Війна, розв’язана москалями, змінила українсько-російські відносини, поглибивши прірву між деспотичними московськими варварами та Україною, з її культурою та традиціями свободи. Зміни у Києві — це, однак, лише частина змін у міжнародному середовищі, які відбуваються внаслідок російської агресії та героїчного опору, що його чинять українці.
Україна зруйнувала міф про могутність російської армії
Ефективна оборона країни, здійснена Збройними Силами України, за масової підтримки всього народу, підірвала престиж російської армії як “другої військової потуги у світі”. Жорстокість москалів і нездатність виправдати агресію бодай якимось достовірним приводом призвели до відносної консолідації Заходу, а прихильникам продовження співпраці з Кремлем завдали болючих іміджевих втрат. Дотеперішні союзники Росії слабнуть. Вірменія, переможена Азербайджаном у кампанії 2020 року, відмовилася від надії на ефективний матч-реванш за підтримки Москви і стала на шлях пошуку дипломатичного розв’язання проблеми Нагірного Карабаху. Касим-Жомарт Токаєв, президент Казахстану, через місяць після атаки проти України, відмовився підтримати своїх союзників. Шокуючі втрати, завдані українськими захисниками російським загарбникам у перші тижні бойових дій, фактично відлякали Олександра Лукашенка від перевірки рівня лояльності білоруської армії у випадку відправлення її у вогонь боїв, які навряд чи були б для неї переможними. Вражена поразкою російського наступу на Київ і Харків Японія нагадала, що питання Курильських островів залишається неврегульованим.
Російська армія, оснащена запліснявілими перев’язками в медичних пакетах зі складів кінця 1970-х років, з розкраданням палива, оптики з бойових машинах і харчових пайків, армія, котра їла собак і котів, а в своїх обозах тягла награбоване майно замордованих українських цивільних — від мобільних телефонів до пральних машин, холодильників і одягу, ба навіть унітазів, — стала об'єктом зневаги для всіх людей лицарського ремесла.
Україна як джерело натхнення для народів Центральної Європи
Поразка першої фази російського вторгнення зміцнила дух опору в усій Центральній Європі. Україна мала впасти за три дні. Так говорили в Москві та, що характерно, в Берліні. Але вона не впала. Україна захищається понад 110 днів, і немає жодних ознак того, що вона капітулює. ЗМІ, які “обслуговують” Москву (але також ті, де домінує німецький капітал), роками поширювали візії, що Таллінн, Рига та Вільнюс упадуть за два дні, Варшава за три, а на п'ятий день москалі досягнуть Вроцлава. Сьогодні — завдяки українцям — на все це ми можемо хіба що знизати плечима. У відповідь на погрози Кремля фінни публікують меми з порожнім зимовим лісом і запрошенням “Потренуйся і знайди фінського снайпера”. Героїчна оборона українців дала народам, яким загрожувала Росія, волю до боротьби та надію на перемогу. Російські злочини переконали їх, що в разі агресії треба боротися, а гасло “Вже не ті часи. Ніхто нікому не збирається стріляти в потилицю” виявилося неправдою. Буча відбулася не в 1937 році, не в 1940-му й навіть не у 1953-му, а в наш час — у березні 2022 року. У Польщі стоять черги до пунктів призову Військ територіальної оборони. Приклад України працює.
Крах престижу Німеччини та Франції
Протягом минулих тридцяти років Німеччина чимало інвестувала у формування вигідної для неї орієнтації українських політичних еліт. Та праця німецьких фондів — Аденауера (ХДС/ХСС), Еберта(СДП) і Бертельсмана (формально незалежний, але пов’язаний із лібералами), за гроші яких останніми десятиліттями точилися основні українські дебати про міжнародну політику, формуючи, між іншим, негативний образ Польщі після 2015 року, пішла за вітром. Історія з п’ятьма тисячами старих шоломів, протиповітряними ракетами “Стрела” в зогнилих ящиках із запасів НДР, зенітними установками “Gepard”, але без боєприпасів, а також перешкоджання Німеччиною на початку війни третім країнам (Естонії) передавати Україні зброю німецького виробництва, тривалий німецький опір поширенню антиросійських санкцій ЄС на її головні банки “Сбербанк” і “Газпромбанк”, заклики до перемир’я та загальне розчарування Берліна тим фактом, що Україна й далі захищається, обурили українців і не лише їх. У шведській пресі почали з’являтися заголовки “Німцям має бути соромно”, а The Wall Street Journal іще перед російським вторгненням, коментуючи політику Німеччини, спрямовану проти надання зброї Україні, вразив своїх читачів заголовком “Чи Німеччина надійна союзниця Америки? Nein”. Британці та американці тим часом вигадали нове дієслово: “to scholz” (від прізвища німецького федерального канцлера, Олафа Шольца), що означає обіцяти й не виконувати обіцянок, як Німеччина, яка задекларувала постачання до України зброї на понад €0,5 млрд, але надіслала тільки 35% того, що обіцяла, і такої якості, про яку вже йшлося. У підсумку маленькі Естонія і Латвія дали більше, ніж потужна Німеччина, як в абсолютних цифрах, так і у відсотках від їхнього ВВП, а також у процентах здійснених обіцянок. Польща в обсягах допомоги поступається лише абсолютним показникам вартості військового обладнання, що надходять із США. Польща виконує всі свої обіцянки і не лише приймає біженців, а й спрямовує на допомогу Україні найвищий відсоток ВВП (1,18%) на тлі 0,08% Франції та 0,007% Німеччини.
Радник міністра закордонних справ Франції, колишній керівник Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS) професор Франсуа Гейсбур в інтерв’ю французькому телеканалу LCIсказав на початку червня, що, відвідавши Польщу і балтійські та скандинавські країни, він може стверджувати: до Франції внаслідок її політики щодо російської агресії в Україні припинили дослухатись у цих країнах, вона втратила там увесь свій престиж. Дзвінки Емманюеля Макрона до Путіна та ганебна пропозиція президента Франції, щоб Україна поступилася Росії своїми територіями та заради “порятунку обличчя Путіна” прийняла стратегію “земля в обмін на мир”, виключили голову французької держави з кола осіб, здатних розводитися про повагу до європейських цінностей, демократії та прав людини й викликати при цьому довіру. Адже віддати територію означає також віддати людей, які там мешкають, і то віддати їх до московської неволі, де тих, хто належить до політичних еліт — нехай навіть на рівні села — чекають тортури і смерть, як це трапилося з Ольгою Сухенко, старостою села Мотижин під Києвом, убитою москалями разом з сином і чоловіком. Знищення України як політичного утворення вимагає винищення її провідних верств, а на решту населення чекає депортація і поневолення.
Падіння престижу Німеччини і Франції в усіх державах східного флангу НАТО і факт, що керівна роль цих обох держав у сфері Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС стала перед обличчям суворої реальності російської загрози неприйнятною, є наслідком війни в Україні.
Байден як Теоден, володар Рогану, або повернення США
Президент Джо Байден, що його численні помилки, вчинені у 2021 році (згода на “Північний Потік-2”, ставка на Німеччину, зустріч із Путіним, катастрофічний спосіб виходу США з Афганістану, твердження, що менш масштабне вторгнення росіян в Україну викличе слабшу реакцію), підбадьорили Кремль у прийнятті рішення про агресію, відколи масоване російське вторгнення стало очевидним, поводиться енергійно. Він і надалі робить помилки, переймаючись тим, де для Москви пролягають “червоні лінії”, але все ж таки саме завдяки США відбулася консолідація Заходу в тиску на Росію, а до України було спрямовано потік американської зброї. Прийняття Закону про ленд-ліз на зразок аналогічного документу часів Другої світової війни, за допомогою якого США забезпечували антигітлерівську коаліцію військовим обладнанням, і скерування в його межах сорока мільярдів доларів на військову допомогу для України змінило стратегічну обстановку у війні. Очікуваний поворот Сполучених Штатів на Далекий Схід, їхнє зникнення з Європи, стати на чолі якої мали Росія і Німеччина, не відбувся. США, однак, не припинили вважати китайський виклик пріоритетним. Поразка, завдана українцями москалям під Києвом, натомість, переконала Вашингтон, що з-поміж двох способів позбавлення Китаю російського союзника ефективнішим є побиття його руками українських солдатів, а не схиляння Москви відвернутися від Пекіну за допомогою такої компенсації, як визнання Заходом її сфери впливу в Центрально-Східній Європі. І нам потрібно дбати, щоб така політика не повернулася.
“Засуджую вас на велич. Без неї — усюди згуба”1
Наближення війни і сама війна продемонстрували, що нічого постійного немає, що в час біди народи, загрожені Росією, можуть напевно розраховувати лише на себе. США цього разу в останню мить не спасували перед обставинами. Попри це, у Польщі виникло враження, що ми живемо в системі американського військового захисту з невідомим часовим горизонтом тривання. Період її функціонування — це час, даний нам на розбудову структури досить сильної, щоб витримати, коли захист зникне. Потенціал організувати в Центрально-Східній Європі конструкцію, здатну опиратися Москві, мають лише Польща та Україна. Без участі двох наших народів жодна комбінація не має шансів на успіх. Запропонований Лондоном британсько-скандинавсько-балтійсько-польсько-український блок — це логічне рішення. Підтриманий на початку Америкою, він матиме шанс зміцніти і посилитись. Ідея розбиття і відсунення Російської Імперії — це стара польська ідея прометеїзму. Союз Варшави і Києва є sine qua nonумовою її успіху.
1Фінальний рядок вірша Казімєжа Вєжинського “Посмертний вирок”, у якому автор вкладає ці слова до вуст духа Юзефа Пілсудського.
Пшемислав ЖУРАВСЬКИЙ, Вель ҐРАЄВСЬКИЙ
Что скажете, Аноним?
[12:15 25 ноября]
[10:10 25 ноября]
21:00 25 ноября
16:00 25 ноября
14:30 25 ноября
14:00 25 ноября
13:30 25 ноября
12:30 25 ноября
12:00 25 ноября
[16:20 05 ноября]
[18:40 27 октября]
[18:45 27 сентября]
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
Сделано в miavia estudia.