- Нещодавно Національний банк запровадив трирівневу структуру капіталу для банків та переглянув вимоги до достатності капіталу. Коли можна очікувати наступних кроків регулятора в цьому напрямку, зокрема щодо впровадження буферів системної важливості та консервації капіталу?
— Буфери капіталу — це наступний крок після повного виконання банками вимог до нової структури капіталу та його накопичення для покриття трьох ключових ризиків: кредитного, ринкового та операційного. Над цим фінустанови якраз зараз працюють. Перехідний період триватиме до середини наступного року, тому більшої конкретики про терміни запровадження подальших вимог варто очікувати вже з 2025 року.
Буфери консервації капіталу й буфери системної важливості — це така програма мінімум як у Базелі, так і в нормативці Європейського Союзу. Ці два буфери, на відміну від інших (контрциклічного буфера та буфера системного ризику), не скасовуються й не деактивуються в разі настання кризи. Якщо банки їх не можуть тримати в повному обсязі, вони обмежуються в праві розподіляти капітал. Надалі фінустанови подають плани й показують, як вони ці буфери наростять.
В Україні ми ще до початку пандемії COVID запланували, але просто не встигли повною мірою запровадити ці буфери, тож через зміну макроумов ми тимчасово відмовилися від цих намірів. Вже коли запровадимо, то вони, як і в Європі, стануть постійним елементом вимог, не будуть деактивовуватися або відтерміновуватися. Водночас, запроваджуючи буфери та й будь-які подальші вимоги, ми безумовно звертатимемо увагу на стан сектору. Ми хочемо, щоб банки не лише посилювали стійкість, нарощуючи капітал, але й надалі зберігали спроможність кредитувати.
- На якому рівні й коли планується встановити леверидж?
— Коефіцієнт левериджу — це трохи інша історія. Це додатковий запобіжник для тих випадків, коли класичні нормативи достатності капіталу не дають достатнього захисту від ризиків. Ми зобов'язані і його запровадити, зараз фіналізується методологія. Після попередніх тестових розрахунків ми зможемо визначитися з його рівнем та строком впровадження. Це рішення спиратиметься на макроумови й залежатиме від структури активів банків. Чітких строків немає.
Ще до повномасштабного вторгнення ми робили попередні оцінки мінімального рівня показника левериджу й побачили, що європейський рівень у 3% не став би обмежуючим для наших банків. Тоді активи, які несли традиційні ризики, займали значну частку в балансах. Це означає, що класичні нормативи достатності капіталу добре оцінювали основні ризики банків. Коефіцієнт левериджу на рівні 3% просто не вступав би у гру.
Зараз ситуація змінилася: зросла частка активів, під які не оцінюються кредитні та ринкові ризики в межах нормативів достатності капіталу. Зокрема, йдеться про державні цінні папери та депозитні сертифікати НБУ. Нормативи достатності капіталу їх не “помічають”, до того ж деякі банки активно нарощують позабалансові фінансові зобов'язання. Із огляду на цю зміну структури балансів, норматив левериджу на рівні європейських 3% буде достатньо збалансовувати ризики різних видів банківської діяльності. І тому зараз ми налаштовані на запровадження левериджу на європейському рівні 3%.
- А що стосується буферів капіталу?
— Тут значної свободи дій немає, ми налаштовані слідували європейським нормам. У нас навіть в регуляції визначено, що буфер консервації капіталу має бути на рівні 2,5%, а буфери системної важливості визначаються від 1% до 2%, залежно від системної важливості банку. Банки знають, до якої категорії системно важливих вони належать. Їхні буфери будуть від 1% для більшості до 2% для найбільших системно важливих банків.
- Чи будуть якось змінені вимоги до достатності капіталу банків з уведенням буферів?
— Ми ще не прийняли остаточного рішення про те, яким буде норматив достатності, наприклад, регулятивного капіталу, коли ми впровадимо буфери. Але ми вже посилили вимоги до оцінки ризиків, які покриваються капіталом, і всі вимоги в цій сфері гармонізуємо з ЄС. Тому логічно, що з часом все ліпшим орієнтиром стають вимоги ЄС — 8% достатності регулятивного капіталу.
Базуючись на результатах наступного стрес-тестування у 2025 році, ми визначимо, чи можемо відштовхуватися безпосередньо від цієї європейської “підлоги”, чи нам все ж треба залишити додатковий запас міцності й тимчасово зберегти мінімальні вимоги до достатності на рівні 10% з урахуванням вітчизняних ризиків. Рішення буде прийняте остаточно за результатами оцінки стійкості наступного року.
- Нещодавно НБУ опублікував Стратегію з розвитку кредитування, яка ставить за мету активізацію попиту з боку пріоритетних галузей. Які безпосередньо інструменти планується застосовувати задля досягнення цієї мети?
— Цінність Стратегії не лише в самому фінальному документі, що формалізує наше бачення подальших кроків для покращення доступу до кредитів. У процесі її розробки автори — НБУ та міністерства фінансів і економіки — налагодили робочий процес для аналізу потреб економіки й пошуку рішень для їх задоволення. Ця робота ще триватиме: аби втілити передбачені Стратегією кроки потрібно буде напрацювати подальші заходи.
Стратегія не ставить під сумнів ефективність ринкових механізмів задоволення потреб у фінансуванні. Метою Стратегії не є створення попиту, адже ми не можемо штучно його спровокувати, аби тільки банки надавали більше кредитів. При підготовці Стратегії ми встановили конкретний діагноз. Він про те, що кредитний попит сегментований, і в певних сегментах потрібні додаткові зусилля, щоб він зустрів пропозицію.
Нашим завданням було зрозуміти, де для бізнесів, що потребують кредитів, трапляються певні перешкоди в процесі їх отримання. І в Стратегії чітко сформульовано, як ми можемо й будемо усувати ці перешкоди для задоволення кредитного попиту в критично важливих для економіки секторах. Зокрема ми можемо пристосувати наявні інструменти субсидіювання, або ж адаптувати наші вимоги з оцінки ризиків з урахуванням нової інформації.
Важливо, щоб попит на кредити з боку платоспроможних клієнтів знайшов відгук у банків, а не розбивався об відірвані від реального життя бюрократичні перепони. Державні інституції будуть з'ясовувати, чому виникла проблема, чи можемо ми якось допомогти, щоб задовольнити існуючий попит, і вдосконалити наші механізми взаємодії, аби пожвавити кредитування.
- В якому секторі зараз найважча ситуація із залученням фінансування?
— Насправді, під час війни в кожної галузі є певні проблеми, але просто різного порядку й різного роду. На слуху труднощі в енергетиці. Банки підписали меморандум про умови кредитування для побудови потужностей розподіленої генерації. В цій сфері внесок банків може бути доволі вагомим, адже відносно невеликі об'єкти банку профінансувати нескладно, багато фінустанов вміє з цим працювати. Плюс ці проєкти для бізнесу переважно є ринковими, тобто комерційно привабливими.
Щоб стимулювати кредитування в цій сфері, ми вдосконалили механізми оцінки кредитних ризиків таких проєктів. Також ми переглянули коефіцієнти ліквідності забезпечення, яке може бути надане енергетично генеруючими підприємствами в заставу, тобто на різні види обладнання, зокрема турбіни тощо. Всі регуляції ми коригуємо лише за наявності об’єктивних підстав.
Підвищення коефіцієнтів ліквідності в секторі енергогенерації — це просто відображення реалій ринку, адже в поточних умовах важко знайти більш ліквідну фізичну заставу, ніж обладнання для генерації електроенергії.
Загалом банки за нашого сприяння домовилися про певною мірою уніфіковані умови кредитування. Меморандум — це публічна заява про те, що вони готові такі проєкти фінансувати.
- Окрім того Стратегія з розвитку кредитування передбачає розроблення механізму спрямування гарантій в рамках інвестиційної складової Ukraine Facility. Як регулятор це бачить?
— Питання, яке стояло перед нами — як допомогти зі спрощенням процедур, операціоналізацією отримання гарантій від європейських донорів, адже зазвичай це доволі складний бюрократичний процес. Йдеться про створення найзручнішого механізму проходження вузького горла бюрократичних процедур, щоб боржник міг прийти до банку й сказати: “я хочу підтримку по гарантії”, а банк міг її надати без зайвих зволікань, як це вже відбувається з багатьма існуючими програмами надання гарантій.
Зокрема, передбачається, щоб банк міг взяти на себе такі проміжні кроки, як укомплектування документів, підготовку анкет, заявок, задля отримання клієнтом гарантії. Нашим завданням було почути проблему й поміркувати над тим, хто буде цим оператором, чи має він бути єдиним, або це будуть просто банки, яким ми допомагатимемо як комунікатори. Механізм цієї роботи ще в процесі, готового рішення немає. Я зараз більше розповідаю про прагнення, що ми хочемо зробити.
- Раніше декларувалося створення системи страхування воєнних ризиків до середини цього року. На якому етапі напрацювань вона наразі знаходиться, як її запровадження вплине на кредитування бізнесу?
— У Стратегії з розвитку кредитування ця система також згадується. Зазначено, що побудова системи страхування воєнних ризиків має відбуватися в два етапи. Перший етап — це швидкі проміжні рішення, які вже працюють в багатьох сферах. Другий — це системний механізм, який працюватиме в довгостроковій перспективі й буде доступним як для бізнесу, так і для населення. Запуск довгострокового механізму — це точно не завдання на швидкість. Вже є законопроєкт, і його обговорення з міжнародними партнерами на фінальних стадіях.
Дуже важливо переконатися, що донорів задовольняють всі параметри майбутньої системи страхування, щоб вони могли долучатися до її фінансування, адже для довгострокового системного підходу необхідний фонд фінансової підтримки, щоб навіть за несприятливих умов система була спроможною надалі функціонувати.
У перспективі робота системи страхування має пожвавити кредитування. А певні наявні зараз прогалини до запровадження системи ми закриваємо іншими наявними механізмами.
- Зазначалось, що цей механізм передбачатиме певний перелік обов’язкових до страхування об'єктів. Що буде в цьому переліку?
— Гадаю, що зараз не на часі говорити про конкретний перелік, він також є предметом обговорення з донорами. Загалом можна сказати, що на початку система фокусуватиметься на роздрібних продуктах для малого бізнесу та населення. Така диверсифікованість знижує ризики та дає змогу забезпечити стійкість системи. Водночас наприклад, для великих бізнесів є страховки MIGA, які частково закривають цю нішу.
- Коли ви очікуєте внесення в Раду законопроєкту щодо цього механізму?
— Гадаю, що цього року, та якщо більш оптимістично, то найближчим часом, тому що робота на фінальній стадії. Хоча оптимізм інколи стримується різними зовнішніми обставинами, необхідністю доопрацювання тощо.
- Стратегія з розвитку кредитування передбачає затвердження Концепції створення компаній з управління проблемними активами. Чи могли б ви розповісти детальніше, у чому полягатиме суть їхньої роботи?
— Стратегія пропонує не щось надзвичайне, а досить зрозумілі кроки — необхідні передумови для покращення врегулювання, зокрема продажу й стягнення проблемних боргів. Ця інфраструктура необхідна передусім не для вирішення проблеми старих NPL, адже це вже “перетравлена” системою історія, а для роботи з новими проблемними кредитами.
Банки витрачають на врегулювання NPL колосальні зусилля. Деякі розробили дуже хороші процедури. Однак попри усі ці спроби реструктуризації та дуже активну роботу з клієнтами відновлення фінансового стану боржника та його змоги обслуговувати кредит — на жаль, рідкість. Тож все це велике навантаження для банку, яке не завжди приносить йому бажаний результат — повернення позики.
Спеціалізовані установи можуть бути ефективнішими за десяток банків, для яких це не ключова задача, а, швидше, додаткова обтяжлива функція. Компанії могли б працювати із пулами кредитів, шукати синергію. Як системні гравці, вони професійно займатимуться врегулюванням передусім невеликих непрацюючих кредитів бізнесу, розвантажать банки і водночас забезпечать вищу ефективність процесів врегулювання.
Якщо на ринку є такий механізм, і компанії ефективні у стягненні, то й ціни на проблемні активи можуть бути ліпшими.
Крім того, компанія потенційно може сприяти пошуку джерела дофінансування життєздатних бізнесів із тимчасовими труднощами. Банк не завжди готовий на це йти через високі ризики, тоді як інші інвестори можуть бути до цього готові. АRС (Asset Resolution Company — ІФ-У) можуть стати майданчиком для таких інвесторів і позичальників, які опинилися в скруті.
Питання назріло, тому що нові NPL — це кредити невеликих бізнесів, а не “ слонів”, як раніше, з якими майже неможливо було працювати. Це абсолютно придатний для ринкового підходу пул позик, тому створення АRС і ринку корпоративних NPL можливе. Такий ринок вже існує для роздрібних кредитів.
Ми розпочали роботу з донорами, щоб напрацювати механізми створення АRС-компаній. Потрібна законодавча база, і вона напрацьовуватиметься. Як і в багатьох інших питаннях Стратегії — поки вона вийшла, ми вже здійснили досить багато кроків.
- Стратегія також передбачає зміни до законопроєкту про превентивну реструктуризацію. Що саме хотів би змінити Нацбанк, і як ухвалення цієї законодавчої ініціативи може вплинути на процес реструктуризації?
— Важливо, щоб на ринку існував якомога ширший набір інструментів для врегулювання проблемних боргів: позасудового і судового, додефолтного та післядефолтного. Всі ці інструменти разом мають дати боржнику, банку та іншим кредиторам достатньо простору для пошуку найбільш раціональних й ефективних шляхів вирішення проблеми.
У сфері превентивних реструктуризацій ми не вигадуємо велосипед, а слідуємо за ЄС, де є певні рамкові вимоги до застосування таких інструментів. Для НБУ найвагомішим в цьому процесі є збереження балансу прав і обов'язків позичальника та кредитора. Саме на це ми звертаємо найбільше уваги при опрацюванні законопроєкту, який зараз вже доопрацьовано до другого читання. У низці питань коментарі Нацбанку вже враховано.
Наші підопічні не повинні залишатися поза процесом реструктуризації. Вони мають зберігати право голосу, переговорну силу. Саме це серед іншого є запорукою подальшого активного кредитування. Якщо кредитори бачать, що їхні права не захищені, апетит до кредитування падає.
Банки і так активні в реструктуризаціях. Такі законодавчі ініціативи потрібні, щоб цю практику та вже напрацьовані механізми закріпити і поширити ще й на інших кредиторів, вирівняти правила гри для різних їхніх груп. Якщо законопроєкт виконає саме цю функцію, його внесок буде позитивним.
- Як ви оцінюєте нещодавні зміни до держпрограми “Доступні кредити 5-7-9”? Чи потрібно щось ще змінювати в програмі?
— Ми перебуваємо на одному боці з Міністерством економіки та Міністерством фінансів щодо проблематики програми “5-7-9%” та її подальшого розвитку. Діалог тривав ще з минулого року, і ми досягли певного консенсусу щодо багатьох аспектах дизайну програми. Питання лише в тому, наскільки швидко ми можемо рухатися до бажаних змін.
Поточні умови програми все ще не забезпечують достатнього фокусу на підтримці виключно бізнесів, які критично цього потребують. Залишається багато напрямків фінансування, які виникли у відповідь на реалії воєнного стану та потрібні були у розпал кризи 2022 року, але зараз не пріоритетні.
Наприклад, нещодавно було знижено ліміт обсягу кредитів на фінансування обігових коштів більш як удесятеро — до 5 млн грн. Це відчутна зміна, однак більшість кредитів малим та середнім підприємствам на поповнення обігових коштів по “5-7-9%” якраз і надавалася на суми 3-5 млн грн, тому в цій частині програма залишається всеохопною.
Економічні умови зараз ліпші, ніж у минулі роки, і всеохопна підтримка наразі не потрібна. Мета — надавати підтримку лише інвестиційним проєктам або в пріоритетних сферах, зокрема на визначених територіях стійкості (прифронтових територіях — ІФ-У) або для посилення енергетичної безпеки.
Ключове обмеження — бюджетне. Це одна з найбільших проблем програми — брак коштів для фінансування і виникнення боргу. Як собака за хвостом, ми бігаємо за цим боргом — щороку погашаємо борги попереднього періоду, але формуємо нові. На горизонті планування роботи програми, бажано два-три роки, не має виникати боргів. Це повинні забезпечувати фокус програми, параметри ставок і заплановані обсяги портфеля.
- Компенсаційна ставка за програмою “5-7-9” зросла за 1,5 року з 0,9% до 4,5% наприкінці 2023 року, а внесок держави торік зберігався на рівні біля 14,5%. Які оптимальні значення цих показників бачить НБУ?
— Важливо, щоб банки встановлювали базові ставки, відштовхуючись від ринкових умов. Так це працює зараз: основа для базової ставки — ринкова депозитна ставка плюс маржа, причому остання не має бути зависокою. Нещодавно її “обрізали” змінами до умов програми — наші поради врахували.
НБУ не має безпосередніх побажань щодо рівня компенсаційних ставок для позичальників. Скільки може платити боржник — видніше банкам і уряду, і ми довіряємо їхньому баченню.
Різницю між ринковими базовими та компенсаційними ставками сплачує уряд. Зараз у середньому це трохи понад 14%. Нещодавні зміни впливають на цей показник із затримкою, адже у портфелі багато довгострокових позик. Тож найближчим часом бюджет програми має покривати сплату близько 14% за наявним і запланованим до кінця року портфелем плюс борг. Поки що бюджету вистачатиме лише “впритул” — на поточні виплати за існуючим портфелем, без запасу для покриття боргу і зростання портфеля.
- НБУ у Звіті про фінстабільність пропонує також розглянути можливість обмеження загального портфеля кредитів за держпрограмою. Наскільки було б резонно зменшити поточний портфель у 129 млрд грн?
— Він може дещо зменшитися абсолютно природним шляхом, внаслідок скорочення лімітів на окремі види позик. Обсяги кредитування не зростатимуть так жваво, як досі, а погашення портфеля триватиме.
Скорочення портфеля — не самоціль. Ми розуміємо, що за поточного бюджету програми його зростання дуже небезпечне через обмежені ресурси. Всі ці речі — складові одного рівняння. Зростання потреби в підтримці й портфеля, збереження більших компенсацій потребують більшого бюджету. Потреба в субсидіюванні знижується, а коштів у бюджеті для програми більше не стає. Тому ми маємо сфокусувати програму, видалити з неї непріоритетні напрямки і звузити компенсації, прибрати все непріоритетне.
Надалі ми б радили встановити певну “стелю” портфеля, наприклад до кінця року, виходячи з умов програми та її бюджету. Щоб не повторювати ситуацію 2023 року, коли портфель зростав надто швидко, й потреба його фінансування абсолютно не збігалася із можливостями. Орієнтуючись на встановлені ліміти, можна було б гнучко реагувати, перелаштовуючи програму або перерозподіляючи цю підтримку в межах року. Такі ліміти можуть бути точками контролю для розпорядника програми, щоб її витрати не перевищували можливості бюджету. Невчасне фінансування програми створює велику невизначеність і подекуди вже стримує кредитування замість того, щоб йому сприяти.
- Які ліміти, на ваш погляд, були резонними для програми на цей рік?
— Поточний портфель для цьогорічного бюджету програми вже завеликий. Тому на цей рік при збереженні навіть поточного дизайну у нас немає простору для зростання. І питання боргу поки що актуальне.
Потрібно стежити, наскільки швидко “зіграють” вже внесені до програми зміни — коли нові галузі чи підприємства, які сьогодні потребують такої підтримки, замінять ті, що вже не мають такої потреби в ній. Ми вітаємо будь-які подальші кроки для прискорення цього процесу. Простір для цього є.
- Ви вже згадали борг держави перед банками за компенсаційними ставками “5-7-9”: на початку червня він становив 5,8 млрд грн, хоча навесні звучали менші цифри та обіцянки щодо ліквідації цієї заборгованості. Який шлях врегулювання проблеми бачить Нацбанк?
— Фонд зараз щомісячно виплачує більші обсяги коштів банкам, ніж торік, і досить системно виконує зобов'язання. Водночас щомісяця на портфелі 129 млрд грн виникає від півтора до двох мільярдів гривень нових вимог з компенсації. Тому борг Фонду — динамічна цифра, і важливо розуміти, чи ми взагалі спроможні його зменшити, наприклад, до кінця року.
Певне прискорення Фондом виплат дає змогу тимчасово прибрати частинку “хвоста”, який тягнувся з 2023 року, але не вирішує проблеми. Ми можемо зменшити щомісячні потреби програми, сфокусовуючи її, стримуючи зростання портфеля і знижуючи обсяги компенсацій. Тоді наявний бюджет частково перекриватиме борг. Але, судячи з поточної динаміки, повністю покрити заборгованість буде ще тим викликом. Отже, треба рішучіше переглядати умови програми.
З позитиву — зараз затримка з виплатами значно менша, ніж торік. Поточний борг Фонду —компенсації останніх двох-трьох місяців. Наприкінці 2023 року ми стикнулися з “хвостами” у майже 6 місяців, критичними для всіх учасників процесу. Том мусимо щонайменше не погіршувати поточний темп і до кінця року якомога більше знизити борг.
- Наскільки можуть скоротитися ці середньомісячні витрати на держпрограму, враховуючи її звуження?
— Я не можу назвати конкретної цифри. За очікуваннями, вони знизяться, але якщо без подальших змін, то нерадикально. Національний банк бачить повну інформацію про портфель із запізненням. Наприклад, ми поки що не маємо інформації про кредитування в програмі за першу половину 2024 року. Щоб оцінити, наскільки фокусування зменшує потребу, потрібні актуальні дані.
