Стан геополітики на сучасному історичному етапі можна описати не надто простою, але зрозумілою для втаємничених формулою: кількість країн, які бажають закласти свою цеглу у фундамент нового світового порядку, більша або дорівнює кількості потенційних посередників у можливих переговорах із Росією щодо припинення війни й набагато менша за кількість вітчизняних експертів із Південно-Східної Азії, які ніколи там не були, але все добре розуміють. На виправдання останніх слід визнати, що розібратися в суперечливих діях деяких найважливіших країн регіону справді важко.
Приміром, Індія взяла участь у Саміті миру в Швейцарії, але не підписала підсумкової декларації; прем’єр-міністр Нарендра Моді не поїхав на саміт ШОС до Казахстану, зате незабаром після цього відвідав Москву. Серед інших аспектів традиційно дружніх відносин із Росією привертає увагу його вимога до Путіна повернути на батьківщину втягнених у війну проти України громадян Індії. Перед тим владі цієї країни вже вдалося повернути десятьох індійців, яких Росія обманом відправила на західний фронт. В Індії було заарештовано злочинну групу, що займалася вербуванням. Раніше (й теж під час візиту до Москви) міністр закордонних справ Шрі-Ланки зажадав від влади РФ не тільки розірвати незаконні контракти та повернути його співгромадян додому, а й виплатити компенсації родинам убитих шріланкійців. Ще раніше зі схожою вимогою до Росії звернувся Непал. Канал CNN повідомляв про 15 тисяч непальців, яких Росія зробила “гарматним м’ясом”. Про громадян Сомалі, Сирії, Куби та Китаю й говорити не доводиться — їхні держави підтримують Росію. Але в Південно-Східній Азії не все так однозначно.
Про це свідчить і приклад Індонезії. Це найважливіша країна та потенційно сильна економіка, про амбіції якої в контексті створення архітектури нового світового порядку нещодавно заявив колишній посол Індонезії в США Діно Патті Джалал у статті для Nikkei Asia. На його думку, разом зі сходженням Китаю до рангу другої “супердержави” ми спостерігаємо новий феномен — сходження так званих середніх держав, чия думка вже незабаром буде не менш важливою. “Середні” держави є й на Глобальній Півночі, але там вони всі беруть участь у військових пактах. На Глобальному Півдні, хоч би що малося на увазі під цим нечітким визначенням, “середні” намагаються шукати стратегічний баланс, і це робить їх потенційними співтворцями майбутнього світоустрою. Що залишається незрозумілим у цій моделі — то це те, як саме “середні” Індонезія, Саудівська Аравія, Бразилія, Мексика, Туреччина, Південна Африка збираються формувати новий світ. АСЕАН — чудовий приклад координації політики регіональних держав, але ця організація не має глобального характеру. Точно так само “черга” охочих вступити чи то до ШОС, чи то до БРІКС нічого не каже про спроможність цих об’єднань формувати міжнародний порядок денний, а приклади труднощів під час спроб скоординувати загальну позицію тієї ж таки не менш потужної “двадцятки” більш ніж переконливі.
Індонезія була присутня на Саміті миру, але підсумкової Декларації не підписала. Водночас стало відомо, що ця країна відмовилася заправляти паливом і взагалі обслуговувати рейси російських авіакомпаній, і це в розпал сезону на Балі. За даними російських джерел, торік там побували 150 тисяч громадян РФ, і всі добиралися з пересадками. Така ситуація триває вже два роки, й однією з причин є те, що індонезійські банки відмовляються проводити розрахунки з російськими партнерами через загрозу санкцій. Росія також вимагає від Індонезії гарантій, що на її території не будуть заарештовані російські авіалайнери (2022 року сталося 13 таких випадків у різних країнах), одначе й їх отримати не вдається. Нібито випадково в цей самий час в інформаційному просторі з’явилися публікації про те, як свого часу КДБ намагалося шантажувати президента Індонезії Сукарно, показавши йому відео, де начебто він вступає в неналежні стосунки з російською стюардесою. Кажуть, відео сподобалося Сукарно, й він попросив зробити йому копію, щоб показати друзям. Шантаж не вдався.
Після візиту Путіна до В’єтнаму, під час якого так званий президент РФ намагався продемонструвати всім, що його поважають не лише в Північній Кореї (15 підписаних угод, поглиблення всеосяжного стратегічного партнерства та інше), туди приїхав помічник держсекретаря США у справах Східної Азії та Тихого океану Деніел Крітенбрінк, який працював американським послом у В’єтнамі з 2017 до 2021 року. Представник Держдепу заявив, що США та В’єтнам “ніколи не були настільки близькі одне до одного у визначенні бачення світу, який хотіли б бачити дві країни”. Він упевнений, що партнерство між США та В’єтнамом “іще ніколи не було таким міцним”, а міністр закордонних справ В’єтнаму Буй Тхань Шоном підтвердив, що США — “партнер стратегічного значення” для його країни. В’єтнам підніс відносини зі США до вищого можливого рівня — всеосяжного стратегічного партнерства — ще під час візиту Джо Байдена у вересні 2023 року. За словами міністра, Ханой готовий працювати зі США, “аби просувати всеосяжне стратегічне партнерство для ефективного, стабільного та змістовного розвитку на основі поваги до незалежності, суверенітету, територіальної цілісності й політичних інститутів одне одного”. Мовою бізнесу це називається хеджування ризиків. Торгівля США та В’єтнаму 2023 року — 111 млрд дол., із яких 97 млрд — це в’єтнамський експорт. Для порівняння: товарообіг В’єтнаму й РФ торік становив 5 млрд.
Саміт ШОС у Казахстані, що, як очікувалося, мав стати “відповіддю” на Саміт миру, закінчився підписанням 25 геть пустопорожніх документів, що, як і всі попередні, не матимуть жодного розвитку. Єдиний результат — і той досить сумнівної якості — це прийом до організації Білорусі (найімовірніше, в обмін на входження Казахстану до БРІКС). У принципі, варто очікувати: що більше ізгоїв увійдуть до ШОС, то менш дієздатною вона буде.
Дивним виглядав візит до Астани генсека ООН, який проігнорував Саміт миру. У Казахстані план “миротворчості” в Україні, який намагався просунути Путін, навіть не обговорювали, як і раніше сформульовані пропозиції Китаю та Бразилії (можливо, вони з’являться восени на БРІКС).
Головний підсумок — Китай продемонстрував усім контроль над ШОС і державами Центральної Азії. До речі, в серпні там само, в Казахстані, відбудеться черговий саміт Японія—ЦА й, вочевидь, це теж буде серйозний діалог про майбутнє. Китай робить ставку на Казахстан, Японія — на Узбекистан, і в усьому цьому проглядаються явні наміри реальних учасників геополітичних ігор забезпечити стратегічний баланс їхніх взаємних інтересів.
Про це свідчить і статистика візитів вищих державних керівників КНР із січня 2023 року до сьогодні. З 87 візитів за кордон 43 були до країн Європи (24) і АСЕАН (19). До інших країн Південно-Східної Азії — 33 (для порівняння: до Африки — 15 візитів, на американський континент — 5, так само до однієї Франції, до США — 3).
Не лише кількість, а й зміст цих візитів свідчить про намір Сі Цзіньпіна зберегти економічні відносини з ключовими торговельними партнерами, спробувати охолодити їхні стратегічні відносини зі США, постійно підкреслюючи нібито переваги багатополярного світу та незалежної зовнішньої політики. Незрозуміла впевненість у тому, що Франція, Німеччина та безліч інших багаторічних союзників США просто знемагають під тиском Вашингтона, найімовірніше, має російське походження. Слід очікувати, що вже незабаром ця впевненість похитнеться.
На саміті НАТО у Вашингтоні відбудуться не лише додаткові заходи США—Південна Корея—Японія, а й США—Японія—Австралія—Нова Зеландія, а також деякі інші. Очікуються не тільки активні зусилля зі зміцнення зв’язків НАТО з Індо-Тихоокеанським регіоном, а й розроблення заходів для зменшення загрози розколу між союзниками в разі зміни хазяїна Білого дому. Очікується, що вже найближчим часом Японія та Філіппіни підпишуть угоду в галузі оборони, що передбачатиме допуск військ кожної з країн на територію іншої. Раніше такі угоди Японія підписала з Австралією, Великою Британією та Францією. Філіппіни збираються рухатися таким самим маршрутом.
Розмови про міць Глобального Півдня наразі розбиваються об прості рішення стосовно додаткових тарифів на китайські електромобілі та батареї, ухвалені цього року США та ЄС. Те саме зробили Туреччина (відразу на 40%) і Бразилія. За цих умов Китай переорієнтував експортні потоки до Азії, де негайно відчули приплив дешевих китайських товарів. За умов, коли споживання є основним джерелом зростання, це загрожує банкрутством багатьом виробникам, зокрема в Таїланді, В’єтнамі, Індонезії й навіть у Південній Кореї. Очікується, що найближчим часом ці держави змушені будуть захищати свої ринки від китайської експансії. За умов явно несприятливої економічної ситуації в КНР, наслідком якої є дуже високе безробіття серед молоді, такі кроки є несприятливими для КНР. Вихід є — встановлення справедливого миру в Європі, повернення міжнародних відносин у русло закону, відмова від нічим не підкріпленої параноїдальної риторики про кращий мультиполярний світ, обрисів якого ніхто не бачив і як слід не розуміє. Трохи несподівані результати виборів в Ірані можуть послугувати попередженням деяким автократам.
Колись великий Збігнев Бжезінський розглядав геополітику в Євразії як гру в шахи. В наші дні стає зрозуміло, що вона радше нагадує гру в ґо. І тільки Путін продовжує грати в “чапаєва”.
Сергій КОРСУНСЬКИЙ, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Японії
