Розблокування кордону сьогодні не вирішить наших проблем завтра. Чому нас вчать польські фермери

Протест фермерів у Мадриді, 21 лютого 2024 року

EPA-EFE/Mariscal

Тиждень тому колона тракторів італійських фермерів заїхала на старовинний стадіон Circus Maximus, а до цього вони тижнями блокували дорожній рух у Римі.

В Афінах двісті тракторів заблокували 20 лютого площу Синтагма перед грецьким парламентом. Кілька днів тому сотні тракторів проїхалися Прагою, заблокувавши рух біля чеського міністерства сільського господарства. Синхронно з чехами протестували і словацькі, і угорські фермери.

Протест фермерів у центрі Афін, 20 лютого 2024 року

EPA-EFE/YANNIS KOLESIDIS

Протест фермерів у Римі, 20 лютого 2024 року

EPA-EFE/CLAUDIO PERI

Інші ж вимоги різняться від країни до країни: комусь треба пільги на пальне, хтось хоче зменшення бюрократії, хтось — зростання закупівельних цін, хтось — урядової допомоги. Про Україну у вимогах згадують лише сусідки: Польща, Словаччина та Угорщина.

Причому їхні претензії до нас від блокади до блокади змінюються і зрештою просто втілюють невдоволення від появи ще одного конкурента на внутрішньому ринку. Наразі офіційна легенда така: ми до 2030-го маємо скорочувати використання і пестицидів, і добрив, і протимікробних препаратів, а вони — ні. При цьому вони отримали безперешкодний доступ на наші ринки та ще й демпінгують.

Звісно, ми цей доступ отримали не від хорошого життя, та й триватиме він до червня 2025-го, але польському фермеру не поясниш. Та й не треба.

Що дійсно потрібно, то це усвідомити, що “фермерські протести” — потужний політичний інструмент, який регулярно і дуже ефективно використовується в Європі, і якщо ми вже торуємо туди дорогу, варто навчитися з ним управлятися.

Залиште ці незграбні заклики до бойкоту польських товарів в АТБ і цькування наших біженок у Варшаві, які “досі не вийшли на протест”. У нас 40% світового чорнозему, ми досі, практично без добрив і з втратою 25% посівних площ, наганяємо жах на весь європейський ринок, а почесне звання “житниці” отримали в часи, коли наша врожайність була вдвічі нижчою. Якщо “іти на ви” щоразу, коли нами будуть невдоволені, то бойкоти і демонстрації не закінчуватимуться ніколи. Та якщо хочемо у Вищу лігу, маємо грати як PRO. 

Шукати, кому вигідно, — вигідно

“Масштаб страйків на кордоні не лякає, а показує масштабність проблем”, — заявив міністр розвитку та технологій Польщі Кшиштоф Гетьман, сам не розуміючи, наскільки він правий, навіть коли неправий.

Якщо глянути на цифри, ніякого масштабу проблеми давно нема, і динаміка мала б сусідні країни надихати, а не обурювати. Якщо ж глянути на політичний бекграунд, то масштаб очевидний, і так, динаміка не обіцяє нічого хорошого.

Те, що проблеми із “навалою українського зерна” зменшилися в рази, — факт (див. таблицю). Так, обсяги поставок далекі від рівня 2021 року, тобто від нуля. Втім, дякуючи розблокованому морю, зараз вони взагалі непорівнювані із обсягами 2022-го, коли польські шляхи стали для України основними при збуті зернових (з усіма вже описаними нами ринковими проблемами та спекуляціями).

Та протестних настроїв це не спиняє, бо у цьому разі ми вже не так причина, як об’єкт шантажу у великих торгах за пункти “Зеленої угоди”. Маємо робити висновки.

З одного боку, час усвідомити, що фермерські об’єднання в ЄС — вічний козир у руках європейських політиків, який у відбій ніколи не йде. Для розуміння протестної сили: аби вдовольнити фермерів, французький уряд виключив згоду Франції на угоду про вільну торгівлю між ЄС і Меркосур — найсильнішою зоною вільної торгівлі в Південній Америці. Це рівень, із яким треба рахуватися.

З іншого боку, “зелений перехід” і нас не омине, відповідно, за кілька років скирта гною цілком може опинитися десь посеред вулиці Грушевського. Тож уже зараз потрібно говорити про подальшу співпрацю і шукати союзників на європейських ринках.

На внутрішньому ринку слід почати відроджувати (та про що я — створювати) механізми визначення якості, аналізу впливу на довкілля та здійснення контролю над використанням добрив, пестицидів, протимікробних препаратів тощо. І вже зараз на рівні держави гарантувати, що все це обов'язково тут невдовзі з'явиться і працюватиме. Чіткий сигнал, що ми вже в процесі, — хороший аргумент. Он із МВФ завжди спрацьовує.

Так, додаємо регуляцій і розводимо бюрократію. Але й робочих місць трохи створимо, і партнерів заспокоїмо, і вартість нашої продукції підвищимо. Тим паче що нам усе одно робити ці реформи в процесі інтеграції до ЄС, а в реальному секторі вже зараз є кому поділитися цими сакральними знаннями із урядом. Спитайте поради хоча б у “Нібулона”.

На зовнішніх ринках, насамперед на ринку ЄС, треба шукати союзників, зацікавлених у співпраці з нами, а не у заблокованій торгівлі. Їх чимало. Так, найімовірніше, вони не поїдуть палити сіно під Сеймом, але вони можуть стати нашою опорою, в тому числі політичною, дякуючи своїй ролі на ринку ЄС. Ці потенційні зацікавлені відомі, вони весь минулий рік непогано заробляли і від експорту в Україну, і на трейдингу, і як логістичний хаб. Їм вигідно, аби торгівля із нами у нинішньому форматі тривала, нам вигідно зміцнювати з ними співпрацю. Й здебільшого мова якраз про польські компанії.

Дохід польських компаній чи принаймні зареєстрованих на території Польщі від експорту в Україну автомобільним транспортом за дев'ять місяців 2023 року на 77% більший, ніж за аналогічний період 2021-го. Якщо говорити суто про внутрішні вигоди, тобто про експорт товарів польського виробництва, то вони — це половина з цього експорту.

Польща за два роки перетворилася на логістичний хаб. На рисунку видно, як на тлі доволі скромного приросту імпорту саме польських товарів в Україну в рази активніше зростають “супутні послуги” — імпорт інших країн через Польщу, автомобільні перевезення та трейдинг. ZN.UA вже писало, що після початку війни обсяги поставок автотранспортом із Польщі в Україну зросли десятикратно. Дякуємо за допомогу, але важко не помітити, що польські компанії непогано заробляють, допомагаючи нам: і виробники, і постачальники, і перевізники, і трейдери. Для прикладу, дохід польських трейдерів із 2021 року зріс майже вдвічі — з 5,5 млрд дол. за підсумками 2021-го до 9,4 млрд дол. на кінець 2023-го.

Зовнішня торгівля — це завжди про переговори, стратегічні союзи та ситуативне партнерство, про міцні аргументи та цікаві пропозиції, про здоровий мікс протекціонізму і відкритості, а головне — про гру на випередження. Поки що ми так не граємо, але мусимо вчитися, бо далі буде тільки складніше.

Юлiя САМАЄВА, редакторка відділу економіки ZN.UA