Що стоїть за претензіями ультраправих Угорщини та Румунії на територію України

Водночас ці заяви можуть наблизити момент, коли суверенітет самих Угорщини та Румунії опиниться під загрозою.

Що відомо про політиків і партії, які так синхронно заявили про бажання отримати українські території? Наскільки вони впливові і навіщо озвучили ці скандальні бажання?

“Бажане Закарпаття”

27 січня свій з’їзд проводила ультраправа угорська партія “Наша Вітчизна”, яка має фракцію у парламенті. Її лідер Ласло Тороцкаї заявив, що якщо “державність України припинить своє існування внаслідок війни”, їхня політична сила претендуватиме на належність Закарпаття до Угорщини.

Водночас він закликав якнайшвидше розпочати перемовини про мир і припинити війну, що відповідає традиційній риториці уряду Віктора Орбана.

Для Тороцкаї це не перший випад проти України. У листопаді 2022 року він опублікував у соцмережі фотографію зустрічі польського та угорського прикордонників на пункті перетину в Карпатах у 1939 році. Це сталось після розчленування Чехословаччини, коли Угорщина знищила Карпатську Україну і встановила контроль над Закарпаттям. Тороцкаї побажав тоді якнайшвидшого відновлення спільного польсько-угорського кордону.

Речник МЗС України Олег Ніколенко назвав ту заяву Тороцкаї неприйнятною і закликав Будапешт засудити висловлювання угорського депутата.

Нова заява Тороцкаї з’явилася напередодні візиту до Ужгороду міністра закордонних справ Петера Сіярто. В Ужгороді 29 січня відбулись перемовини Сіярто з міністром закордонних справ України Дмитром Кулебою та керівником Офісу президента Андрієм Єрмаком, які покликані розв’язати суперечки у відносинах двох країн, зокрема, щодо прав угорської національної меншини.

За підсумками домовилися створити спецкомісію під егідою МЗС, аби представити протягом 10 днів конкретні пропозиції щодо вирішення спірних питань.

Перемовини проходили на тлі спроб переконати Угорщину не блокувати пакет допомоги ЄС для України обсягом у 50 млрд євро.

Автор фото GETTY

Те, що заява Тороцкаї про Закарпаття і необхідність досягнення миру якнайшвидше, з’явилася напередодні візиту Сіярто, може і не бути випадковістю.

Партію Тороцкаї традиційно займає ще більш праві позиції, ніж правляча ФІДЕС Віктора Орбана, і може собі дозволити риторику, яку партія влади не може використовувати. І водночас в деяких питаннях “Наша Батьківщина” є ситуативним союзником ФІДЕС, адже підтримує антиміграційну та євроскептичну політику.

Настрої щодо повернення деяких територій, втрачених Угорщиною внаслідок Тріанонського договору 1920 року, існували завжди. І стосувалися не тільки Закарпаття, але й територій, які належать зараз Румунії та Словаччині.

Угорські політики часто можуть казати про “Тріанонську травму” угорської нації, проте лише ультраправі вголос можуть ставити питання про повернення певних територій. Це для них шанс зібрати більше голосів націоналістичних виборців на виборах — в Угорщині в червні відбудуться вибори до Європарламенту.

Навіщо у Румунії говорять про територіальні претензії

Автор фото GETTY

Приблизно така ж виборча мотивація домінує і у заяві лідера румунської ультраправої партії “Альянс об’єднання румунів”, сенатора Клаудіу Терзіу, який 28 січня закликав до “реінтеграції” румунської держави в її “природних кордонах”.

“Північну Буковину не можна забувати! Південну Бессарабію не можна забувати! Земля Герца, Закарпаття, все, що було і є румунським народом, має повернутися в межі тієї ж держави!” — заявив він під час виступу в Яссах, повідомляє румунське видання antena3.

Румунія під час війни стала одним з найважливіших партнерів України у забезпеченні логістики як постачання озброєнь, так і постачання українських експортних товарів на світовий ринок.

На відміну від Угорщини, відносини з Румунією, уряд якої зараз спільно формують соціал-демократи та праві ліберали, можна оцінювати як чудові.

Проте 2024 рік — це рік президентських і парламентських виборів в Румунії. А ще відбудуться вибори до Європарламенту. Найсильнішими є центристські та праві партії, які виступають за співпрацю з Україною.

Проте ультраправі політичні партії намагаються отримати якомога більшу підтримку і тому використовують риторику про відродження Великої Румунії — щонайменше в кордонах королівства Румунія у 1918-1940 роках. Воно включало території нинішньої Молдови, Чернівецької області, Буджаку (південної частини Одеської області) та острів Зміїний.

Для румунської політики використання риторики щодо відновлення Великої Румунії не є чимось новим. У 1996-2008-х роках великий вплив мала партія “Велика Румунія” на чолі з Корнеліу Вадимом Тудором, яка обіцяла повернути втрачені внаслідок Другої світової війни Молдову, Буковину і Буджак. Розквіт цієї партії прийшовся на найбільш тяжкий в економічному плані період історії посткомуністичної Румунії.

У 2000 році Тудор отримав 33% голосів у другому турі президентських виборах в Румунії. Проте владу йому здобути так і не вдалося, а зі вступом Румунії в ЄС у 2007 році вплив цієї політсили зовсім зійшов нанівець. Теми корупції, економіки, масової міграції молоді відтіснили на задній план ідеї ультранаціоналістів.

Лише у 2020 році в розпал коронавірусної кризи ультраправий Альянс за об’єднання румун, який знову почав використовувати риторику про відновлення Великої Румунії, потрапив до парламенту, а потім розколовся.

І зараз за прихильників ультраправих борються дві партії — Альянс за об’єднання румун(AUR) та партія SOS на чолі з Діаною Шошоака, яка вимагала в України віддати території Буковини та Буджаку. Проти неї в Україні діють санкції.

Автор фото GETTY

Бумеранг, який може вдарити по них самих

Згідно з останнім опитуванням, за AUR готові проголосувати 18% румунів, за SOS — 6%. Тобто кожен четвертий румун готовий проголосувати за політиків, які пропонують відродження Великої Румунії.

Популярність ідеї об’єднання в союз з Молдовою є набагато більшою. У січні 2022 року 74% опитаних румунів підтримали цю ідею, 21% були проти, згідно з опитуванням Inscop. Проте в самій Молдові цю ідею підтримує лише приблизно третина населення.

Загалом у зростанні популярності ультраправих в період економічних криз, спровокованих пандемією коронавірусу та війною Росії проти України, немає нічого дивного. Навіть у більш благополучні часи в багатьох європейських країнах існувала частина населення, яка вважала, що програла або принаймні нічого не виграла від процесів глобалізації, вступу в ЄС і так далі. І зараз ця незадоволена частина населення зросла.

Проте ідеї, які вони пропагують, насправді можуть стати ударом по безпеці цих країн. Адже територіальна дезінтеграція України, яку вони пропагують, виведе на кордони Румунії та Угорщини російську армію. І тоді ці країни опиняться на першому плані протистояння з Росією, або муситимуть підкоритися її політичному впливу, як вже було за часів Холодної війни.

А Закарпаття, про яке мріють угорські ультраправі, Буковина, Молдова та Буджак, про які мріють румунські ультраправі, в такому випадку можуть бути захопленими російською армією, чиї можливості є набагато більшими за можливості армій Угорщини та Румунії.

Самі по собі територіальні претензії до України підривають приналежність цих держав до ЄС та НАТО, які визнають цілісність української території, послаблюють ці альянси і роблять менш ймовірним реалізацію системи колективної безпеки у випаду вже загроз суверенітету чи цілісності Румунії та Угорщини.

Історія має яскравий приклад, коли ігнорування агресії проти сусіда та бажання взяти участь в поділі його території обернулася фіаско для міжвоєнної Польщі.

У жовтні 1938 року Польща не підтримала Чехословаччину під час протистояння з Німеччиною і підписання Мюнхенської угоди, натомість анексувала в неї Цешинську Сілезію — територію у 805 квадратних кілометрів, яка багато років була спірною між двома країнами.

Проте це не врятувало саму Польщу від долі Чехословаччини — вже у вересні 1939 року німецькі та радянські війська розгромили її.

Георгій ЕРМАН