“Титанік” для Гітлера. Як нацисти кінопропагандою хотіли прикрити невдачі на фронті

Але це не перший виклад морської трагедії в кіно — 80 років тому історія лайнера надихнула гітлерівський режим на створення дорогого пропагандистського фільму, який мало хто бачив і в якому показали судно із такою ж сумною долею, як і сам “Титанік”.

На початку 1942 року німецький лайнер класу люкс “Кап Аркона” (Cap Arcona) переживав не найкращі часи.

Колись розкішний океанський лайнер, що отримав прізвисько “Королева Південної Атлантики”, іржавів на німецькій військово-морській базі у Балтійському морі.

Двома роками раніше судно конфіскував військово-морський флот Адольфа Гітлера, зняв з нього блискучу фурнітуру й перетворив на казарми для моряків.

Однак 1942-го, завдяки зовнішній схожості з сумнозвісним “Титаніком” “Кап Аркону”, обрали на головну роль для нацистського кінематографа.

За будь-які гроші

Загибель “Титаніка” вже тоді не була новою темою — перші фільми про трагедію вийшли на екрани ще 1912 року, коли судно затонуло у крижаних водах Північної Атлантики під час першого рейсу.

Але Йозеф Геббельс, міністр пропаганди Третього рейху, натрапив на сценарій із зовсім іншим трактуванням подій: у ньому аварія зображувалась як результат англо-американської жадібності.

Автор фото GETTY IMAGES

З одного з найрозкішніших лайнерів у світі “Кап Аркона” перетворилася на реквізит для нацистського пропагандистського фільму (фото судна у 1927 році)

“Геббельс і нацисти на той час зняли сотні пропагандистських фільмів, але цього разу вони хотіли чогось іншого”, — розповів ВВС професор Роберт Вотсон, американський історик і автор книги “Нацистський Титанік”.

“У 1942 році Німеччина мала значні невдачі у війні, і Геббельс прагнув досягти великих успіхів на пропагандистському фронті”, — додає він.

На той момент Геббельс був приголомшений успіхом фільму “Касабланка” — голлівудської романтичної драми, що популяризувала потужний антифашистський дискурс — і це спонукало головного нацистського пропагандиста до дії.

За допомогою “нацифікованої” версії “Титаніка” Геббельс сподівався боротися з ідеологічним ворогом його ж методами.

“Він не шкодував грошей на створення цієї “відповіді” Касабланці” за допомогою власної німецької копії “Титаніка” — “Кап Аркони”, — розповідає професор Вотсон.

“Судна були практично ідентичними, за винятком того, що “Кап Аркона” мала лише три труби, а не чотири, як “Титанік”, тому для зйомок йому приробили ще одну.

У важкі для Німеччини воєнні часи Геббельс виділив величезні гроші на зйомки фільму. У своїй книзі професор Вотсон стверджує, що на це витратили 4 млн рейхсмарок, за нинішніми грошима це приблизно 180 млн доларів, що робить цей фільм чи не найдорожчим в історії.

Сотні солдатів відкликали з лінії фронту для створення масовки у фільмі, а одну з головних ролей зіграла відома німецька акторка Сібілла Шміц.

GETTY IMAGES

Герберт Сельпін, режисер фільму, помер за загадкових обставин після сварки з Геббельсом

Однак процес зйомок супроводжував хаос. Солдати чіплялись до жінок-акторок, на майданчику панувала паніка через побоювання, що яскраве світло софітів стане ціллю для бомбардувань супротивників.

Були й серйозніші проблеми. Герберт Сельпін, один з двох режисерів фільму, впав у немилість нацистів і після критики їхнього втручання у розклад зйомок був заарештований і допитаний особисто Геббельсом. Згодом Сельпіна знайшли повішеним у тюремній камері.

Сюжет

Фільм все ж таки зняли, а в центрі сюжету була жорстка пропаганда: трагедію з лайнером описували як розповідь про корпоративну жадібність британських власників “Титаніка”, попри зусилля єдиного німецького члена екіпажу уповільнити корабель під час руху крізь крижані води Північної Атлантики.

А в епілозі німецькою мовою казали, що загибель понад 1500 пасажирів стала вічним “докором нескінченній гонитві Британії за прибутком”.

“Є нацистські пропагандистські фільми зі значно тоншим меседжем”, — пояснює німецький історик Алекс фон Люнен.

Автор фото GETTY IMAGES

Плакат, випущений до виходу нацистського фільму “Титанік” у 1943 році

“Цей фільм певною мірою демонструє оману деяких нацистських лідерів щодо можливостей пропаганди, — продовжує фон Люнен. — Між рядками там читається, що вони дійсно відчували щось на зразок “ми ще можемо виграти цю війну, якщо просто згуртуємо людей”. І те, що було з фільмом далі, робить цю історію ще цікавішою”.

Професор фон Люнен має на увазі, що Геббельс, який так ратував за цю постановку, заборонив її показ у німецьких кінотеатрах після перегляду кінцевої версії.

Геббельс вважав, що сцени трагедії настільки реалістичні, що можуть викликати паніку у цивільних мешканців Німеччини, які й так жили в страху перед повітряними нальотами.

Автор фото GETTY IMAGES

У нацистській версії “Титаніка” вигаданого героїчного німецького офіцера грає Ганс Нільсен

“Проблемою стало ще й те, що вигаданий німецький офіцер на борту “Титаніка” у фільмі не виконує накази свого керівництва, вважаючи їх помилковими. Це був не той меседж, який нацисти хотіли надати реальним німецьким офіцерам”, — каже фон Люнен.

Професор Вотсон, своєю чергою, зазначає у своїй книзі, що спочатку фільм показали лише на окупованих німцями територіях і не демонстрували у Німеччині до 1949 року, коли його знову знайшли у нацистських архівах.

“Але, попри своє політичний контекст, фільм вражає з технологічної точки зору”, — стверджує професор Вотсон.

“Найяскравішим доказом цього став британський фільм про “Титанік” 1958 року “Незабутня ніч”, де використали сцени з фільму нацистського виробництва через його якість і рівень реалізму”, — пояснює професор.

Трагедія у реальному житті

Провал нацистського фільму мав повернути “Кап Аркону” в забуття.

Але насправді судно посіло ще відоміше місце в історії: під час наступу радянських військ на східному фронті на ньому евакуювали 25 тисяч німецьких солдатів і цивільних, а до 1945 року воно стало плавучою в'язницею, пришвартованою в Балтійському морі, для ув'язнених, переміщених з кількох концтаборів у спробі приховати докази нацистських злочинів.

За словами професора Вотсона, згідно з документами обох сторін конфлікту, щонайменше 5000 людей перебували на борту “Кап Аркони” 3 травня, коли корабель зазнав серії ударів бомбардувальників британських Королівських ВПС. Вони діяли на підставі розвідданих про те, що на цьому та інших суднах у тому районі могли ховатися офіцери СС, що намагалися уникнути арешту.

“Вижили, можливо, людей 300, — каже Вотсон. — Це був один з найжахливіших випадків так званого “дружнього” вогню, коли-небудь зафіксованих на війні”, — додає він.

Два інші судна, що виконували ту ж місію, також зазнали ударів, внаслідок чого загальна кількість жертв збільшилась до 7000.

Ще трагічнішим було те, що “Кап Аркона” й інші судна були атаковані лише за чотири дні до капітуляції Німеччини та закінчення війни в Європі.

Врешті кількість загиблих внаслідок затоплення нацистського “Титаніка” більш ніж удвічі перевищила кількість загиблих внаслідок загибелі реального лайнера “Титанік”.

Фернардо ДУАРТЕ