Прем'єр для Януковича: хто він?

Чергові, п'яті за ліком, президентські вибори добігають свого завершення. Той факт, що лідери провідних держав світу один за одним вітають одного з кандидатів із перемогою, є підставою для формулювання кількох важливих висновків.

По-перше, визнання того, що вибори відбулися, в цілому проходили демократично, громадянами було реалізовано право на вільний вибір.

По-друге, кричущих фактів фальсифікацій, які б суттєво вплинули на результат голосування виявлено не було. По-третє, перемогу у жорсткій політичній боротьбі здобув Віктор Янукович.

По-четверте, Тимошенко, яка б була більш бажаним гостем у Брюсселі і у Вашингтоні, таки поступилася.

Однак програвати — це не в стилі Юлії Володимирівни, а тим паче — програвати спокійно й тихо.

Зараз Тимошенко привселюдно заявляє, що ніколи не визнає перемогу Януковича й оскаржуватиме в судах результати голосування.

Якщо б факти про системні фальсифікації таки були в наявності БЮТ, вони б вже давно стали об'єктом розгляду в судах й набули резонансного характеру.

Подібного роду заяви, окрім зменшення загального розчарування свого електорату, часткової його мобілізації й формування у суспільстві почуття нелегітимності новообраного президента, спрямовані ще й на відтермінування відцентрових процесів в середовищі БЮТ, потенційної переорієнтації депутатського, насамперед фінансово, корпусу.

Схоже, Юлії Тимошенко просто потрібен час на роздуми й вибір подальшої стратегії поведінки.

А те, що її доведеться змінювати, не викликає сумніву. Партія Регіонів на чолі з своїм лідером вже закликала Юлію Володимирівну піти у відставку й повідомила про початок переговорного процесу із фракціями депутатів про формування нової коаліції.

І якщо заклики піти у відставку є своєрідною формою психологічного тиску й знущання над опонентом, то переговори та консультації ведуться доволі активно, а сам їх процес не надто приховується.

Й хоча процес усунення Тимошенко з посади прем'єр-міністра, як і формування нової коаліції, є надзвичайно складними, теоретично уявити це можна.

За таких умов доречно було б поро змірковувати — хто, в разі формування нової коаліції, буде найбільш підходящою кандидатурою на посаду нового прем'єр-міністра України.

Варто зазначити, що цього разу Литвин таки втратив свою “золоту акцію”. Низький результат у першому турі й потенційна можливість непотрапляння у наступний парламент його блоку змушує фракцію шукати будь-які можливості для продовження функціонування наявної Верховної Ради.

Заяви нардепів цієї фракції про готовність ведення переговорів щодо формування нової коаліції — яскраве тому підтвердження. Схоже, що для Литвина одним із визначальних аргументів за вступ в коаліцію буде збереження за ним посади голови Верховної Ради.

Не визначальними є й позиції комуністів. Теоретично коаліція може бути сформована й без участі цієї фракції. Це прекрасно розуміє й Симоненко. Так само, як і розуміє, що кількість прихильників його політичної сили з кожним роком невпинно меншає, а, відповідно, зменшуються шанси й на подальше потрапляння в парламент.

Комуністи, скоріш за все, готові задовольнятися ще кількома роками перебування у владі, тому готові підтримувати будь-який коаліційний варіант при кількох скромних посадах й про висунення свого кандидата на посаду прем'єра навіть мову не ведуть.

При будь-яких умовах формування нової коаліції без депутатів НУНС практично неможливе. “Золота акція” на сьогоднішній день знаходиться саме в руках блоку.

Рішення про входження чи ні у нову коаліцію, окрім традиційних посадових домовленостей, залежатиме багато в чому якраз від кандидатури потенційного прем'єра.

Для Партії Регіонів найбільш вдалим є сценарій, за якого прем'єром стане “їхня людина”. Це дасть змогу Януковичу сформувати більш чітку структуру вертикалі й уникнути проблем, що були присутні в конфлікті взаємовідносин між Тимошенко та Ющенком майже протягом усієї каденції останнього.

Водночас, взяття на себе цілковитої відповідальності, в першу чергу, за економічну ситуацію в державі, без відсутності фактичних гарантій швидкого покращення є доволі ризикованим.

Немає сумніву, що кожна помарка політики ПР буде маленькою перемогою БЮТ. Юлія Володимирівна критикувати вміє й за таких умов рейтинг довіри до ПР, й зокрема Януковича, падатиме.

Чи не єдиним кандидатом від регіоналів поки що є Азаров. Однак, Микола Янович навряд чи влаштує потенційних коаліціантів. Уявити ж на місці Азарова когось іншого із Партії Регіонів, зокрема головного її сьогоднішнього спікера Герман, доволі проблематично.

В “Нашій Україні” попередньо обговорювалися дві основні кандидатури — Єхануров та Яценюк, перемовини з яким було доручено вести Матвієнку. В підсумку, Арсеній Петрович таки з'явився на засіданні фракції, незважаючи на доволі тривалий період її ігнорування.

Не варто забувати й про Тігіпка, крісло якому пропонувала ще Тимошенко. Тігіпко вже заявив, що погодиться стати прем'єром, якщо Віктор Янукович на посту президента запропонує йому цю посаду.

Результати, отримані двома кандидатами у першому турі президентських виборів, наявність у суспільстві зростаючого запиту на оновлення політичної еліти, суттєво збільшують їхні шанси.

Водночас, обіймати таку важливу для держави посаду за складних економічних умов є доволі ризикованим, тим паче напередодні проведення місцевих виборів.

Виборці можуть і не пробачити політикам, які регулярно заявляли про непідтримку жодного з кандидатів, входження у коаліцію з ПР.

Ще один аспект, який не йде на користь ні Яценюку, ні Тігіпку є те, що очоливши Кабмін, вони фактично тим самим підкладають бомбу сповільненої дії під Януковича. Це прекрасно розуміє й сам Віктор Федорович й не надто бажає повторювати помилки, вже допущені своїм попередником.

Ідеал для Януковича — це менш харизматичний, бажано наразі малопопулярний прем'єр більш технічного характеру, який би слухняно втілював політику регіоналів. Та досягти цього буде знову ж таки надзвичайно важко. Причина проста — наявність тієї ж “золотої акції” у “Нашої України”.

Одностайності наразі в НУ немає. Однак існує розуміння того, що вступ до коаліції є життєво необхідним для переважної більшості депутатів, оскільки загроза перевиборів означає непевність у депутатському майбутньому.

У зв'язку з цим, доречно було б розглянути кандидатури вже згадуваного Єханурова, а також Ющенка.

Щодо Ющенка, то навколо його подальшої політичної діяльності ведеться багато розмов. Одні стверджують, що ВАЮ очолить Національний банк, інші — що може посісти місце спікера, треті — що політик просто займатиметься активною підготовкою до можливих виборів.

Призначення Ющенка прем'єром могло б стати символом, ознакою готовності й бажання Януковича подолати негативне сприйняття своєї особи на заході України, об'єднати схід і захід й стати президентом усієї країни.

Тим, ким стати Ющенку, попри все бажання, так і не вдалося.

Взаємодія Януковича й Ющенка означала б також, що накладається мораторій на всі найбільш кричущі теми, що роз'єднують суспільство. Окрім того, Віктор Андрійович свого часу вже очолював Кабмін й очолював доволі вдало.

Втім, таке призначення стало б своєрідним підтвердженням співпраці між двома Вікторами під час президентських виборів й могло б негативно відобразитись на й так невисокому рейтингу Ющенка, покласти під сумнів можливість проходження очолюваної ним сили у парламент в разі перевиборів.

Водночас, призначення Віктора Андрійовича на другу за статусом посаду в державі стало б свідченням затребуваності ВАЮ у великій політиці й відкривало б перед ним, у разі ефективної діяльності, широкий плацдарм для поступового нарощування рівня своєї підтримки.

Суттєвою перепоною є категоричне неприйняття особи поки що діючого президента в середовищі Партії Регіонів. Відповідно, погодити таку кандидатуру буде доволі складно й загрожує розгортанням чвар у самій партії.

Невідомо також позицію з цього приводу й самого Ющенка. Відсутність позитивного результату може поставити крапку на його подальшій політичній діяльності.

Схоже, що кандидатура Єханурова наразі викликає найменшу кількість протиріч серед потенційних учасників коаліції. Не надто афішується й сам Єхануров.

Втім, перефразовуючи відому приказку, — “з тихих політиків виростають прем'єри” й такий варіант відкидати не можна.

Українські політичні реалії характеризуються непередбачуваністю. Хто буде, і, що головне, — що буде і яким чином, залишається поки що таємницею й для самих політиків.

Втім, новому уряду, якщо такий буде сформовано, доведеться нелегко, адже приймати буде потрібно складні й непопулярні рішення.

Ігор ДЕБЕНКО