“Офрек”. Президент. Татаров. Чеченці

На своїй пресконференції президент сказав, що історію про Олега Татарова і чеченців вже розповідав на “офреку” комусь з журналістів “Української правди”. 

Цим журналістом був я. 

Оскільки подробиці “офреку” не розголошуються, то я відповідно їх і не розголошував. Але оскільки президент вже розповів публічно про цей епізод, вважаю, маю право додати деталі. 

Це був день, коли розмови щодо відставки главкома Залужного дійшли пікової точки. 

Настільки пікової, що про звільнення Залужного я дізнався в той самий момент, коли (як і всі присутні журналісти) здавав телефон у скриньку біля входу в залу, де мала відбутися зустріч з президентом. 

Оскільки я був одним з останніх, мені запропонували сісти в кінці довжелезного столу, але в мене була важлива місія, бо я прийшов на зустріч для того, щоб запитати про стеження за редакцією Bihus.info. Тому я знайшов вільний стілець і приніс його до іншого краю стола, щоб сидіти якщо не навпроти, то хоча б ближче до президента і мати зоровий контакт. 

Близько двадцяти журналістів очікували Володимира Зеленського і дуже хотіли подивитись новини, але не мали телефонів. Прессекретар голови держави увімкнув відеозвернення президента про відставку Залужного і поклав телефон посеред столу, щоб усі наполохані і спраглі до подробиць присутні мали змогу зробити бодай ковток інформаційного повітря. 

Згодом зайшов президент. Здавалось, він був у гарному настрої. І почалась відверта розмова без камер на кшталт сьогоднішньої пресконференції. Журналісти по черзі вмикали мікрофони і ставили питання. 

Президент детально відповідав на кожне, перериваючись на спілкування з помічниками. 

Загалом складалось враження, що якихось проблем або питань у державі, які неможливо вирішити, майже немає або немає зовсім. І це було моє найголовніше враження від цієї зустрічі. 

Коли черга дійшла до мене, я запитав про те, заради чого прийшов на цю зустріч. Чи дотичний був (заступник голови ОП) Олег Татаров до стеження за редакцією колег і чи був дотичний до цього хтось з офісу президента? 

Президент відповів, що у цій ситуації мають розібратися правоохоронні органи, і розповів ту саму історію про чеченців, яка сьогодні закипіла на сторінках усіх медіа. А також про те, що не може звільнити Татарова, бо його “вб'ють росіяни”, бо він вбивав чеченців. 

Тоді, як і сьогодні, я не дуже зрозумів для чого мені та загалу ця інформація і що з нею робити. Бо звільнення Татарова я не вимагав. 

Якщо Олег Юрійович вбивав чеченців (чи правильніше буде — кадирівців) для захисту столиці — низький уклін. Але ж і тоді, і насамперед зараз, питання полягали в іншому. І сьогоднішнє стосувалось не лише Татарова. Нехай пробачить нас Ростислав Шурма. А розголошення такої інформації про Татарова в прямому ефірі і на весь світ, напевне, становить куди більшу загрозу для Татарова, ніж сам факт вбивства чеченців? 

Далі зустріч добігла свого логічного завершення. Я швидко вийшов на двір з ОП. 

І я, як і інші журналісти, почав надолужувати двогодинну відсутність в мережі читанням новин про звільнення Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного, який, припускаю, також доклався до захисту Києва.

Михайло ТКАЧ