Старі ракети ідуть під ніж в Україні

Замаскований несекретний об’єкт

Замаскований у лісі склад ракет видають два прапори — зліва український, справа — американський.

Доступ до входу перегороджує червона стрічка з пишним бантом на ракеті, яку вже вивезли назовні.

Все готово до початку реалізації Українсько-Американського меморандуму про роззброєння, підписаного минулого року. В ньому українська сторона взяла зобов'язання не вивозити і не продавати нікому ракети “Скад”, а США — профінансувати їхнє знищення.

За порізкою ракет спостерігає група американців у білих касках. У касках помаранчевих — виконавці: українська корпорація “Співдружність”, яка вже дванадцять років роззброює вітчизняну армію.

Делегація проходить до розібраної ракети. На табличці біля начищеного до блиску пристрою, схожого на великий самогонний апарат, написано, що це двигун ракети Р-17.

Поруч на землі розкладені мікросхеми з багатьма дротами. Їх кладуть на кувалду і розбивають молотком.

Кожна деталь має свій номер, його перепишуть, а потім сфотографують — для доказу, що справді розбили.

“Безгосподарність” заради безпеки

За п'ять місяців на військовому складі в Калинівці поріжуть на металобрухт 170 ракет і візки, на яких їх переміщують.

Голові обласної адміністрації Вінниччини Миколі Джизі дії військових здаються не господарськими.

Візочок для транспортування ракет Р-17 він пропонує віддати селянам. Однак фахівці з болгарками відповідають, що візки занадто важкі для використання в господарстві. Та й питання не до них, а до керівництва.

Заступник міністра оборони України Володимир Омельянчук одразу пояснює чим небезпечні ракетні візки. І самі ракети, які колись могли нести ядерну боєголовку, а тепер стоять без діла:

“Ракетні комплекси “Скад” сьогодні по всьому світі розповсюджені. В тому числі, коли йшло бомбардування з боку Іраку ізраїльських міст ракетами “Скад”, [то бомбували] отакими самими ракетами. І тому, вже виконуючи зобов’язання перед американською стороною, ми маємо їх привести в непридатний стан, щоб вони не попали до тих, в кого ці ракети ще є”.

Василь Мітішов, генеральний директор корпорації “Співдружність”, яка розрізає ракети, підтверджує слова заступника міністра про рівень охорони військових складів:

“Не секрет, ви знаєте, яка напруженість в світі, то американська сторона просто боїться, що золоті умільці можуть перетворити золотими руками все, що завгодно. Тому, щоб не було цих інсинуацій ніяких, не дай, Боже, десь кудись воно попало”.

Цінний металобрухт

Р-17 у розрізаному вигляді — це вже сотні тон нержавійки, алюмінію, є навіть золото й платина.

Який із металургійних заводів отримає це добро — не кажуть, але запевняють, що безслідно ніщо не пропаде.

Заступник міністра оборони уточнює: гроші з продажу металобрухту заводи переведуть на спецфонд міністерства оборони.

А звідти їх знову витрачатимуть на утилізацію старих боєприпасів. Щоб вони раптово не вибухнули, а списана зброя не потрапила до рук зловмисників.

Мирослава СОКОЛОВА