Що зміниться для українського бізнесу після реформи корпоративної звітності ЄС

Наприкінці 2023 року ЄС опублікував Делегований регламент Комісії 2023/2772. Регламент містить 12 нових європейських стандартів звітності про сталий розвиток (ESRS). Зазначені стандарти мають на меті практичну реалізацію настанов Директиви з корпоративної звітності про сталий розвиток (CSRD). Регламент застосовується з 1 січня 2024 року для фінансових років, що починаються з або після цієї дати.

Отже, з цього року так звана стала звітність увійшла в повсякденне життя європейського бізнесу. Вона охоплює три сфери корпоративних реалій: 

• екологічну (Е);

• соціальну (S);

• управлінську (G).

Трійця ESG стала не лише надійним механізмом внутрішньокорпоративного ризик-менеджменту, а й каналом всеохопної суспільної підзвітності компаній.

Головна відмінність “сталої” звітності від традиційних фінансових звітів полягає в значно ширшому периметрі інформаційного охоплення: корпорації мають звітувати не лише про власну діяльність та/або діяльність підконтрольних суб’єктів господарювання, а й про діяльність компаній у всьому ланцюгу створення вартості. Це страшне словосполучення вже відоме тим українським бізнесменам, яких європейські клієнти раніше встигли ознайомити із суворими вимогами своїх кодексів поведінки постачальників. Але якщо до 2024 року такі фокуси для європейської бізнес-спільноти були радше добровільною екзотикою, то тепер моніторинг ESG-показників на всю глибину ланцюга постачання для провідних підприємств ЄС став обов’язковим. 

На практиці це означає, що великі європейські покупці та замовники почнуть перевіряти стан дотримання ESG-стандартів у своїх постачальників і підрядників.

Найпростіше продемонструвати цей феномен на прикладі ESRS S2 “Робітники в ланцюгу створення вартості” (Workers in the value chain).

До “периметру” цього стандарту входять не лише робітники, які працюють у компаніях “висхідних” (upstream) ланцюгів постачання, а й робітники “низхідних” (downstream) логістичних структур, ритейлінгу, франчайзингових мереж, а також спільних підприємств. 

Коли наші топменеджери чують про порушення прав людини в бізнесі, більшість із них гадає, що йдеться про якісь бізнес-перверзії на кшталт дитячої або примусової праці. Але насправді все значно серйозніше. Права людини містять і трудові права працівників у найширшому розумінні. ESRS S2 охоплює питання:

• гарантованого працевлаштування;

• адекватної зарплати;

• соціального діалогу;

• колективних угод;

• працевлаштування інвалідів;

• балансу між роботою й особистим життям та недоторканності приватного життя працівників;

• охорони праці та санітарії;

• здоров’я та безпеки працівників;

• заходів проти насильства та харасменту;

• гендерної рівності;

• справедливості (рівна оплата за рівноцінну працю);

• навчання й розвитку навичок тощо.

Тут доречно згадати проєкт нового Трудового кодексу, створений українськими урядовцями, який на рівні базового законодавства закладає міни невідповідності зазначеним стандартам.

Не менш важливим для нас є те, що компанії, які підпадають під дію ESRS S2, мають з’ясовувати, зокрема, й питання використання контрагентами так званої ненадійної (precarious) праці. А до цього поняття стандарт включає й роботу за короткостроковими контрактами, й на умовах неповного робочого дня чи субпідряду, залучення неофіційних (informal) працівників та інші прояви гіг-економіки. 

Від грандів європейського бізнесу ESRS S2 вимагає звітувати про процеси взаємодії з робітниками підприємств-постачальників і, зокрема, про те, якими каналами підтримується зв’язок із ними. Водночас компанії мають звітувати й про те, як вони забезпечують конфіденційність скарг і анонімність скаржників. Інформацію про надані засоби правового захисту теж потрібно оприлюднити.

Відповідно до приписів ESRS S2, великий євробізнес відтепер має розкривати інформацію про всі виявлені випадки порушення принципів Глобального договору ООН у ланцюгах постачання, про всі серйозні порушення й інциденти з правами людини.

Звісно, за таких обставин проблеми з дотриманням прав працівників можуть загрожувати постачальникам розривом бізнес-стосунків. Тому ESRS S2 пропонує великим підприємствам ЄС відзвітувати про те, чи береться до уваги становище працівників постачальників під час вирішення питань про припинення ділових відносин із такими постачальниками.

Про те, що ESG-критерії невдовзі визначатимуть обсяги можливих інвестицій, ZN.UA попереджало ще 2021 року. Звісно, в країні, де більшість іноземних інвестицій — це “власні гроші з Кіпру”, галасу ці попередження не наробили. Проте ESG прогресує й поглиблюється, тепер це — не лише питання можливості чи неможливості залучення додаткових коштів у розвиток, а й присутності чи відсутності на ринку ЄС, тобто надважливе для значної частини українського бізнесу.

Які висновки має зробити розумний керівник українського підприємства, що є ланкою ланцюга європостачання? Відповідь проста: дбайливе ставлення до своїх працівників — запорука надійного збуту товарів і послуг. Ображати українських працівників означає ризикувати власним бізнесом. Тож найрозумніші керівники наших компаній вже зараз починають готувати управлінський персонал до складання корпоративної звітності, орієнтуючись на нові європейські стандарти. І придивляються до ніш у ланцюгах, які можуть звільнити їхні неуважні до ESG-критеріїв конкуренти. 

Іван ЧАЛИЙ, к.е.н., експерт SME UA NvD Platform