Всенародний цар

Теоретичне опрацювання цієї дилеми цікаве, але практичного сенсу позбавлене, позаяк Україна не загублена у космічному просторі, а знаходиться поміж сотень інших країн. Озирнемось, поглянемо, порівняємо…

У Додатку наведено узагальнені відомості стосовно 193 держав — членів ООН. У 43 із них главою є спадковий монарх, у 97 — прямо і всенародно обраний президент, ще у 53 — глава держави обирається у непрямий спосіб.

Як бачимо, у кожній групі є країни багаті і бідні, загальновизнані демократії і такі, що їх вважають демократичними лише їхні правителі.

Факт наочний і неспростовний: у сучасному світі спосіб визначення глави держави є несуттєвим ні для рівня демократії, ні для якості життя. І те й інше зумовлені зовсім іншими чинниками. Від яких, до речі, істерія зі всенародним обранням увагу відволікає.

Ще й служить димовою завісою для низки диктатур. Дійсно, якщо демократія полягає у прямому всенародному обранні президента, то й Путін з Лукашенком — демократи, і джунглі кишать “демократами з калашами”.

Нічого нового у диктаторських замашках всенародно обраних немає. В Європі першим обраним народом президентом став громадянин Шарль Луї Наполеон Бонапарт (20 грудня 1848 року). Не минуло й чотирьох років, як 1 грудня 1852 року він проголосив Францію Другою імперією, а себе — імператором Наполеоном ІІІ.

Що ж до сучасної України, то, як на мене, президента слід обирати прямим всенародним голосуванням. Не тому, ніби цей спосіб демократичний, а інші — ні. А тому, що так хоче переважна більшість населення. Якби більшість воліла визначати главу держави жеребкуванням, то демократичним було б жеребкування.

Що ж до агітації “за” чи “проти” будь-якого способу визначення глави держави, то це нормальний демократичний процес, полювання за відьмами тут ні до чого.

І якщо потрібні аргументи проти прямого всенародного обрання президента, то кращих, ніж наші чотири гаранти, годі й шукати.

Демократія — це один вимір, популярність — інший. Обрання президента народом є популярним, обрання парламентом — навпаки. Тож політики наввипередки клянуться у вірності народному вибору і винуватять опонентів у намірах протягнути президента через парламент.

Нічого дивного, нічого особливого — тривіальна битва за електорат. Так, чільники ОО “Батьківщина” постійно твердять, ніби Янукович мріє переобратись у парламенті, оскільки боїться загальних виборів.

Гадаю, мріє він бути довічним президентом без жодних виборів, а як реальний політик — опрацьовує різні варіанти. Непопулярні — наостанок.

Принаймні 20 листопада він зробив широкий крок у бік загальних виборів — скомандував продовжити мораторій на продаж сільськогосподарських угідь до 2016 року, тобто після президентських виборів.

Адже більшості виборців земельний ринок не до вподоби, особливо комуністам, на підтримку яких він розраховує у другому турі.

Тепер щодо боїться. Вибачайте, кого?

Чотири рази Янукович балотувався на загальних виборах, двічі президентських (2004, 2010), і двічі — на чолі партійного списку (2006, 2007). І завжди долав гросмейстерський 30% рубіж. Тричі з позиції опозиції.

Ніхто інший подібного не досягав, зверхники ОО й поготів. Не личать їм хвалькуваті заяви.

Додаток. У поданій нижче таблиці зазначені усі 193 держави — члени ООН

Борис БЕСПАЛИЙ