Партія регіонів використає Ющенка, Королевську і Ляшка як зброю проти опозиції

Спойлер — це партія чи кандидат, створений політтехнологами однієї політичної сили для боротьби зі своїми опонентами. Як правило, місія спойлера — відібрати кілька відсотків (або й десятих відсотка) від ворожої партії, граючи на її електоральному полі. Інколи спойлер, за відсутності хоч якогось електорального потенціалу, може використовуватися винятково для очорнення когось з опонентів. Класичний приклад такого спойлера — Роман Козак, кандидат на президентських виборах 2004 року, який запам’ятався винятково своїми передвиборчими роликами, в яких він пафосно закликав Віктора Ющенка, щоб його “дружина-американка стала українкою”.

“На цих парламентських виборах “зразковим” спойлером є Олег Ляшко, який буде грати проти опозиції. Зараз ми вже бачимо, що на мерських виборах в Києві він працюватиме проти Віталія Кличка”, — розповів в коментарі Тижню голова правління Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Володимир Фесенко.

Його слова підтверджують, зокрема, результати нещодавніх довиборів у Вінницьку облраду. Як розповідали Тижню опозиціонери, які особисто їздили на Вінниччину, щоб проконтролювати хід виборів, кандидат від Радикальної партії Ляшка роздавав виборцям листівки, виконані в біло-червоних кольорах “Батьківщини”, на яких крупними літерами містився заклик “Юлі-волю!” Про належність цього кандидата до “ляшкістів” свідчив лише надрукований дрібними літерами напис внизу сторінки. Як наслідок, 10% голосів, відданих за “радикала”, не вистачило опозиційному кандидату для перемоги (до речі, впевненої) над кандидатом від влади.

Але на загальноукраїнському рівні “радикали” Ляшка навряд чи завдадуть опозиції суттєвих електоральних втрат, адже попри потужну медіа-кампанію їхній рейтинг наразі не дотягує і до піввідсотка.

Дещо кращими результатами може похизуватися партія Наталії Королевської “Україна — вперед!” Згідно з останнім соцопитуванням, проведеним Центром Разумкова спільно з Фондом “Демократичні ініціативи” ім.. Ілька Кучеріва в кінці березня — на початку квітня, її рейтинг вже перевищив 1%. Попри те, що жодних реальних шансів здолати прохідний бар’єр Королевська, вочевидь, не має, вона цілком в стані “відгризти” в опозиції (насамперед альянсу “Батьківщини” та “Фронту змін”) пару відсотків голосів, якщо і надалі підтримуватиме чинний рівень медіа-активності.

Ще одна електоральна загроза опозиційним силам надходить з правого флангу, де неквапно об’єднуються націонал-демократичні сили на чолі з “Нашою Україною” та Українською народною партією. Користуючись тим, що не всі правоорієнтовані виборці, насамперед на Заході України, сприймають радикальну риторику ВО “Свобода”, “старі нацдеми” цілком спроможні відтяти в опозиції відсоток-півтора голосів.

Більше того, своєї спойлерської функції Віктор Андрійович, схоже, не цурається, а навіть сприймає її як свого роду “місію”. За словами джерел Тижня в “Нашій Україні”, на одному з останніх засідань політради партії Віктор Андрійович чітко окреслив своїм соратникам мету походу “НУ” на вибори — не перемогти, а “показати суспільству злочинну сутність опозиції, яка зібралася в Комітеті опору диктатурі під проводом Юльки”. Тому нещодавнє рішення голови політради “НУ” Валентина Наливайченка про погодження кандидатів від опозиції в єдиному партійному списку та на мажоритарних округах навряд чи матиме наслідки — за словами наших джерел, Ющенко досі контролює більшість обласних організацій і зможе забезпечити курс партії на боротьбу зі “злочинною Юлькою”.

Але справа не лише у відсотках, яких потенційно може недорахуватися опозиція — зрештою, всі вищеназвані політсили у кращому випадку сумарно наберуть не більше трьох-чотирьох відсотків голосів. Однак при цьому вони здатні добряче вдарити по іміджу української опозиції як такої.

Приміром, Олег Ляшко, завдяки свої екстравагантним, на межі зі здоровим глуздом, акціям (поїдання землі на трибуні парламенту, спроби провести корову в будівлю Верховної Ради, намагання “подоїти” телеведучого Савіка Шустера у прямому ефірі тощо) став ідеальною мішенню для звинувачень усієї опозиції у неадекватності.

У свою чергу, Наталія Королевська, проштовхуючи в ЗМІ велетенські обсяги відверто замовних чи “джинсових” матеріалів, дає владі підстави стверджувати, що “опозиція цікава журналістам, лише коли “башляє” — подібні месиджі неодноразово лунали від регіоналів, ближче до виборів, напевно, лунатимуть ще частіше.

Водночас зараховувати всі вищезгадані політсили до “проектів Банкової” навряд чи варто. “Я не схильний всюди бачити “руку Банкової”. І Королевська, і Ющенко мають власні цілі на виборах. Інша річ, що влада вміло використовує протиріччя та амбіції опозиціонерів у своїх цілях”, — стверджує Володимир Фесенко.

Слова політолога чудово ілюструє поведінка Анатолія Гриценка та його партії “Громадянська позиція”. Довший час будучи дієвим членом Комітету опору диктатурі, Гриценко вийшов з його лав одразу після схвалення опозицією закону про парламентські вибори. При цьому екс-міністр оборони звинуватив своїх колишніх соратників…звичайно ж, у “змові задля збереження Януковича при владі”. Хоча навряд чи хтось зможе назвати Гриценка “проектом Банкової”, своїм самостійним походом на вибори він напевне відбере у опозиції кілька відсотків, бо наразі його рейтинг, відповідно до вищезгаданого соцопитування, сягає майже трьох процентів.

Таким чином в українському політикумі зараз сформувалися два типи спойлерів: “професійні” — ті, хто свідомо працює над падінням рейтингу опозиції і “принципові” — ті, чиї амбіції не дозволяють інтегруватися з однодумцями.

Мілан ЛЄЛІЧ