Ціна партійної булави

Партія регіонів — найлегендарніша організація в українському політикумі. Уміння регіоналів не виносити сміття за межі власної партійної хати відома всій країні. З одного боку, такій культурі мовчання можна лише позаздрити: це набагато краще, ніж з’ясування політичних стосунків між політиками-демократами. Проте, з іншого, брак достовірної інформації з середини політради ПР створює незлічену кількість чуток, пересудів та міфів.

Таємниця партійного з’їзду

Так сталося і з перенесенням дати з’їзду Партії регіонів, який мав відбутися 9 квітня. Політрада ПР вустами голови парламентської фракції Олександра Єфремова пояснила, що з’їзд перенесено тому, що в ньому “не можуть взяти участі деякі високопосадові чиновники”. Версія про те, що через неузгодженість планів кількох можновладців всі первинні осередки ПР з усіх українських теренів, від Мукачевого до Луганська, мають втратити сон та спокій на найближчий місяць, є якоюсь неоковирною. Є тут щось від звички вічного лідера ПР тримати в заторах весь Київ, коли він їде вулицями столиці. Принаймні рядові члени партії від перенесення з’їзду вже зараз не в захваті.

А оскільки іншої інформації політрада ПР пересічному громадянину не пропонує, варто розглянути й іншу версію — владна партія потребує більше часу на підготовку масштабної зустрічі зі своїми простими прибічниками з місць. Верхівці партії не до жартів — за деякими даними, цей з’їзд має змінити керівництво ПР. Тож якщо делегатам з’їзду наказали чекати ще місяць, це свідчить про те, що дійти згоди щодо кандидатури керівника партії регіоналам поки що не вдається.

Сипучий ґрунт

Верхівка Партії регіонів просто не може собі дозволити залишити делікатне питання обрання керівництва на волю з’їзду. Попри стійке враження, що структура партії монолітна, з пересічними членами ПР аж ніяк не все гаразд.

Партія Регіонів має три типи прихильників. По-перше, це робітники із заводів, переконані, що голосувати треба “за своїх, тому що вони знають наші проблеми”. По-друге, проросійськи налаштована інтелігенція, яка вслід за героїнею Куліша стверджує, що краще бути зґвалтованою, ніж українізованою, та по-третє, всі українські громадяни, які вважають, що “лише команда професіоналів покращить їхнє життя”. Нині всі три групи виборців глибоко розчаровані у своїх обранцях. “Професіоналізм” регіоналів наразі себе не проявив, натомість інших ознак, які дратують, чимало.

Вертолітні майданчики, маєтки у Межигір’ї, черкаський “Азот”, який купив Дмитро Фірташ, і рейтинг статків Ріната Ахметова (від $1,9 млрд до $16 млрд протягом одного року) надзвичайно бісять електорат регіоналів. Пересічний шанувальник біло-блакитних у той самий час смакує затримками зарплат на заводах, закриттям шкіл та лікарень, браком гречки у магазинах та зникненням хліба. Навряд чи пересічний прибічник ПР саме так уявляв “покращення життя вже сьогодні”. Зрештою, і в Податковому, і в Автомобільному майданах підприємці зі Сходу брали участь не менш активно за своїх західних колег.

Тихе обурення охопило і середовище російськомовної інтелігенції. Обіцяний їй “Закон про мови” залишиться обіцянкою-цяцянкою, яку певно ніхто виконувати не збирається. Натомість шанувальників Росії шокував вирок двом активістам руху “Народний фронт Севастополь — Крим — Росія” з формулюванням “за зазіхання на територіальну цілісність України”.

Крім підприємців, прихильників “єдиної-неділимої” та пересічних громадян, незадоволені й нижчі ланки партійних структур, оскільки всі найкращі посади в партійній ієрархії та виконавчій владі обіймають вихідці виключно з однієї області — Донецької. Гіпертрофованої форми таке “намісництво” набуло в Криму, де місцева організація змушена виконувати накази макіївчанина Василя Джарти, а місцевий лідер регіоналів Анатолій Гриценко наразі обживає в’язничну камеру.

Делегати з’їзду партії — це ґрунт, на якому виростає вся партійна структура. Можна лише уявити, на що перетвориться з’їзд партії, якщо хтось із делегатів озвучить всі ці претензії до керівництва ПР з трибуни. Нескладно збагнути, який вигляду набудуть вибори голови партії, якщо їх за справу візьметься такий сипучий “ґрунт”. Тому з’їзд наразі виконує лише одну функцію — легітимізує рішення партійної верхівки. Однак таке рішення спочатку має бути ухвалене. Тож з’їзд регіоналів насправді відбувається саме зараз на нарадах, прихованих від очей пересічного громадянина.

Москва на дроті

Перенесення з’їзду ПР збіглося з візитом до України прем’єр-міністра Росії Владіміра Путіна. Після теракту в Москві та націоналістичного шабашу під стінами Кремля, в умовах, коли впав навіть офіційний рейтинг партії влади (що засвідчили нещодавні регіональні вибори), російському керівництву вкрай необхідні перемоги на зовнішньому фронті.

Те, наскільки складна нині ситуація склалася в російському інформаційному просторі, підтверджує хоч би DDoS-атака, якої зазнали сайти опозиційної “Нової газети”, “Живий журнал” та “РосПіл” — сайт Олексія Навального, присвячений корупції на вищому рівні російської влади. Практика свідчить: ніщо так не мирить російського громадянина з російським урядом, як українське питання.

Тому, можливо, серіал “Україна ухиляється від братньої дружби”, який показуватимуть тепер у російських випусках новин протягом місяця, влаштує Кремль навіть більше, ніж вступ України до Митного союзу.

Українську ж сторону цікавлять лише ціни на газ. Ще у березні голова уряду заявив, що Росія “диктує Україні непідйомні ціни” і що газові угоди треба переглянути. “Або ми домовляємося з нашими партнерами про нормальну угоду з поставок газу, або ми робимо усе, щоби диверсифікувати поставки газу в Україну. Іншого виходу ми не маємо”, — наголосив Микола Азаров.

Проте проросійські гасла зараз грають з керівництвом ПР злий жарт. Москва має важіль впливу на нього — проросійське крило регіоналів на чолі з депутатом Вадимом Колесніченком. Гасло “керівництво партії не виконує мовних обіцянок” може спричинити серйозний конфлікт в середовищі ПР. А кращого місця для висловлювання таких гасел, аніж з’їзд, просто важко вигадати.

Фронт під килимом

Давній секрет Полішинеля — кандидатуру Миколи Азарова на посаді прем’єра ніколи не схвалювало ахметовське крило ПР. Річ не в партійних інтригах — регіоналам-бізнесменам, які вже встигли оцінити переваги західного менеджменту, огидний сам совково-командний стиль керівництва Азаровського Кабміну. Крім цього, ситуація у країні складається явно не на користь групи Ахметова.

Україна наразі сплачує за російський газ навіть більше, ніж європейські споживачі, у ІІ кварталі 2010 року Німеччина купувала у Газпрому газ по $150 за тисячу кубів, тоді як Україна — за $235. Один з головних споживачів газу — металургійні підприємства Ріната Ахметова. Водночас підприємства хімпрому, які майже монопольно контролює інший бізнесмен Дмитро Фірташ, здобули собі 12,5 млрд кубів блакитного палива, відсуджених в уряду України. Отже, поки металурги змушені купувати газ так дорого, головний конкурент Ріната Ахметова за рівнем впливу всередині ПР має змогу кілька років взагалі не витрачатися на газ і збільшувати свої активи. Навряд чи така ситуація до вподоби Рінату Леонідовичу.

Не тішить його і посилення групи Фірташа в органах української влади. Остання кадрова ротація на Банковій була майже відверто проведена “під Льовочкіна”. Колишній регіонал Тарас Чорновіл стверджує, що президент Янукович “лінивий, і тому він перетворюється на маріонетку оточення”. В таких умовах голова Адміністрації президента Сергій Льовочкін стає новим “сірим кардиналом” а-ля Володимир Медведчук у часи президента Кучми.

В умовах зростання статків та посилення впливу своїх політичних конкурентів цілком природно, що група Ахметова відчуває себе скривдженою і жадає компенсації. Наприклад, хоче мати свою людину на посаді прем’єр-міністра, або керівника партії. Цей варіант зовсім не влаштовує Януковича. Оточення Ахметова — це переважно молоді й амбітні бізнесмени, з яких цілком може вирости альтернативний самому Януковичу політичний лідер. Власне тому він і намагається просунути фігуру Миколи Азарова — одного з лідерів партії, чия команда схожа на нього і вже не здатна мати політичні амбіції.

Певно, саме позиція команди Ахметова не дає дійти згоди у питанні визначення очільника партії. Доказом цього може бути та агресивність, яку останнім часом проявляє на засіданнях Кабінету Міністрів віце-прем’єр Борис Колесніков. 6 квітня під час засідання Кабміну дійшло до того, що спалахнула відверта суперечка між прем’єром і віце-прем’єром.

Якщо все насправді так, то варіантів у влади наразі небагато. Доведеться нескінченно домовлятись, аж допоки Ахметов не буде задоволений кандидатурою нового прем’єра чи лідера партії (бо проти призначення безпосередньо креатури Ахметова заперечуватимуть інші, зокрема, той-таки Льовочкін). Отже, ймовірно, з’їзд Партії регіонів відкладено не востаннє. І відбудеться він, лише коли зміниться ситуація, як усередині країни, так і в міжнародних відносинах.

Дмитро КАЛИНЧУК