Українську мову в Москві вивчають росіяни без українських коренів

За рахунок оренди

Поруч із центром — книжковий магазин “Українська книга”. Саме з нього, власне, все і розпочиналося: крамниця працювала тут ще у 1930-х роках. Історичний привід згодом дав змогу Києву отримати приміщення під Український культурний центр. Таке рішення ухвалено 1993 року. Повноцінна робота розпочалася з 1998-го, а взимку 2010-го президент України надав центру статус національного.

Щоправда, статусом справа і обмежилася: жодних коштів українська влада закладу не виділяє. “Центр на саморозрахунку, — розповідають працівники. — Живемо з оренди: здаємо деякі приміщення, адже будинок повністю належить Україні”. Кажуть, цього вистачає на оплату комунальних послуг, зарплату, проведення концертів.

Неактуальні новини

Магазин магазином, а ось у самому центрі працює бібліотека. “Я б не сказав, що вона дуже велика, — каже завідувач книжковим фондом Юрій Безкровний з Полтавщини. — Але майже всі нові українські видання були тут представлені”.

На полицях — добра колекція наукової літератури. Цікавляться нею переважно дослідники або студенти. Є і сучукрліт, зокрема, твори Ірени Роздобудько, Сергія Жадана, Марії Матіос.

Часто бібліотеці дарують книжки. “Привозять з України, передають, — розповідає Юрій Безкровний. — Трапляється, книжки надсилають самі науковці. Інколи цілі домашні бібліотеки переходять до нас від місцевих українців та їхніх нащадків, якщо батько, наприклад, помирає. Або й просто так”.

Складається враження, що для постійних відвідувачів найголовніше у цій бібліотеці — це аж ніяк не література, незалежно від того, йдеться про Шевченка чи Андруховича, а… новини. Навіть “не нові”.

“У Росії взагалі мало інформації про Україну, — пояснює Юрій Безкровний. — У курсі подій перебувають хіба що користувачі інтернету. Старші люди не мають такої можливості. Вони приходять сюди подивитись українське телебачення (у нас “тарілка” є), почитати газети...”

Українськими виданнями вкритий цілий стіл. Центр передплачує їх близько 60. “Це і газета “День”, і “Український тиждень”, і “Урядовий кур’єр”, і “Голос України”, і “Дзеркало тижня”, і “Україна молода”, — перераховує завідувач бібліотекою. — передплачуємо навіть регіональні газети, наприклад, “Голос Донбасу”.

“ЗМІ надходять із запізненням, — кажуть у центрі. — Але все одно людям цікаво. Там є аналітичні матеріали”.

Московське україномовне видання регулярно виходить лише одне. Це — “Бульба Ньюс”, яке видає корчма “Тарас Бульба”. “Часопис не повністю україномовний, — зауважує Юрій, — але газета цікава. Більше, на жаль, нічого немає. Раніше був “Український огляд”, “Українські вісті”, “Український кур'єр”… Всі ці видання розповсюджувалися безплатно. Мабуть, втратили спонсорів”.

Культурна складова

Найбільше людей приходить до центру на концерти. У січні тут виступав народний артист України, композитор і співак Олег Марцинківський, була програма “Українська мелодія Глієра”. На День Соборності, 25 січня, виступив Хор імені Григорія Верьовки.

Користуються популярністю й виставки. Нині на Арбаті, 9 можна подивитися малюнки Софії Мартусенко та Маргарити Ткачук на теми різдвяних казок і роботи учнів тутешньої Української недільної школи імені Павла Поповича “Новорічні візерунки”.

Ті чи інші акції відбуваються майже щодня. Перегляди кінофільмів, репетиції Українського музично-драматичного театру-антрепризи “Еней”, доповіді науковців, засідання літературної молодіжної студії “Когорта” або навіть такі несподівані заходи, як “Вечори лугансько-московської дружби”.

Попри очевидно скромні кошти, в центрі відкрито безкоштовну недільну школу та курси української мови.

Без українських коренів

Недільна школа пропонує курси української мови та літератури, а також музики, хореографії та малювання. Постійно її відвідують близько 60 осіб.

“Здебільшого це діти з російських родин. Російськомовних, без українських коренів, — наголошують у центрі. — Останнім часом чомусь так…”

Курси української цікавлять і дорослих: від студентів до пенсіонерів. “Теж чимало росіян, — розповідають працівники. — Є, наприклад, дівчата, які вподобали хлопців з України. Кохання спонукає до освітніх звершень”.

Втрачені покоління

“Взагалі українською мовою, українською літературою та мистецтвом нині цікавляться більше росіяни, — визнають працівники центру. — Українці, переважно молодь і люди старшого віку, приходять зазвичай поспілкуватися”.

У самому центрі також працюють не лише українці. Є, кажуть, “навіть узбек”. Співробітники зазначають, що, працюючи в структурі, де майже всі спілкуються українською, залишатись українцем неважко. Хоч за стінами і Москва.

У центрі про політику говорити не хочуть, кажуть, що незручно. Проте прості українці, які волею долі опинилися в Російській Федерації, свою думку про політичні реалії висловлюють охоче. Нехай і поза стінами офіційної репрезентативної структури.

“Ситуація з виборами доволі передбачувана, — каже сумчанка Софія, яка живе в Москві трохи більше чотирьох років. — Це сміх, хоч і крізь сльози”. У зміни завдяки протестам не дуже вірить: “Росія ще не прокидається, вона лише ворушиться уві сні”.

Іншої думки дотримується вроджений москвич українського коріння Антон, який брав участь у багатьох протестних акціях у російській столиці. “Кривава революція тут нікому не потрібна, — переконаний хлопець. — Люди хочуть демократичних змін. Я не впевнений, чи в цій країні на них можна сподіватись аж так швидко. Але варто спробувати…”

Валерія БУРЛАКОВА