“Привезли світильники... з танкового заводу”

Якось від знайомого священика почула, що церковні “павуки” випускають на танковому заводі. Подумала тоді, отець щось плутає. Виявляється, на Львівському бронетанковому ремонтному заводі справді є цех, де роблять люстри. Люстри з танкового прикрашають не один десяток церков, приміщення податкової служби, обласної адміністрації. От і в недавно відремонтований храм Ольги та Єлизавети (у народі костел Ельжбети) люстри та бра замовляли саме на танковому заводі.

“Світильники на бронетанковому почали випускати ще на початку дев’яностих. Після розпаду Союзу усе стояло, танків, які можна було б ремонтувати, не було, тому вирішили робити побутові світильники. Власне мене запросили на завод саме для цього виробництва, — каже начальник виробництва світильників Андрій Антонюк, який до танкового заводу працював директором художнього комбінату. — У ті часи завод перебивався як міг. Випускали міські автобуси, “Газелі”, навіть партію тракторів на базі танків випустили. Світильники тоді розвозили по магазинах. Пригадую, одного разу привіз цілий кузов світильників у магазин “Сяйво”. Молоденька продавщиця як розсміється: “Хлопці, чуєте, привезли світильники... З танкового заводу”... Ці світильники спочатку добре продавались. Але потім почали возити з-за кордону, переважно нелегально. Нам було важко конкурувати з імпортними малими світильниками. Тому почали робити такі, які важко привезти”.

У цеху, який займається виготовленням люстр, лише десять осіб. Утім, у виробництві задіяно багато інших цехів — гальванічний, ливарний, токарний. Коли дивишся на уже складені елегантні люстри, важко повірити, що металеві деталі точили на тих же верстатах, що й деталі для танків... Кришталь замовляють у Словаччині та Чехії, скляні елементи у Польщі. Раніше “плафони” закуповували на Бережанському склозаводі, на Львівській керамічній фабриці, де був цех гутного скла. Але вони вже не працюють, тому доводиться замовляти усі скляні елементи за кордоном. Коли виконували замовлення для костелу Ельжбети (одна така люстра — 25 тисяч гривень), то факсом пересилали на завод у Польщу ескізи, — аби там зробили саме такі розсіювачі, як треба.

Основними замовниками люстр та світильників нині є церковні громади, хоча трапляється, що і приватні особи замовляють індивідуальні люстри для своїх вілл. Свого часу танковий завод виграв тендер на освітлення аеропорту, щоправда, старого. Угод на виготовлення люстр для нового терміналу вони не мають, але люстру “для аеропорту” вже створили — вона висить у цеху. Працівники заводу самі монтують люстри — уже на місці. Кажуть, мусять перевірити кріплення, адже вага однієї люстри може бути і до 180 кілограмів. Тому і сама конструкція світильника має бути максимально міцною, і троси, на які люстри кріплять. У деяких церквах, щоб підняти люстру, доводиться вилазити на дах. Для одного з торгових центрів на “Південному” виготовили люстру завдовжки понад сім метрів.

За словами Андрія Антонюка, специфіка заводу не дозволяє розширювати виробництво. “Об’єкт закритий, тут багато охорони. Буває, приїжджає священик з їмостю з якогось віддаленого району, а документів не мають. Звичайно, охорона не пропустить. Це ж військовий об’єкт. А вдруге вони навряд чи приїдуть. Навіть щоб повести людей в Музей історії заводу, де також є люстри, мушу писати рапорт директору, — каже керівник виробництва. — Дехто навіть питає, чи правда, що сам завод розміщений під землею. Одному депутатові кажу — правда, а вихід аж у Миколаївському районі. І він повірив!”.

Мало хто вірить, що танковий завод все ще працює, адже екскурсій тут не проводять. Виявляється, працює, і доволі успішно. На величезній території — військовий порядок. Тротуари чистенькі, багато корпусів відремонтовані. Навіть танк, що на постаменті, чистий. Таке враження, що з нього тут періодично стирають пилюку. В глибині території стоять кілька танків, накритих поліетиленом. Це вже відремонтовані машини, готові до відправки замовникам. Зараз на заводі працює близько 800 людей, причому багато молоді.

Зіновія ВОРОНОВИЧ