Росії пророкували обвал видобутку нафти на 30%, а ВВП — на 15%. Але цього не сталося. Що не так?

Повернемось у минуле. Березень 2022 року. У владних кабінетах багатьох держав світу обговорюють найжорсткіші в історії санкції проти Росії. З кожним новим пакетом обмежень прогнози для Кремля виглядали все гірше.

Російській Федерації пророкували падіння видобутку нафти на 30%, ВВП — на 15%, а імпорту — до 50%. На жаль, жоден з цих прогнозів не справдився. Сьогодні росіяни сміються з цих прогнозів приблизно так само, як українці сміються з планів “взяти Київ за три дні”.

Західні санкції виявились занадто “компромісними”. Від частини обмежень просто відмовились, десь не дотиснули та залишили купу лазівок, а десь агресору дали час на адаптацію, відтермінувавши введення в дію санкцій на рік чи навіть два.

Як підсумок, замість розплати за військову агресію, у 2022-му Росія отримувала надприбутки. Зараз держава-спонсор тероризму продовжує заробляти не гірше, ніж до 24 лютого минулого року.

Головна мета санкцій — змусити Росію припинити війну. Війна — це великі гроші, а гроші йдуть з торгівлі. Якщо удари по торгівлі не стануть дійсно руйнівними для Кремля, то вся теперішня санкційна політика потребуватиме глибоких змін.

Гірше не стало

Торгівля складається з експорту та імпорту. Різниця між ними — це торгове сальдо. Ідея санкцій полягає в тому, щоб вдарити по торговельним потокам агресора — максимально зменшити їхній експорт та обмежити імпорт.

Тоді Росія нібито не зможе фінансувати війну, влада пожалкує про свої дії відносно України й буде змушена відступити. На практиці вплив санкцій на російську торгівлю значно менший, ніж того хотів західний світ.

Почнемо з експорту. У 2022-му році він не зменшився, а навіть зріс на 20%.

Річ у тому, що Росія для початку великої війни обрала найкращий для себе час — пік світової інфляції. Це період, коли світова промисловість відновлювалась після коронавірусу, а ключові ставки центральних банків були низькими. Всім потрібна була сировина і всі мали на неї гроші, тож ціни на біржах зростали.

Тому коли Росія вторглася в Україну, на сировинних ринках стався шок. Біржі відреагували зростанням цін на нафту, газ, продовольство та метали. Боячись ще більшого подорожчання сировини, західні країни відклали запровадження санкцій проти РФ на 6-12 місяців.

Так агресор виграв час. Весь 2022 рік Москва провела, в буквальному сенсі, купаючись у доларах — минулого року російський експорт сягнув 591 млрд дол, що є рекордним показником за всю історію Російської Федерації.

До кінця року світова інфляція вгамувалась та нарешті запрацювало ембарго на енергоносії. Російський експорт почав здуватись. За першу половину 2023 року експорт з РФ впав до 206 млрд дол, у порівнянні з 306 млрд дол за аналогічний період минулого року. Тобто одразу на 30%.

Виходить, санкції запрацювали? І так, і ні.

Фактично Росія лише повернулась до довоєнного показника. На такі ж суми агресор експортував у 2019 та 2021 роках. Якщо дивитись лише на цифри, санкції не зробили російському експорту гірше — вони позбавили його надприбутків та повернули у 2021 рік.

Якщо подивитись на якісні показники, то РФ стала експортувати більше нафти та значно менше товарів з високою доданою вартістю: фармацевтики, автомобілів, залізничного транспорту, меблів тощо.

Згодом це позначиться на конкурентоспроможності російської економіки та зробить її більш залежною від цін на сировину. Тобто санкції вдарили по майбутньому окремих російських галузей, але загалом не позбавили її надходжень від торгівлі.

А тепер до імпорту. Він важливий, адже гроші росіяни не лише заробляють, але й на щось витрачають. Від нього також залежить високотехнологічне виробництво, зокрема зброї. Імпорт в РФ суттєво впав після виходу західних брендів, які здебільшого самі завозили свої товари.

Економісти очікували, що за підсумками 2022 року падіння імпорту становитиме принаймні третину. Тоді більше іноземної валюти залишатиметься в країні, російський рубль зміцниться, через що федеральний бюджет втрачатиме податкові надходження в національній валюті. На додачу, промисловість гальмуватиме через технологічне ембарго.

Прогноз виявився дещо хибним. Імпорт в РФ торік впав лише на 13%. Для порівняння, під час криз 2009-го та 2015-го років падіння було втричі потужнішим. У першій половині 2023-го імпорт в РФ стабілізувався на рівні докризового 2021 року.

Щодо імпорту технологічних компонентів, то санкції спрацювали трохи краще. Якщо порівнювати липень 2023 року та липень 2021-го, то постачання електричних машин та компонентів зменшилось на 27%, обчислювальних машин — на 13%, інструментів та апаратів — на 46%, а транспортного обладнання — на 70%.

Ймовірно, якість цих товарів теж постраждала, адже Росії довелося покривати втрачений імпорт постачанням китайської продукції. Проте скільки серед неї реально китайської, а скільки, ввезеної з інших західних країн — визначити неможливо. 

При цьому Росія не втратила можливість виробляти нове технологічне озброєння, хоч тепер компоненти йдуть довше й обходяться їй дорожче.

Торговельне сальдо РФ у першій половині 2023 року становило 57 млрд дол, що лише на 15% менше за аналогічний період 2021 року. Оскільки Росія досі продає товарів більше, ніж купує, центробанк має можливість поповнювати резерви.

“Російські установи вже протягом дії санкційного режиму накопичили нових іноземних активів на суму близько 150 мільярдів доларів США. Хоча санкції змогли фактично заморозити значну частку довоєнних резервних запасів Росії, вони не знерухомили нові потоки”, — каже доктор економічних наук, професор Лідія Лісовська.

Загалом тенденція на зменшення експорту та зростання імпорту у російській економіці існує. Валюти в країні стає менше, тож російський рубль девальвував до 100 за долар. Але Центробанк РФ може в будь-який момент скористатись накопленими резервами та стабілізувати курс, якщо вважатиме це за потрібне.

“Профіцит торгівлі — основна сила, завдяки якій РФ має можливість підтримувати макрофінансову стабільність та продовжувати агресію. Не податки, а саме позитивний торговельний баланс. Падіння податкових надходжень лише призведе до збільшення внутрішніх запозичень чи прихованої монетизації дефіциту, але не вплине на спроможність будувати тіньові імпортні схеми та вести війну.

Поки Росія підтримує профіцит торгівлі, їй буде байдуже на заморозку власних активів на заході. Поки агресор зароблятиме на міжнародній торгівлі, цей крок залишатиметься радше символічним. Тільки жорсткий удар по валютним надходженням може завдати реальної шкоди агресору”, — зазначив колишній член ради НБУ Віктор Козюк.

Чому санкції не працюють?

Одна з головних причин — санкції дуже розтягнули в часі. 6-12 місяців фори Росії вистачило, щоб підготуватись до ембарго: знайти нові ринки збуту, налагодити постачання компонентів, збудувати інфраструктуру та отримати політичну підтримку в нейтральних країнах.

Складається враження, що санкції набирають чинності лише тоді, коли Росія знаходить яку-не-яку альтернативу для західного ринку. Навіть якщо повністю замінити європейський ринок неможливо, альтернативні покупці пом’якшують негативні наслідки для РФ. Шок від різкого припинення постачань не відбувається, і санкції втрачають свій сенс.

Лише за рік географія російського експорту нафти суттєво змінилась. На графіку нижче можна побачити, як російські нафтові потоки встигли перетекти в Індію, Китай та Туреччину якраз до введення ембарго на початку 2023 року. Тож видобуток в Росії майже не скоротився і вона продовжує заробляти.

Зміна ринків змушує Росію робити великі знижки на свої товари, але це тимчасово. Наприклад, якщо на початку вторгнення в Україну знижка на російську нафту марки Urals становила 30 дол за барель, то зараз уже 16 дол. Все йде до того, що російські товари поступово закріпляться в Азії й коштуватимуть дорожче.

Відхід західних компаній з ринку теж не став вироком для Росії. По-перше, це зробили далеко не всі компанії. Частина з них продовжує нарощувати імпорт та насичувати спорожнілий російський ринок. По-друге, Росія змогла налагодити імпорт частини важливих товарів через треті країни.

Бізнес-середовище в РФ виявилось достатньо розвинутим, щоб опанувати паралельний імпорт. Це коли товар ввозиться не напряму, а через треті країни. Маючи склади у Казахстані та налагоджену логістику, можна ввозити в Росію і дозволені, і заборонені товари.

Зараз це явище стало масовим. Багато російських логістичних компаній вже надають цю послугу “під ключ”. Це дорожче, ніж ввозити товари напряму, але ці схеми утримують російську промисловість на плаву. РФ може імпортувати автомобільні запчастини, верстати, спеціалізовану хімію, електроніку тощо.

Через низку посередників до Росії потрапляють і електронні компоненти для зброї. І хоча західні країни забороняють їх продавати Росії, мікросхеми все одно знаходять свій шлях на російські заводи, зокрема через Туреччину, Китай, Киргизстан, Казахстан, Узбекистан та інші нейтральні країни.

Заплющують очі на це і самі західні партнери. Головний економіст Інституту міжнародних фінансів Робін Брукс помітив, що цьогорічний показник німецького експорту в Киргизстан вдвічі вищий, ніж показник киргизького імпорту з Німеччини.

Ймовірно, різниця у цих показниках виникла тому, що частина товару направляється одразу в Росію. Ще частина потрапляє туди через киргизьких посередників. Сама торгівля Німеччини та Киргизстану аномально зросла в десятки разів, і ніхто не бачить у цьому нічого підозрілого.

Не всі російські товари потрапили під санкції. Крім суто цивільних та продовольчих товарів, існує ще низка винятків: платина, кольорові метали, алмази, деякі продукти зі сталі тощо. Все це досі купують західні країни, здебільшого Євросоюзу, підвищуючи російський експорт щонайменше на 20 млрд дол.

Зрештою, ембарго на енергоносії залишається доволі компромісним. По-перше, у ЄС досі йде російська нафта через одну гілку трубопроводу “Дружба”. По-друге, продовжується імпорт газу — і трубопровідного, і скрапленого. Постачання останнього навіть зростають. В купі з прогалинами у нафтовому ембарго це дає ще десятки мільярдів доларів у скарбницю агресора.

“Підхід західних країн до застосування санкцій подекуди менш рішучий, ніж авторитарні й швидкі дії Росії, можливості якої до адаптації сильно недооцінюють. Партнери також обережно ставляться до потенційних економічних наслідків запровадження санкцій, що також уповільнює і вихолощує процес”, — зазначив радник Офісу президента Владислав Власюк.

Що буде далі?

Санкції зараз на тому етапі, коли кожне наступне обмеження може вдарити по і по Росії, і по західних країнах. Але якщо залишити статус-кво, то виграє від цього тільки Росія.

В останні місяці тиск проти РФ не посилюють, тож агресор має безліч часу на пошук нових ринків та способів обійти санкції. У підсумку російські доходи можуть залишитись на комфортному рівні для продовження війни.

Що з цим робити? З початку війни Українці пропонують найрадикальніші методи. Наприклад, Світовий Конгрес Українців наполягає на повному припиненні торгівлі з агресором та відключення всіх російських банків від SWIFT.

За півтора року війни стало зрозуміло, що повного торговельного ембарго проти Росії не буде. В РФ гарантовано залишиться експорт продовольства, добрив, доступ до азійського ринку та певних технологічних і цивільних товарів. 

Однак це не означає, що в агресора не залишилось слабких місць. 

Наприклад, російський експорт газу дуже залежить від Європи, і перебудувати його повністю на Китай — справа багатьох років. Козир для суттєвого скорочення російського видобутку газу, одного з найбільших джерел валюти, зараз перебуває в руках у західних країн. Так само з російськими кольоровими металами, платиною та алмазами, які просто не здатні поглинути азійські країни.

Досі залишається потенціал і для посилення технологічного ембарго. Для цього треба збільшити дипломатичний й санкційний тиск на посередників та посилити контроль за компонентами аж до кінцевого споживача.

За словами Власюка, окрім цього Україна просуває ідею синхронізації санкцій між усіма своїми союзниками та конфіскації російських активів. Останнє — єдиний шанс притягнути агресора до фінансової відповідальності.