The Economist: Світогляд з нульовою сумою

Критики Дональда Трампа часто заявляють, що він людина без принципів. Це несправедливо. Він переконаний: прагнення США бути лідером світового ладу, що керується правилами, — дурість. І на диво послідовний у цьому. У 1987-му, через кілька тижнів після того як Рональд Рейґан закликав радянське керівництво знести Берлінський мур, Трамп розмістив текстову рекламу в основних газетах, де описував песимістичніше бачення світу. У відкритому листі до американського народу він (на той час забудовник зі схильністю до публічності) закликав свою країну не бути безхребетною в зовнішній політиці. Звинуватив Японію та інших союзників США в “блискучій” маніпуляції торгівлею та валютними потоками заради власного збагачення, доки Америка безплатно гарантувала їм військову безпеку. “Не дозволяймо більше сміятися з нашої великої країни”, — підсумував Трамп. 

18 грудня президент Дональд Трамп оприлюднив свою Стратегію національної безпеки (СНБ). Це план високого політичного рівня, що визначає, як має підтримуватися безпека США. Закон передбачає, що таку стратегію повинна готувати кожна адміністрація. Трамп похвалився, що його доктрина “Америки насамперед” повертає авторитет країні після років катастрофічних угод і невдач його попередників. Насправді ж, якщо не враховувати кількох пафосних формулювань, СНБ прокладає шлях до послаблення ролі США у світі. І воно продиктоване не необхідністю, а браком стратегічного бачення чи розуміння переваг, які дає Сполученим Штатам глобальне лідерство.

СНБ значно менш радикальна, ніж промови Трампа під час виборчої кампанії із заявами про початок торговельних воєн, неактуальність НАТО й переваги тортур. Утім, її авторам вдалося відобразити песимізм манхеттенського бізнесмена з далекого минулого. Стратегія кепкує з того, що два десятки років американські лідери вважали, ніби “взаємодія із суперниками і залучення до міжнародних інституцій та світової торгівлі перетворить їх на гравців із хорошими намірами і вартих довіри партнерів. Здебільшого цей підхід виявився хибним”.

Так само стратегія доходить жорстких висновків стосовно того, як взаємодіяти з КНР і РФ. Трамп не перший американський президент, який нарікає на торговельні практики китайців та російський авантюризм. Яструбам сподобається багато чого в розділах СНБ, де Росію критикують за залякування її сусідів чи втручання в демократичні вибори (хоча сам Трамп не хоче визнавати останнього). Американські та іноземні політики з традиційним світоглядом також зітхнуть із полегшенням, побачивши, що в СНБ Америка описується як потуга, що відстоює добро й досі бачить місце для (реформованих) структур на кшталт ООН. 

Утім, у трампівській СНБ також є відтінки песимізму. Документ говорить про посилення Комісії США з іноземних інвестицій — відомства, що перевіряє інвестиції на предмет загроз національній безпеці. Це елемент кампанії на захист “Інноваційного фундаменту національної безпеки” (новостворене поняття стосується американського бізнесу, державних Національних лабораторій Департаменту енергетики США та дослідників з академічного середовища, які забезпечують країні технологічну інноваційність). Студентам із “визначених країн”, що вивчають точні науки та інженерію, можуть не надавати візи. Мета — обмежити “економічне обкрадання” Америки. Недовіра до науковців зачіпає і кліматологію. Замість того щоб розглядати глобальне потепління як загрозу, СНБ визначає кампанію проти викопних енергоносіїв як “спрямовану проти зростання”, що шкодить економіці та безпеці США. У 2006-му в стратегії Джорджа Буша-молодшого зазначалося, що американська безпека стоїть на двох стовпах: популяризації свободи, справедливості й людської гідності у світі та лідерській позиції в дедалі більшій світовій спільноті демократій. Буш трактував стриманість як поразку: “Ми обираємо лідерство, а не ізоляціонізм, вільну й справедливу торгівлю та відкриті ринки, а не протекціонізм”. Через дев’ять років СНБ Барака Обами дорікала Бушеві за надмірні амбіції та плямування образу США тортурами, нерозбірливим бомбардуванням тощо. Закликала США діяти тільки тоді, коли на кону довгострокові національні інтереси, і переконувати власним прикладом і змінами вдома.

СНБ Трампа, схоже, відкидає доктрини і Буша, і Обами. У ній ідеться про те, що “ані прагнення демократичних трансформацій, ані самодистанціювання” не вберегли Америку від загроз на Близькому Сході. Багато прихильників Трампа хіба що знизують плечима, побачивши в стратегії обіцянку не нав’язувати демократичних цінностей Америки іншим або ж твердження, що союзники цінні тим, що “посилюють потугу США”. Але транзакційна тональність стратегії в дусі гри з нульовою сумою розчаровує. Америка багато виграла від післявоєнного світового ладу, до створення якого доклалася. Трамп помилявся в 1987-му, коли помічав виключно ціну лідерства, але не його плоди. Помиляється він і сьогодні.