Таким чином інфляція уже 2 місяці поспіль знаходиться нижче нижньої межі цільового діапазону НБУ. На початку минулого року НБУ очікував входження в цей цільовий діапазон лише починаючи з 2026 року. Інфляційні прогнози НБУ були основою для застосування жорстких параметрів монетарної політики. Їх неточність фактично стала першопричиною того, що державні фінанси та реальний сектор зазнали збитків від надмірних витрат на обслуговування позикових коштів.
Ключова причина похибок в інфляційних прогнозах НБУ — застосування недосконалого модельного інструментарію, який не враховує всієї повноти факторів, що впливають на інфляцію, відсутність моделей щодо прогнозування структурної інфляції.
Основним чинником, що зумовив стрімке падіння інфляції було скорочення сукупного попиту (який реально залишається нижчим на 22% відносно довоєнного рівня). Ключові фактори скорочення попиту — війна, виїзд біженців за кордон (близько 6,5 млн. осіб), мобілізація чоловіків до лав ЗСУ, високий рівень безробіття (близько 20% робочої сили), а також жорстка монетарна політика НБУ, що обмежила надходження позикових коштів у економіку (рівень кредитування за рік скоротився з 20% ВВП до 15% ВВП).
Також на зниження рівня інфляції вплинуло перенасичення внутрішнього ринку аграрною продукцією після рекордного врожаю. В річному вимірі впали ціни на такі категорії товарів як хлібопродукти, олія, цукор, яйця, овочі.
Вагомим стримуючим фактором інфляції є стабільність обмінного курсу, який вже 1,5 роки зберігається на рівні 37-40 грн за 1 дол. США, що сприяє стабілізації цін на імпортні товари. З початку війни Україна отримала близько 85 млрд дол. зовнішньої фінансової допомоги (в т.ч. від МВФ — 8,1 млрд дол.), що дозволило не лише покрити дефіцит платіжного балансу, але й наростити валютні резерви. Подальша стабілізація валютної позиції залежить від достатності та ритмічності надходження зовнішньої допомоги.
Стримуючим фактором росту інфляції є збереження Урядом часткового мораторію на підвищення житлово-комунальних тарифів. Однак, даний фактор слід розглядати як відтермінування приросту цін, оскільки майбутня ринкова корекція цих адміністративних тарифів буде неминучою.
З іншого боку, потенційно значні інфляційні ризики зберігаються з боку фіскального дефіциту, рівень якого досягає 22% ВВП за плинний рік (без врахування грантів). Однак, на даний момент вплив фіскального дефіциту на ріст цін є обмеженим, оскільки його розмір становить лише 2/3 від втрат номінального ВВП порівняно з довоєнним періодом. Також “фіскальну інфляцію” стримує той факт, що понад 50% державних витрат спрямовуються на оборонні потреби, які переважно не впливають на активізацію попиту.
Подальші перспективи інфляції визначатимуться як проінфляційними, так і контрінфляційними факторами. Низький споживчий попит та структурний характер інфляції стримуватимуть розкручування цінової спіралі. Водночас підвищення тарифів на електроенергію, значний фіскальний дефіцит, потенційні ризики девальвації гривні залишаються вагомими проінфляційними чинниками.
