України була би найбільш ефективною, стверджують дипломати. 

Подібні думки висловлюють і українські волонтери, які працюють в ЄС.

Так, волонтер з Берліна Ольга Ранкель в розмові з Радіо Свобода визнає: на відміну від литовців чи поляків, німці втрачають інтерес до збору допомоги, якщо чують, що піде до Збройних сил України чи добровольчих підрозділів. Натомість вони активно відгукуються, якщо ідеться про потреби переселенців, тих, хто втратив домівки, і особливо дітей, які постраждали від російської агресії на Донбасі.

Євген СОЛОНИНА