Румунський гамбіт

Російські спецслужби вже давно активізували діяльність в Європі.

Згадаймо лише події останніх років. У травні 2004 року з Словаччини вислано повний склад військового аташату Росії після звинувачення в шпигунстві на користь Москви. У лютому цього року персоною нон грата оголошено російського військового аташе в Естонії. Перші повідомлення ЗМІ на минулому тижні з Бухаресту також засвідчили про новий шпигунський скандал з росіянами, однак, затримані румунськими правоохоронцями агенти раптом заявили про зв’язок з українським військовим аташатом. Реакція Бухаресту була миттєвою. Що ж стоїть за висилкою військового аташе України з Румунії..?

28 лютого в Бухаресті були затримані громадянин Болгарії Петар Зіколов і офіцер румунської армії Флорічел Акім. Перший арештований за підозрою в шпигунстві, другого звинувачено в зраді батьківщині. Апеляційний суд Бухареста санкціонував затримання обох на максимальний для слідства термін — 29 діб. Представники румунських спецслужб заявили, що “було завдано збитку національної безпеці країни”. Проте ніхто з офіційних представників румунської влади — ні адміністрація президента, ні уряд, ні МЗС, — не прокоментували цю інформацію. Єдине, про що стало відомо, так це про висилку з країни українського військового аташе. У зв'язку з скандалом найчастіше згадується ім'я Сергія Ільницького, якого в Румунії оголошено персоною нон грата.

Румунські спецслужби заявили, що вже кілька років спостерігають за “зрадником” Акімом Флорічелом і за громадянином Болгарії Петаром Зіколовим. Управління по боротьбі з тероризмом Румунії оприлюднило відео із затриманням Акіма і Зіколова, коли вони намагалися приховати компакт-диски з компрометуючою їх інформацією. Керівництво спецслужб відмовилося назвати, кому призначалася викрадена інформація. Прокоментувати наслідки шпигунського скандалу для двосторонніх відносин у Посольстві Румунії в Україні відмовилися.

Український МЗС також не налаштований давати будь-які офіційні чи неофіційні коментарі. У прес-службі ГУР МОУ заперечили зв’язок українських дипломатів із затриманими в Румунії шпигунами.

Не зважаючи на обмаль інформації, цікавим фактом у цій справі є те, що українського дипломата не було затримано представниками румунських спецслужб під час якихось протизаконних дій з відповідною їхньою офіційною фіксацією. Як стало відомо “Главреду” з дипломатичних джерел особливістю процесу оголошення українського дипломата персоною нон грата є те, що такі дії румунської сторони не стали наслідком конкретних обвинувачень на адресу Сергія Ільницького. Все відбулось навпаки — український посол в Румунії був викликаний до МЗС Румунії, де йому повідомили про оголошення українського дипломата персоною нон грата без жодних пояснень. І саме така послідовність розвитку подій наводить на конкретні роздуми. Схоже, що румунські спецслужби діяли по заздалегідь узгодженому сценарію, метою якого була дискредитація України. Не може дивувати і той факт, що причетність українського дипломата по суті справи м’яко кажучи “притягнута за вуха”.

Сумніви щодо вини громадян України підсилив і колишній керівник румунської військової розвідки генерал Міхай Маргарит. Він переконаний, що шпигунський скандал навколо українського військового аташе є спробою дискредитації України перед НАТО. В інтерв’ю місцевій газеті “Адеверул” він зазначив, що “Росія давно займається вербовкою як громадян Румунії, так і сусідніх держав, які становлять інтерес для її військової розвідки. При цьому, з метою приховування протиправної діяльності на румунській території, Москва свідомо підставляє під удар інші країни, які мають окремі суперечності з Румунією”.

Слова розвідника підтверджує заява представників компетентних органів Румунії про давні зв'язки Зіколова з російськими військовими дипломатами Росії, які видавали себе за українських військових розвідників. Цікаво, що російські ЗМІ (зокрема, інтернет-сайт agentura.ru від 4 березня ц.р.) прямо підтверджували наявність зв'язків Петара Зіколова з російськими спецслужбами.

У зв'язку з цим, останні події видаються зовсім в іншому ракурсі. Схоже на те, що Москва вдало обрала час для такої провокації. Зокрема ускладнення українсько-румунських відносин на фоні не дуже вдалого для Києва рішення Міжнародного суду в Гаазі про розподіл спірних районів континентального шельфу Чорного моря. За інформацією одного з українських дипломатів, який просив не називати свого імені, саме Росія передала Бухаресту архівні дані про процес врегулювання “шельфових протиріч” між Румунією і колишнім Радянським Союзом. Не виключено, що документи стали додатковими аргументами для румунської сторони в Міжнародному суді.

Логіка таких дій Москви є очевидною. Росія втрачає контроль. Сьогодні, окрім України і Грузії, все більшим головним болем для Москви стає Румунія, що пов'язано з її амбіціями стати одним з лідерів в регіоні Чорного моря. Що, власне кажучи, цілком під силу Бухаресту, який давно для своїх геополітичних цілей використовує стратегічне партнерство з США, а також членство в НАТО і ЄС. Румунія стала активним провідником як американських, так і європейських інтересів в південно-східній частині Європи, що завжди вважалася власною вотчиною Росії.

Все це стає погіршує позиції Москви в регіоні, ще й з урахуванням прозахідної позиції Болгарії, яку Росія вважала головним союзником у так званому “слов'янському світі”. Навіть, не дивлячись на те, що Болгарія давно є членом Північноатлантичного альянсу і Євросоюзу. Приєднання країни до цих організацій фактично звело нанівець давні маніакальні плани Росії — встановити панування в Чорному морі з кінцевою метою — контролювати турецькі протоки Босфор і Дарданелли.

Упродовж двох останніх років на території цих двох держав була розгорнена Об'єднана оперативна група “Схід” американських військ в Європі з штабом на румунській авіаційній базі Михайло Когельнічану поблизу морського порту Констанца. Окрім сухопутного, морського і повітряного компонентів, до складу цього угрупування входить сучасна система ППО “Патріот” (яка за технічними можливостями перевершує російську систему ППО “С-300”), що в сукупності робить Румунію і Болгарію, на відміну від Грузії, практично невразливою для Росії.

Крім того, в рамках союзницьких зобов'язань перед США, Румунія і Болгарія підтримують наполегливі претензії Вашингтона про відміну конвенції Монтре, яка, зокрема, забороняє присутність в Чорному морі військових кораблів нечорноморських держав, проти чого категорично виступають Росія і Туреччина.

При цьому, для досягнення власних цілей Бухарест спирається на міцну сировинну основу економіки, яка робить її фактично незалежною від Росії. Перш за все, це стосується наявності у Румунії великих покладів нафти, що не лише виключає необхідність експорту російської нафти, але і дозволяє румунській стороні відновити роль одного з провідних постачальників енергоносіїв в Європу.

Завдяки чіткій і послідовній політиці в сфері забезпечення енергетичної безпеки держави, Румунія вже майже позбавилася використання російського газу — головної зброї Москви в її спробах вплинути на європейські країни. Торік Бухарест увійшов до числа учасників консорціуму “Панарабського газопроводу” (Єгипет-Ізраїль-Сирія-Туреччина), який вже цього року дозволить постачати альтернативний газ до Румунії. У перспективі, до проекту “Панарабського газопроводу” можуть приєднатися Болгарія, і навіть Україна, що фактично поставить хрест на планах Росії відновити контроль над зоною виняткового впливу колишнього Радянського Союзу. Крім того, меркнуть усі перспективи реалізації Москвою стратегічних планів будівництва нового транспортно-енергетичного коридору в обхід території України в рамках проекту будівництва газопроводу “Південний потік” по дну Чорного моря з виходом до Болгарії.

Звичайно, все це корінним чином протирічить інтересам Російської Федерації, яка докладає всі можливі зусилля для збереження власних позицій в Чорноморському регіоні. У тому числі і за допомогою спецслужб, які стали чи не головним інструментом в реалізації зовнішньої і внутрішньої політики Москви.

За інформацією відкритих джерел, останнім часом “румунська тема” стала одним з пріоритетних завдань Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації на південно-західному напрямі. Насамперед, це стосується детальної розвідки військових і економічних об'єктів Румунії, яка включена в перелік основних завдань російської військової розвідки. У тому числі і розвідувальних органів Чорноморського флоту Росії, які розташовані на території України.

Безпосередньо цими завданнями займаються структурні підрозділи розвідувального управління штабу ЧФ РФ. Проте, набагато більше значення має агентурна розвідка Росії в Румунії, що значно активізувала роботу упродовж останніх років. При цьому схоже, що її головним завданням є також внесення суперечок між “старими” і “новими” членами НАТО, а також підбурювання Румунії і Болгарії до конфлікту з Україною, як з потенційним членом Північноатлантичного Альянсу. Очевидним є те, що Кремль для досягнення поставленої мети не цурається будь-яких засобів.

Аркадій КАНДАУРОВ