Україна перед вибором: Янукович forever чи підтримка опозиції

Утім, для закордонного журналіста, який незле орієнтується в політичній ситуації в Україні та водночас упродовж багатьох років не тільки “смакував” принади усталеної демократії, але й боровся і далі бореться за утвердження все тієї ж демократії на Батьківщині, нерідко викликає подив позиція непродажного, на щастя, співбрата або посестри по перу, мікрофону.

А саме: кумедна спроба застосовувати інструментарій демократії до чинників держави, яка щораз більше має ознаки авторитаризму, тим паче — до скорумпованих владних чиновників, передовсім украй одіозних політиків із ПРУ.

З різних причин під приціл журналістів найчастіше потрапляє опозиція — безправна, стероризована, переслідувана, а то й ув`язнена. І найчастіше по ній б`ють не тільки провладні (продажні) газетярі й телевізійники, але й принципові працівники пера.

Перші — відробляють хліб з маслом, другі — з чесними намірами ушляхетнити політикум України.

Правду кажучи, українським журналістам доводиться працювати в назвичайно складних і небезпечних умовах: зберігати добру міну при поганій грі, зокрема звертаючись в телекадрі до мажора зі словами “шановний”, коли той не тільки кримінальної зовнішності, але й зі справжнім бандитським минулим.

Безперечно, важко дається журналістові бути чесним і правдивим в Україні, де наскрізь скорумпований державний апарат, а влада використовує силові структури з метою нарощування терору, переслідувань за політичною ознакою, розправ, залякувань тощо.

Вочевидь, нинішня Україна — христоматійний приклад подвійних стандартів, апріорі з відсутністю звичного для цивілізованих країн дотримання законності.

Саме про це з наближенням виборів повинні пам`ятати українські журналісти при виборі об'єкта своєї критики. Тобто мають застановитися, на чий млин вони ллють воду тією чи іншою подачею матеріалу, монтуючи той чи інший сюжет.

Повторююся, що опозиція й провладна партія та її сателіти знаходяться, м`яко кажучи, далеко не в однакових умовах, а тому підходи до них мають бути дещо відмінні.

Звідси: даючи оцінку чи спрямовуючи критику, потрібно виходити з державницьких інтересів, кращої перспективи для українського народу.

Бо саме демократія зобов'язує нас, своїх сторожових собак, стояти в обороні інтересів громадянського суспільства, кожної людини, а не купки розжирілих, знахабнілих до краю олігархів, такої ж масті найвищих посадовців і верхівки ПРУ. І головне: бачити перед собою візію майбутньої України.

А, значить, обов'язком принципового й авторитетного журналіста (і не тільки!) має стати державницький підхід, державницька думка, благополуччя українського народу.

Тільки сповідуючи такий принцип, українська журналістика рано чи пізно стане промотором незворотніх позитивних змін в Україні.

Перед президентськими виборами-2010 мені, громадянці України, довелося немало чути критики в проющенківській Галичині за мою активну підтримку кандидата у президенти Юлію Тимошенко.

Якось на подібні публічні закиди я відповіла: “Важливо, щоб президентом України не став колишній зек Янукович, а Тимошенко з великим рейтингом. Одначе першим журналістом, який після виборів “буде бити у хвіст і в гриву” новообраного президента Тимошенко, а, можливо, й першою, хто піде на барикади, буду саме я”.

Втілення Януковичем гасла “покращення життя вже сьогодні” для купки олігархів підтвердило вірність моєї позиції.

Поки що неприхильна доля чи одвічна загумінкованість не дала нам, українцям, шансу вибирати найдостойніших. Вибори-2012, можливо, отстанні з деякими ознаками демократичності, пропонують дві розв'язки.

Перша: остаточне закріплення режиму Януковича, внаслідок чого Україна перетвориться в заповідник дрімучої совковості з нестерпним душком авторитаризму, замішаного на донецькому бандитизмі.

Друга: підтримка опозиції на виборах-2012 з перспективою приходу в українську політику нового покоління відмінної формації.

Отже в України є вибір: Янукович forever чи підтримка існуючої опозиції.

Марта ОНУФРІВ, журналістка, Канада, Торонто